Український журнал природничих наук

ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИЗИКИ ВИКОРИСТАННЯ МІСЯЧНОГО РЕГОЛІТУ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ІЗОЛЬОВАНИХ ЕКОСИСТЕМ

2026-01-27T10:05:07+02:00

Робота присвячена дослідженню потенціалу вирощування сільськогосподарських культур на місячному реголіті місячних морів. Для роботи використано симуляцію місячного реголіту ETL-1, насіння редиски «Селеста F1», зубчики часнику сорту «Гуляйпільський» та кореневища м’яти перцевої сорту «Лідія». Контрольний експеримент проводився на чистому кварцовому піску й універсальній ґрунтовій суміші “Eco plus, Peatfield”. Метою роботи є дослідження потенціалу місячного реголіту як едафічної основи для ізольованих екосистем місячних баз. Відповідно до мети було поставлено такі завдання: провести дослідження потенціалу використання імітації місячного реголіту ETL-1 для пророщування сільськогосподарських культур; змоделювати потенціал спонтанних перетворень екосистем з едафічною основою симуляції місячного реголіту ETL-1; спрогнозувати процеси динаміки агроекосистем з едафічною основою симуляції місячного реголіту ETL-1. Симулятор місячного реголіту ETL-1 здатний забезпечити проростання насіння та саджанців у вигляді цибулини або кореневища та підтримувати їхній розвиток протягом короткого часу. Існує залежність між запасами поживних речовин у насінні чи саджанцях та показниками їхнього росту на симуляторі місячного реголіту ETL-1. Низьке альбедо та гранулометрична структура місячного реголіту призводять до втрати води, її перебування в капілярній структурі субстрату. Реголіт без обробки та додавання в систему зрошення мінеральних елементів живлення придатний для вирощування культур з коротким часом вегетації заради молодих проростків (мікрозелені). Реголіт є вразливим для заселення мікроорганізмами, зокрема й патологічними бактеріями та грибами. Також існує ризик занесення на реголіт насіння злісних бур’янів.

КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ГІДРОХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ РІЧКИ СУМКА В МЕЖАХ СУМСЬКОГО РЕГІОНУ

2026-01-27T10:08:27+02:00

У статті представлено результати комплексного дослідження гідрохімічних показників річки Сумка в межах Сумського регіону, а також здійснено порівняльний аналіз отриманих результатів з чинними нормативами гранично допустимих концентрацій (ГДК). Актуальність дослідження зумовлена тим, що річка Сумка зазнає сильного антропогенного навантаження, унаслідок чого якість поверхневих вод з кожним роком зменшується. Стан водного об’єкта можна охарактеризувати як критичний: річка зазнає надмірного забруднення внаслідок потрапляння до неї стічних вод промислових підприємств, комунальних і приватних господарств, а також через діяльність сільськогосподарських підприємств. Це спричиняє заростання русла, обміління річки й надмірну евтрофікацію, яка спостерігається навіть неозброєним оком. Саме тому річка потребує постійного екологічного моніторингу та контролю за її станом. Упродовж 2025 року нами було проаналізовано низку гідрохімічних показників річки Сумка в межах Сумського району, зокрема водневий показник (pH), а також уміст таких йонів – нітритів, нітратів, фосфатів, хлоридів, сульфатів, флуоридів, йонів амонію та йонів феруму. За результатами дослідження встановлено перевищення вмісту флуоридів по всіх сезонах. Зафіксовано багаторазові перевищення вмісту нітрат-йонів, йонів феруму. В окремих пробах були перевищені допустимі кількості сульфатів, фосфатів та йонів амонію, але переважно ці показники перебували в межах норми протягом року. Усі інші показники стабільно були нижчими за ГДК. Також нами проаналізовано динаміку змін упродовж року показників, що багаторазово перевищували норми ГДК, а саме вмісту нітратів, флуоридів і йонів феруму. На нашу думку, фактором, що призвів до перевищення деяких показників, є антропогенна діяльність, а саме вплив сільськогосподарської діяльності, викиди комунальних і приватних підприємств. Отримані дані можна використати для розробки рекомендацій щодо охорони водного об’єкта й покращення стану якості вод річки Сумки.

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ТВЕРДИМИ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ У ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ ЯК ЧИННИКА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ З УРАХУВАННЯМ ДОСВІДУ ПІВНІЧНОГО РЕЙНУ-ВЕСТФАЛІЇ (НІМЕЧЧИНА)

2026-01-27T10:12:30+02:00

У статті досліджено сучасний стан системи управління твердими побутовими відходами (ТПВ) у Хмельницькій області й здійснено порівняльний аналіз із практиками землі Північний Рейн-Вестфалія (NRW), Німеччина. Визначено, що домінування захоронення відходів, низький рівень переробки, фрагментарність інфраструктури й обмеженість фінансування формують комплексні екологічні й техногенні ризики, що зумовлюють необхідність системної модернізації. На основі статистичних даних і регіональних звітів ідентифіковано ключові проблеми: перевантаження полігонів, відсутність ефективної дегазації та компостування, низьке охоплення населення практиками роздільного збору, тарифні дисбаланси та слабкий соціальний компонент екологічної культури. Європейський досвід, зокрема модель управління відходами у NRW, продемонстрував ефективність поєднання інституційних інструментів (федеральний рамковий закон «Про сприяння циркулярній економіці та забезпечення екологічно безпечного управління відходами», KrWG; розширена відповідальність виробника, EPR; депозитна система, Pfandsystem), техноекологічної інфраструктури (механіко-біологічна обробка, біогазові установки, RDF, компостування) та прозорого моніторингу (LANUV). Це забезпечує високий рівень переробки (>65%) і мінімізацію захоронення (<5%). У статті проведено SWOT-аналіз регіональної системи управління ТПВ у Хмельницькій області, який засвідчив наявність як інституційних передумов розвитку (стратегічні документи, активні громади), так і суттєвих бар’єрів (зношена інфраструктура, недостатня нормативно-правова база, фінансові обмеження). На підставі аналізу запропоновано практичні рекомендації для адаптації досвіду NRW до регіональних умов: кластеризація громад, упровадження EPR і Pfandsystem, створення мережі МБО- й компостувальних комплексів, розширення системи роздільного збирання, удосконалення тарифної політики та цифровізація управлінських процесів. Особлива увага приділена інтеграції інституційних, технологічних та економічних інструментів, що уможливлює підвищення рівня екологічної й техногенної безпеки, скорочення ризиків для довкілля й населення та формування умов для розвитку циркулярної економіки в регіоні.

ОСОБЛИВОСТІ ЛАНДШАФТНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ ДЕРЕВНИХ НАСАДЖЕНЬ ПАРКУ ВОЇНАМ АТО М. П’ЯТИХАТКИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2026-01-27T10:19:08+02:00

У статті здійснено аналіз ландшафтної структури парку Воїнам АТО м. П’ятихатки. Проведено інвентаризацію деревних насаджень паркової території, зазначено типи садово-паркових композицій з деревної й кущової рослинності. Досліджено окремі таксаційні показники та віталітетний стан деревних рослин. Опорним композиційним планом рекреаційного об’єкта є зірчастий, проте чіткої структури не спостерігається. У місці перетину планувальних осей розташовано тимчасово непрацюючий фонтан. Згідно з отриманими результатами, у парку зростає 849 екз. деревних рослин, які репрезентовані 41 видом із 17 родин. Більша частка з них належить до листяних порід (близько 85,0%). За життєвою формою це переважно дерева, декоративні кущі в насадженнях майже відсутні, зустрічається один вид ліан – Parthenocіssus quinquefolia (L.) Planch. Домінують у парковому фітоценозі за кількістю екземплярів Robinia pseudoacacia L. і Tilia platyphyllos Scop. Найчисельнішими за кількістю екземплярів родинами виявилися Aceraceae й Tiliaceae, за видовим різноманіттям – Aceraceae й Ulmaceae. Близько 75,0% усіх деревних насаджень парку є інтродуцентами, батьківщиною яких є переважно Північна Америка, територія країн Балканського півострову, Північний Китай, далекий Схід тощо. Найчисельнішою є група дерев з діаметром штамбу від 30,0 до 39,9 см, а саме 34,0% від усіх насаджень паркового фітоценозу. Висота чверті рослин у насадженнях парку коливається від 9,1 до 13,0 м. У середньому діаметр дерев дорівнює 32 см, висота – близько 10 м. За віталітетним станом найрепрезентованішою за кількістю особин виявилася група рослин без ознак ослаблення, їх у насадженнях 41,7% щодо всієї кількості. Сумарна кількість рослин, які мають помірні й середні ознаки пошкодження, становить біля 51,1%, 5,9% усіх насаджень є сильно ослабленими. Наявна невелика частка свіжого сухостою та сухостою минулих років, 0,6 і 0,2% відповідно.

ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ РІЧКИ СЕЙМ У КОНТЕКСТІ ТРАНСКОРДОННОГО ЗАБРУДНЕННЯ

2026-01-27T10:23:59+02:00

Збереження якості транскордонних водних ресурсів України в умовах воєнної агресії держави-агресора набуває особливої актуальності, оскільки руйнування промислової інфраструктури на суміжних територіях призводить до аварійних скидів висококонцентрованих забруднювальних речовин у прикордонні річкові системи. Події серпня-жовтня 2024 року стали показовим прикладом такої екологічної загрози: у басейні річки Сейм зафіксовано масштабну загибель риби й різке погіршення гідрохімічних показників води, що пов’язується з аварійними скидами відходів із промислових підприємств, зокрема Тьоткінського цукрового заводу в Курській області. Стічні води цукрової промисловості характеризуються надзвичайно високим органічним навантаженням (БСК до 7000 мгО₂/дм³, ХСК до 10 000 мгО₂/дм³), підвищеним умістом амонію, завислих речовин і сполук, здатних знижувати рН і створювати кисневий дефіцит у водних екосистемах. Такі процеси демонструють критичну вразливість транскордонних водних систем до воєнних ризиків і підтверджують потребу в модернізації національної системи моніторингу та гармонізації її з європейськими екологічними стандартами. Метою дослідження є оцінка сучасного гідрохімічного стану річки Сейм на території України в умовах транскордонного забруднення, спричиненого аварійними скидами органічних сполук із промислових об’єктів держави-агресора під час активних бойових дій. Дослідження виконано на основі аналізу фізико-хімічних показників якості води (рН, уміст амонійного азоту, сульфатів, хлоридів, нітритів, нітратів, загального заліза, хімічного та біохімічного споживання кисню) відповідно до чинних стандартів ДСТУ ISO. Для порівняння використано багаторічні гідрохімічні дані (1967–1979; 1993–2013) та сучасні результати моніторингу 2024 року. Отримані результати свідчать, що більшість основних показників якості води (рН 7,3–7,4; сульфати ≈40 мг/дм³; хлориди 29,4 мг/дм³; нітрити 0,02–0,06 мг/дм³; нітрати 0,75–1,0 мг/дм³) залишаються в межах екологічно допустимих рівнів і навіть нижчі за середньобагаторічні значення. Водночас зафіксовано значне перевищення концентрації загального заліза (0,37–0,79 мг/дм³ при ГДК 0,1 мг/дм³) та органічного навантаження: ХСК досягало 58–60 мгО₂/дм³ (при нормі 50 мгО₂/дм³ та історичному середньому рівні 18,1 мгО₂/дм³), БСК₅ – 7,3–7,4 мгО₂/дм³ (при нормі 3 мгО₂/дм³ та середньобагаторічному рівні 2,8 мгО₂/дм³). Підвищені концентрації заліза можуть мати як природне походження (надходження з болотистих ґрунтів і підземних вод), так і бути посилені транскордонними техногенними впливами. Високий рівень органічного забруднення прямо корелює з аварійними скидами стічних вод із цукрових і суміжних виробництв у період бойових дій. Наукова новизна роботи полягає у виявленні й кількісній оцінці гідрохімічної реакції транскордонної річки на воєнно зумовлені техногенні скиди, що вперше задокументовано для басейну Сейму на основі поєднання багаторічних даних та актуальних спостережень 2024 року. Практична значущість полягає в обґрунтуванні необхідності інтегрованого басейнового управління та гармонізації системи екологічного моніторингу України із Водною рамковою директивою ЄС (Directive 2000/60/EC… 2000) для раннього виявлення транскордонних екологічних криз і юридичного документування шкоди від воєнних злочинів проти довкілля.

ПАРАМЕТРИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК БАЗОВІ КОМПОНЕНТИ ФОРМУВАННЯ ЗВІТНИХ ДОКУМЕНТІВ СТРАТЕГІЧНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ТЕХНІЧНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

2026-01-27T10:38:54+02:00

У статті досліджено сутність, структуру й функціональне значення параметрів і компонентів навколишнього середовища як ключової складової звітних документів стратегічної екологічної оцінки (СЕО) технічної документації територіальних громад. Розкрито теоретико-методологічні засади інтеграції інформації про характеристики й стан довкілля в процеси планування та просторового розвитку територій. Проаналізовано сучасні нормативно-правові акти, що регламентують процедуру СЕО, визначено роль екологічних і природоресурсних показників у забезпеченні відповідності технічної документації вимогам підходів до сталого розвитку. Особливу увагу приділено структурі природничо-екологічного блоку звіту СЕО, який охоплює дані про геологічну будову, рельєф, ґрунти, стан атмосфери, водні ресурси, флору, фауну, природоохоронну мережу, кліматичні особливості, а також рівень антропогенного навантаження. У роботі підкреслено, що саме ці компоненти є основою для оцінювання екологічного стану території, прогнозування наслідків реалізації планових рішень і визначення екологічних ризиків та альтернатив. Методологічну основу дослідження становлять системний і комплексний підходи, методи аналізу нормативних документів, порівняльного аналізу й картографічного моделювання. Результатом дослідження є узагальнення методичних підходів і рекомендацій щодо збору, систематизації та представлення природничої інформації в межах технічної документації. Запропоновано алгоритм інтеграції природничих компонентів та екологічної інформації у звіт СЕО, що забезпечує наукову обґрунтованість і прозорість прийняття управлінських рішень на регіональному рівні. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання органами місцевого самоврядування, розробниками технічної документації, а також екологічними експертами під час підготовки звітів СЕО, оцінки стану навколишнього середовища та планування збалансованого розвитку територіальних громад.

ЕКОЛОГО-ТОКСИКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ ҐРУНТІВ У МЕЖАХ БЕРЕСТИНСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2026-01-27T10:42:45+02:00

У роботі представлено результати комплексного дослідження фітотоксичних властивостей ґрунтів на території Берестинського району Харківської області, проведеного у 2025 році. Метою дослідження було встановлення сезонних змін рівня токсичності й визначення впливу антропогенних і техногенних факторів на якість ґрунтового середовища. Для оцінки стану ґрунтів застосовано метод біотестування з використанням тест-об’єкта Zea mays L., який дає змогу оцінити реальний біологічний ефект сукупності забруднювачів. Результати експериментів показали, що рівень токсичності ґрунтів має виражену сезонну динаміку. Навесні переважають процеси мобілізації токсичних сполук унаслідок накопичення залишків агрохімікатів та активізації анаеробних процесів після танення снігу. Улітку спостерігається суттєве покращення якості ґрунтів, що пов’язано зі стабілізацією водного режиму, активним ростом рослин і біохімічною детоксикацією органічних сполук. Восени ґрунти проходять фазу відновлення: завдяки опадам і зростанню мікробіологічної активності відбувається вимивання токсичних речовин, формування нового шару гумусу й вирівнювання хімічного складу. Виявлено, що на більшості моніторингових ділянок рівень забрудненості зменшується до І–ІІ класу якості (незабруднені або слабко забруднені ґрунти). Водночас у межах с. Крестище зберігається підвищений рівень токсичності, що пов’язано з діяльністю нафто- та газовидобувних підприємств і накопиченням вуглеводневих сполук. Отримані результати свідчать, що ґрунти регіону зберігають здатність до самоочищення, біологічної регенерації й екологічної стабілізації, особливо в літньо-осінній період. Доведено ефективність використання біотестування як інструмента оцінки фактичної токсичності ґрунтів і доцільність подальшого впровадження системного моніторингу для забезпечення сталого використання агроекосистем і зниження ризику накопичення токсичних речовин. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості використання даних біотестування для екологічного нормування, контролю за станом земельних ресурсів і планування заходів з рекультивації ґрунтів у районах, що зазнали техногенного або військового впливу. Отримані висновки можуть бути основою для розроблення регіональних програм моніторингу, спрямованих на підвищення екологічної безпеки та збереження родючості ґрунтів у довгостроковій перспективі.

ЕКОЛОГІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ УТИЛІЗАЦІЇ СТІЧНОЇ ВОДИ ТВАРИННИЦТВА

2026-01-27T10:53:16+02:00

Упродовж останніх років в Україні спостерігається позитивна динаміка розвитку тваринництва промислового типу, що підвищує локальне антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище. У районах розташування крупних тваринницьких підприємств джерелом локального забруднення довкілля є не лише гній, а й стічна вода в щорічній загальній кількості впродовж 1990–2023 років – 28,7–270,1 мільйона м3. До складу стоків входять гній і сеча тварин, залишки корму, механічні домішки й вода. На основі цієї сировини доцільно виробляти якісні органічні добрива та біопаливо, водночас знешкоджувати й очищати стічні води. Встановлено, що у складі стічної води впродовж 1990–2023 років щорічно скидалося 618,2–7 342,5 тисячі тонн органічної речовини, вміст якої найвищий у стоках скотарства – 477,1 тисячі т/рік, свинарства – 135,3 тисячі т/рік (2023 рік). Серед досліджених систем поводження з побічною продукцією тваринного походження в Україні біологічна обробка (компостування і анаеробні лагуни) за кількістю гною становлять 922,8 тисячі т/рік, або 1,8%. Частка викидів метану від систем біологічної обробки гною становить 4,73 тисячі т/рік, або 14% від загальних викидів (2023 рік). Показано перспективність дослідження локального впливу стічної води тваринницьких підприємств на довкілля за використання супутникового агроекологічного моніторингу. Аналізом світових тенденцій виділено основні технологічні підходи переробки побічної продукції тваринного і рослинного походження. У світі відмічається поступовий рух до усвідомлення того, що будь-які побічні продукти сільського господарства, навіть такі, що раніше вважалися непридатними для подальшого використання, є сировиною для отримання добрив, поживних субстратів, біопалива й біогенних елементів. Спрямування процесів до збільшення кількості поживних речовин в осаді з одночасним підвищенням ефективності біологічних процесів очищення стоків дозволить збільшити біологічну іммобілізацію розчинених органічних і мінеральних компонентів з метою переведення їх у тверду фракцію, придатну для відокремлення від рідини й подальшого гранулювання.

НОСІЇ ДЛЯ ІММОБІЛІЗАЦІЇ МІКРОБІОТИ В ТЕХНОЛОГІЯХ ОЧИЩЕННЯ СТІЧНИХ ВОД

2026-01-27T10:58:54+02:00

Робота присвячена узагальненню наукових д аних щодо різноманіття носіїв д ля іммобілізації мікроорганізмів, матеріалів д ля їх виготовлення, конструкцій і архітектури, і впливу цих характеристик на ефективність очищення вод и. Розглянуто досягнення закордонних та вітчизняних учених у цій галузі. Більшість носіїв, що використовуються сьогод ні, має або недостатню поверхню для іммобілізації мікроорганізмів або складність у монтажі чи експлуатації, або низьку біологічну стійкість. Синтетичні носії мікроорганізмів отримують все більше визнання та широке застосування в технологіях біологічного очищення стічних вод. Матеріал носія для іммобілізації мікроорганізмів повинен в олодіти певними характеристиками: нерозчинністю у воді; значною проникністю щод о повітря, води, ферментів, субстратів і продуктів реакції; високою хімічною і біологічною стійкістю; високою питомою поверхнею для іммобілізації біомаси; значною сорбційною ємністю стосовно мікроорганізмів; технологічністю у виготовленні й монтажі; можливістю регулювання параметрів процесу шляхом зміни структури елементів носія; низькою матеріаломісткі стю та економією завдяки використанню вторинних матеріалів. З’ясовано, що шорстк і носії можуть забезпечити кращі можливості для формування біоплівки, ніж глад кі. Бажано також, щоб носій мав позитивний поверхневий заряд , оскільки поверхневий заряд клітин бактерій є негативним. Серед відомих носіїв вітчизняний капроновий волокнистий носій «ВІЯ» має низку беззаперечних переваг і знайшов широке використання в очищенні стічних вод широкого спектра промислових підприємств. Упровадження в сучасні біотехнології очищення вод и систем для іммобілізації бактеріальної біоти й інших гідробіонтів надає можливість значно покращити та збільшити швидкість очищення стічних вод в очисних спорудах, а також значно прискорити процеси самоочищення вод и в малих річках, позитивно вплинути на еколог ію гідробіонтів водних екосистем.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІНДЕКСУ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ІНТЕГРАЛЬНОГО ПОКАЗНИКА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

2026-01-27T11:03:55+02:00

У статті розглянуто концептуальні, теоретичні та методичні засади розроблення індексу екологічної культури (ІЕК) як інтегрального показника рівня сталого розвитку суспільства. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю врахування культурно-ціннісних і поведінкових чинників у процесах екологізації суспільства, оскільки сучасна парадигма сталого розвитку вимагає поєднання екологічних, економічних, соціальних і гуманітарних складників. Відсутність у науковій і практичній площині уніфікованих кількісних показників, які б комплексно характеризували рівень екологічної культури населення, ускладнює оцінювання ефективності державної екологічної політики, програм освіти для сталого розвитку та комунікаційних стратегій у сфері охорони навколишнього природного середовища. Метою статті є науково-методичне обґрунтування підходів до формування інтегрального індексу екологічної культури, що може бути використаний як інструмент кількісного оцінювання стану екологічної свідомості, поведінкових моделей і соціальної активності громадян у контексті реалізації цілей сталого розвитку. Методологічну основу дослідження становлять методи системного, порівняльного та структурно-функціонального аналізу, статуеточного моделювання, експертного оцінювання, контент-аналізу й соціологічного опитування. Застосування системного підходу дозволило визначити структуру індексу екологічної культури як багатовимірної системи, що охоплює п’ять взаємопов’язаних компонентів: когнітивний, який відображає рівень екологічних знань і поінформованості населення; ціннісно-емоційний, що характеризує ставлення до екологічних проблем і готовність діяти на користь довкілля; поведінковий, який фіксує екологічно орієнтовані практики в повсякденному житті; соціально-інституційний, пов’язаний із діяльністю органів влади, громадських організацій і бізнесу; комунікаційний, що охоплює інформаційні потоки, медіаактивність і просвітницькі кампанії. Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні концептуальної моделі індексу екологічної культури, яка поєднує якісні соціологічні та кількісні статистичні параметри, а також у розробленні методики його побудови на основі нормалізації показників, зважування компонентів та інтеграції в єдину узагальнену оцінку. Доведено, що індекс екологічної культури може не лише виконувати функцію моніторингу стану екологічної культури в регіонах, а й слугувати аналітичним критерієм оцінювання ефективності державної політики у сфері екологічної освіти, інформаційної відкритості, розвитку громадянського суспільства й екологічного управління. Практична значущість дослідження полягає в можливості застосування індексу екологічної культури для порівняльного аналізу територій, розроблення регіональних програм підвищення екологічної культури, оцінювання результативності освітніх і комунікаційних проєктів, формування системи індикаторів для національної звітності за Цілями сталого розвитку та вдосконалення механізмів управління у сфері довкілля. Отримані результати можуть бути використані органами державної влади, закладами освіти, науковими установами та громадськими організаціями для підвищення ефективності заходів із формування екологічно свідомого суспільства та реалізації стратегічних пріоритетів екологічної політики України в умовах європейської інтеграції.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ УЛЬТРАЗВУКОВОГО ВІДЛЯКУВАЧА РУКОКРИЛИХ ДЛЯ МІНІМІЗАЦІЇ РИЗИКІВ ЇХ ЗІТКНЕНЬ З ВІТРОЕНЕРГЕТИЧНИМИ УСТАНОВКАМИ

2026-01-27T11:07:54+02:00

У статті представлено результати двоетапного біоакустичного тестування вітчизняного ультразвукового відлякувача типу «СуперКіт-1000», спрямованого на оцінку його ефективності для мінімізації ризику зіткнення рукокрилих із вітроенергетичними установками (ВЕУ). Актуальність зумовлена необхідністю пошуку дієвих технічних рішень для зниження смертності рукокрилих на ВЕС, які б дозволили мінімізувати економічні втрати від повної зупинки турбін. Експериментальні дослідження проводилися протягом 2023–2024 років із використанням біоакустичного детектора Echo Meter Touch 2 Pro та програмного забезпечення для спектрального аналізу. Методика включала чергування періодів роботи та вимкнення «СуперКіт-1000» для забезпечення статистичної достовірності порівняння активності тварин. Первинні польові випробування (2023 р.) показали, що сигнали пристрою у діапазонах 34–37 кГц та 44–48 кГц не перекривають основні ехолокаційні частоти нетопира пігмея (Pipistrellus pygmaeus, 56–72 кГц). Це підтвердило відсутність помітного впливу на поведінку цього виду та довело неефективність неадаптованих відлякувачів. На другому етапі (2024 р.) після технічної модифікації виробником, пристрій було налаштовано на діапазон 23–30 кГц, адаптований під частоти вразливого виду – вечірниці рудої (Nyctalus noctula). У результаті зафіксовано зниження акустичної активності виду: кількість реєстрацій у зоні дії увімкненого відлякувача знизилася до 7 випадків проти 12 випадків у контрольні періоди вимкнення приладу за однакові проміжки часу. Важливим результатом дослідження стало визначення фізичних обмежень методу: встановлено, що ефективна дальність поширення ультразвукового сигналу становить до 15–20 метрів, після чого інтенсивність хвиль критично знижується. Це свідчить про те, що ультразвукові відлякувачі можуть бути ефективними лише як локальний засіб захисту (наприклад, для захисту гондоли), але не покривають площу обертання ротора сучасних турбін. Отримані результати підтверджують потенційну ефективність ультразвукового відлякувача як допоміжного технічного засобу. Авторами доведено, що ефективність дії пристрою має чіткий видоспецифічний характер і залежить від точного співпадіння частотного налаштування з піковими частотами ехолокації цільових видів. Запропоновано впровадження багаточастотного режиму генерації сигналів та розробку адаптивних алгоритмів роботи пристроїв на основі попереднього моніторингу фауни конкретної ВЕС. Рекомендовано поєднання ультразвукових систем із режимом curtailment (зупинка турбін у пікові години), що забезпечить максимальний рівень захисту біорізноманіття.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО АНАЛІЗУ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ

2026-01-26T15:48:47+02:00

Рекреаційно-туристичний потенціал розглядається як один із провідних чинників соціально-економічного розвитку регіонів у контексті глобального зростання ролі туризму. Його ефективне використання зумовлює диверсифікацію економіки, підвищення конкурентоспроможності територій і зростання якості життя населення. Особливого значення ці питання набувають для приморських регіонів, зокрема Одеського, який має вигідне економіко-географічне положення, значну ресурсну базу й перспективи розвитку різних видів туризму. У науковому дискурсі вагомим є суспільно-географічний підхід, що поєднує природничі й соціально-гуманітарні аспекти дослідження та дає змогу розглядати рекреаційно-туристичний потенціал як багатовимірну систему. Мета роботи – обґрунтування теоретико-методичних засад і розробка науково-прикладних підходів до оцінки й оптимізації рекреаційно-туристичного потенціалу регіону. У процесі підготовки статті використовувались описовий, аналітичний, порівняльно-географічний та узагальнювальний методи. Системний підхід дав змогу розглядати рекреаційно-туристичний потенціал як інтегровану багатокомпонентну структуру, у якій взаємодіють природні, соціально-економічні, культурні й інфраструктурні чинники. Інформаційним підґрунтям дослідження стали монографії, навчальні посібники, а також наукові публікації вітчизняних і зарубіжних авторів. У статті розглянуто зміст і сутність понять «рекреаційний потенціал» і «туристичний потенціал» у сучасній географічній науці. Проаналізовано класифікаційні підходи до вивчення рекреаційно-туристичних ресурсів, визначено ключові методологічні принципи суспільно-географічної оцінки рекреаційно-туристичного потенціалу регіону. Представлено огляд зарубіжного та вітчизняного досвіду досліджень у цій сфері. Запропоновано інтеграційний підхід, що враховує природно-ресурсні, соціально-економічні й культурно-історичні чинники. Рекреаційний і туристичний потенціал варто розглядати як цілісну систему, управління якою потребує поєднання класичних і сучасних методів аналізу. Досвід зарубіжних країн свідчить про результативність інтегрованих стратегій, що поєднують економічні, екологічні та культурні аспекти, і може стати основою для вдосконалення підходів до розвитку рекреаційно-туристичного потенціалу в Україні. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що запропоновані в ньому підходи до оцінки рекреаційно-туристичного потенціалу можуть бути використані в стратегічному плануванні, розробці регіональних програм розвитку туризму та формуванні інвестиційних проєктів.

ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ, СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ

2026-01-26T15:59:10+02:00

У структурі світового туризму медичний туризм відіграє важливу роль, поєднує лікувальні, рекреаційні, соціальні й економічні функції. В Україні медичний туризм розглядається як один із перспективних напрямів туристичної діяльності та водночас як важливий механізм модернізації медичної інфраструктури, особливо в регіонах із розвиненим рекреаційним потенціалом. Метою дослідження є комплексне обґрунтування просторових закономірностей і тенденцій розвитку медичного туризму в Україні в умовах його адаптації до європейського туристичного ринку. У процесі підготовки статті використовувались описовий, аналітичний, порівняльно-географічний та системний методи, що забезпечили комплексне вивчення просторової організації медичного туризму. Джерельну базу становили наукові публікації, офіційна статистика, аналітичні звіти Міністерства охорони здоров’я України, Держстату, UNWTO, OECD. У статті розглянуто просторові особливості формування та розвитку медичного туризму в Україні в умовах соціально-економічних трансформацій і післявоєнного відновлення. Визначено місце медичного туризму у структурі національного туристичного ринку, його вплив на розвиток регіональних економік і систему охорони здоров’я. Проаналізовано сучасний стан галузі на основі статистичних даних Державної служби статистики України, Міністерства охорони здоров’я, Світової організації туризму (UNWTO) і Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD). Виявлено основні тенденції територіального розміщення концентрації медико-туристичних послуг у великих містах і курортних зонах, зокрема в Києві, Львові, Одесі, Трускавці та Хмільнику. Обґрунтовано ключові чинники, що визначають конкурентоспроможність України на міжнародному ринку медичного туризму, серед яких такі: наявність кваліфікованого медичного персоналу, відносно низька вартість послуг, використання природно-лікувальних ресурсів та розвиток санаторно-курортної бази. Визначено напрями оптимізації просторової організації медичного туризму з урахуванням європейських тенденцій, потреб інклюзії та цифровізації галузі. Досліджено логістичні, сервісні, інституційні та соціально-економічні чинники, які визначають ефективність просторової організації медичного туризму. Запропоновано напрями її оптимізації з урахуванням європейських тенденцій, інклюзивності, цифровізації та потреб післявоєнного відновлення. Окреслено перспективи формування регіональних кластерів медичного туризму як інструменту інтеграції туризму, охорони здоров’я та соціальної реабілітації. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформовані в дослідженні підходи до аналізу просторової організації медичного туризму можуть бути використані у процесі стратегічного планування, розроблення регіональних програм відновлення медичної та рекреаційної інфраструктури, формування кластерів медико-туристичних послуг, а також під час залучення інвестицій у галузь у повоєнний період.

ОЦІНКА ПРИРОДНОГО АГРАРНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2026-01-26T16:24:19+02:00

У статті проведено комплексне оцінювання природного аграрного потенціалу Івано-Франківської області з урахуванням просторових відмінностей природно-географічних факторів, що визначають придатність території для сільськогосподарського виробництва. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю науково обґрунтованого планування ефективного й екологічно безпечного землекористування в умовах активних кліматичних змін, деградації ґрунтового покриву та зростання антропогенного навантаження на агросферу. Методика дослідження базується на поєднанні природно-географічного аналізу, картографічного моделювання та кількісної оцінки за системою інтегральних показників. Для розрахунку природного аграрного потенціалу (ПАП) використано мультиплікативну модель інтегрального індексу, яка враховує три ключові природно-ресурсні фактори: родючість ґрунтів (ваговий коефіцієнт 0,6), кліматичні умови (0,1) та еродованість ґрунтів (0,3). Результати дослідження показали істотну просторову диференціацію природного аграрного потенціалу в межах області. Найвищий показники природного аграрного потенціалу встановлено для Коломийського (84,3) району, високий для Івано-Франківського (62,2) та Надвірнянського районів (61,1), середній рівень виявлено в Калуському (57,0) та Верховинському (55,1) районах, найнижчий потенціал характерний для Косівського району (44,0). Отримані результати відображають закономірності територіальної організації агросфери Івано-Франківської області: у рівнинній північно-східній частині зосереджені найсприятливіші умови для землеробства, тоді як у гірській південно-західній частині (Косівський, Верховинський райони) домінують екологічні обмеження, що визначають доцільність розвитку альтернативних форм природокористування.

АУТЕКОЛОГІЧНІ ТА ФІТОЦЕНОТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ECHINOPS EXALTATUS SCHRAD ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ

2026-01-26T14:25:27+02:00

Дослідження присвячене аутекологічним і фітоценотичним особливостям Echinops exaltatus Schrad. на території Західного Поділля, що розташоване на північно-східній межі диз’юнктивного ареалу виду. Ця багаторічна рослина, гемікриптофіт із родини айстрових (Asteraceae), є цінним елементом природної флори завдяки обмеженому поширенню й високій екологічній пластичності. Проте інтенсивна антропогенна трансформація ландшафтів створює суттєві загрози для збереження її популяцій, що зумовлює актуальність дослідження екології та структури популяцій. Дослідження проводилося на території Сатанівського лісництва (Хмельницька область), яке представляє східні локалітети Echinops exaltatus у Західному Поділлі. Природні умови регіону характеризуються поєднанням вапнякових ґрунтів, помірним кліматом і формуванням унікальних фітоценозів Подільських Товтр. Для опису рослинних угруповань застосовувалася методика Браун-Бланке, біометричні показники визначалися шляхом прямих вимірювань. Метою досліджень було виявлення популяцій Еchinops exaltatus на теренах Західного Поділля, визначення їх особливостей залежно від умов існування й антропогенного впливу. Результати досліджень засвідчили виражену диференціацію популяцій залежно від умов місцезростань. Висота рослин варіювала від 1,76 до 2,13 м. Вікова структура популяцій відрізнялася за співвідношенням імматурних, генеративних і сенільних особин, що зумовлено доступністю світла, рівнем конкуренції та вологістю ґрунту. У складі супутньої флори відзначено представників лучних, узлісних і рудеральних угруповань: Trifolium hybridum, Cichorium intybus, Festuca gigantea, Dactylis glomerata, Medicago falcata, Securigera varia та ін. Дослідження підтверджує необхідність тривалого моніторингу популяцій Echinops exaltatus у Західному Поділлі та інтеграції цього виду до регіональних програм збереження біорізноманіття. Особливу роль у цьому процесі мають відігравати природоохоронні території – заповідник «Медобори», НПП «Подільські Товтри» й «Дністровський каньйон». Таким чином, результати роботи поглиблюють розуміння екологічної поведінки Echinops exaltatus і створюють наукову основу для розробки заходів охорони виду на східній межі його ареалу.

МОРФОМЕТРИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДИН МІКРОГЕМОЦИРКУЛЯТОРНОГО РУСЛА СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ТОВСТОЇ КИШКИ ПРИ УРАЖЕННІ ПІДДОСЛІДНИХ ТВАРИН ТЕТРАХЛОРМЕТАНОМ

2026-01-26T14:29:29+02:00

У статті досліджено структурні зміни судин мікрогемоциркуляторного русла слизової оболонки товстої кишки при токсичному гепатиті індукованому тетрахлорметаном. Токсичне ураження піддослідних тварин тетрахлорметаном призводить до пошкодження печінки, розвитку гепатиту, яке супроводжується вираженими змінами у будові судин шлунково-кишкового тракту. Дослідження проводилось на білих статевозрілих щурах-самцях. За допомогою морфологічних методів було вивчено мікрогемоциркуляторне русло слизової оболонки товстої кишки при токсичному гепатиті. Токсичний гепатит був змодельований шляхом внутрішньошлункового введення чотирихлористого вуглецю. Дослідження проводились на 2-у, 7-у та 14-у добу експерименту. При морфометричному вивченні мікрогемоциркуляторного русла визначали діаметр артеріол, прекапілярів, капілярів, посткапілярів, венул, а також щільність судиного русла на 1 мм2 тканини. В результаті дослідження виявлено, що токсичне ураження печінки, спричинене тетрахлорметаном, супроводжується вираженими морфометричними змінами в судинах мікрогемоциркуляторного русла слизової оболонки товстої кишки піддослідних тварин. Найбільш виражені структурні зміни даної оболонки товстої кишки спостерігались на 7-у добу експерименту. Експериментально встановлено, що артеріальна частина мікрогемоциркуляторного русла (артеріоли, прекапіляри та капіляри) м’язової оболонки товстої кишки в умовах змодельованої патології звужувалася. Венозна частина мікрогемоциркуляторного русла (посткапіляри, венули) істотно розширювалася. Це свідчило про розвиток спастичних реакцій, порушення мікроциркуляції та гіпоксію тканин. В уражених тварин у товстій кишці спостерігався набряк строми оболонок, нечіткі межі клітин, тьмяна та зерниста цитоплазма, спостерігалось повнокрів’я судин, крововиливи, дистрофічні зміни епітеліоцитів, інфільтрати. Також, виявлено зниження кількості капілярів на одиницю площі тканини, що є ознакою ішемії.

ВПЛИВ ФУНГІЦИДІВ НА СМЕРТНІСТЬ ХИЖОГО КЛОПА MACROLOPHUS PYGMAEUS

2026-01-26T14:37:51+02:00

Інтегрований метод захисту пасльонових культур у теплицях передбачає комплекс заходів із використання корисних комах хижого клопа Macrolophus pygmaeus для боротьби зі шкідниками та пестицидів для боротьби із захворюваннями рослин. У статті наведено результати оцінки впливу чотирьох фунгіцидів на смертність імаго й німф Macrolophus pygmaeus у лабораторних умовах. Обробку здійснювали препаратами на основі сульфату міді, бупіримату, пропамокарбу з фосетилом алюмінію, а також біопрепаратом Trichoderma harzianum. Метою дослідження було надання рекомендацій щодо використання фунгіцидів у виробничих і лабораторних умовах на основі визначених результатів летальних ефектів на корисного клопа Macrolophus pygmaeus. За результатами проведених експериментів до найбезпечніших для Macrolophus pygmaeus фунгіцидів належать такі препарати. Біологічний засіб на основі Trichoderma harzianum продемонстрував найнижчі показники смертності: на 7-й день після обробки загибель німф становила 18,4%, а імаго – 19,4%. Подібний рівень безпечності показав препарат на основі пропамокарбу гідрохлориду й фосетилу алюмінію, який спричинив 18,4% смертності німф V стадії розвитку та 19,8% смертності імаго. Це дає змогу зарахувати ці препарати до нешкідливих і рекомендувати їх до застосування у виробничих умовах у біолабораторіях і теплицях, навіть при контактному внесенні. Діюча речовина бупіримат на 7-й день після обробки спричиняє смертність імаго на рівні 19,8% і німф – 46,8%, що робить його помірно токсичним для молодого покоління хижого клопа при контактному внесенні й має бути обережно використано у виробничих умовах або навіть виключено з обробки задля зниження ризику загибелі популяції корисних комах Macrolophus pygmaeus. Мінеральний фунгіцид – сульфат міді – продемонстрував виражений негативний вплив на Macrolophus pygmaeus. На 7-й день після обробки смертність імаго становила 31%, а смертність німф V стадії досягала 51,6% із подальшим зростанням накопиченої летальності впродовж часу. Це свідчить про продовжений ефект токсичної дії цього фунгіциду після обробки й відсутність деградації діючої речовини під час впливу на комах. Використання цього препарату є токсичним при контактному внесенні на корисних комах і має інсектицидний ефект, тому його застосування має бути обережним. Таким чином, отримані дані дають змогу класифікувати Trichoderma harzianum і пропамокарб +фосетил алюмінію як сумісні Macrolophus pygmaeus, тоді як бупіримат і сульфат міді мають бути застосовані з обережністю або виключені з програм біозахисту.

ОГЛЯД ПОТЕНЦІЙНИХ ЗМІН У РЕПРОДУКТИВНІЙ ФУНКЦІЇ РИБ ДНІПРОВСЬКО-БУЗЬКОГО ЛИМАНУ ЗА ДІЇ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ В УМОВАХ ПІДРИВУ КАХОВСЬКОЇ ГЕС

2026-01-26T14:42:57+02:00

У публікації наведено результати огляду потенційних змін у репродуктивній функції риб іхтіоценозу Дніпровсько-Бузької естуарної екосистеми в умовах підвищення концентрації іонів важких металів, яке є наслідком руйнації Каховського гідровузла. Реакція організму риб на біологічно відчутне підвищення кількісних показників іонів важких металів у воді має багатогранний характер і залежить від хімічної природи металу, його концентрації у воді, потреби організму в ньому. Відмічено, що зміни гідрохімічного режиму водойм призводять до модифікації річних біологічних циклів риб, наслідком чого є порушення процесів відтворення, зокрема нормального розвитку гонад і статевих клітин. Представлено основні шляхи потрапляння важких металів д о організму риб. Узагальнено дані щодо топології накопичення важких металів в органах і тканинах риб відповідно до їх акумулятивного потенціалу, а також відомості щодо ключових фізико-хімічних параметрів середовища, які впливають на реакцію організму при д ії важких металів, зазначено, що чутливість д о іонів важких металів у гідробіонтів знижується зі зниженням температури навколишнього середовища. Наведено приклади патологічних змін, які виникають в організмі гідробіонтів за умови інтоксикації важкими металами, окремо розглянуто порушення репр одуктивних функцій: асиметричний розвиток гонад, їх структурна деформація; раннє статеве визрівання; зміна тривалості періоду розвитку гонад; резорбція статевих клітин самиць і самців на всіх фазах розвитку, у тому числі й зрілих; збільшення кількості особин, які пропускають нерест; зниження плодючості. Зазначено, що для побудови моделі інтенсивності природного відновлення ресурсних видів риб у водоймах Дніпровсько-Бузької естуарної екосистеми після деокупації регіону необхідно здійснити оцінку накопичення важких металів в організмі риб і врахувати стан їх репродуктивної функції.

АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СЛУЖБОВИХ СОБАК В УМОВАХ ВОЄННИХ ДІЙ: ДОСВІД УКРАЇНИ

2026-01-26T14:49:37+02:00

У статті подано узагальнений теоретичний аналіз щодо поведінки службових собак в умовах воєнних дій на території України. Аналізується робота кінологічних підрозділів Збройних Сил України, Національної поліції України, Державної прикордонної служби України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Мета дослідження полягала у вивченні ключових стрес-факторів і механізмів адаптації тварин до бойового стресу. Сформульована мета передбачала розв’язання завдання з оцінки ефективності роботи службових собак при виконанні критичних завдань, таких як розмінування та пошук поранених. Український досвід свідчить, що собаки стикаються з комплексом стресорів – вибухи, обстріли, вогонь, руйнування, перепади температур, загазованість тощо. Ці чинники провокують різні поведінкові реакції: від виникнення тимчасової тривожності, зниження концентрації уваги до розвитку стану «посттравматичного стресового розладу в собак». Критичними механізмами адаптації, що забезпечують стійкість тварин, визначено міцний емоційний зв’язок і довіру між службовим собакою та кінологом, поглиблене фокусування тварини через підкріплення навички й застосування поступової десенсибілізації. Оцінка ефективності роботи кінологічних підрозділів на основі даних, розміщених у відкритих джерелах інформації, підтверджує, що службові собаки демонструють високу результативність щодо виконання поставлених завдань, що доводить важливість їх використання під час бойових дій. Практичні результати дослідження ґрунтуються на узагальненні отриманих даних з метою їх подальшого використання в освітніх програмах при підготовці спеціалістів профільних спеціальностей. Акцентується увага на необхідності забезпечення належної психологічної підтримки й подальшої реабілітації службових собак з метою відновлення їхнього фізичного та «ментального» здоров’я.

БІОЛОГІЧНІ ТА ПОВЕДІНКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РЯТУВАЛЬНО-ПОШУКОВИХ СОБАК

2026-01-26T14:57:14+02:00

У статті розглянуто біологічні та поведінкові особливості рятувально-пошукових собак, які відіграють важливу роль у виявленні постраждалих під завалами природного або техногенного походження. Зростання значення цих тварин у рятувальних операціях зумовлене їхньою здатністю до швидкого й ефективного пошуку, що значно перевищує можливості професійних рятувальників: одна тренована собака здатна обстежити площу, яку зазвичай досліджують 20–30 осіб. Метою оглядової роботи є аналіз біологічних механізмів, що забезпечують високу ефективність пошукової діяльності собак, а також характеристика поведінкових якостей, які формуються в процесі спеціалізованої підготовки. Основною біологічною перевагою собак є надзвичайно розвинений нюховий епітелій (до 300 мільйонів рецепторів), що в сотні разів перевищує аналогічні показники людини. Завдяки цьому собаки здатні виявляти запах живої людини навіть у складних умовах: крізь товщу снігу (до 5 м), ґрунту чи бетону. Собаки здатні розрізняти індивідуальний запах людини, який формується на основі генетичних особливостей, зокрема комплексу головної гістосумісності (MHC). Водночас на характер запаху тіла людини можуть впливати зовнішні чинники – харчування, стан шкіри, мікробіом, використання косметичних засобів, тоді як базовий запах залишається стабільним. Високий рівень сенсорної чутливості пошукових собак корелюється із психологічною стійкістю, мотивацією до пошуку та здатністю до тісної співпраці з кінологом. Ефективність роботи собаки на завалі залежить не лише від її нюхових здібностей, а й від специфічного набору поведінкових та психофізіологічних характеристик, які формуються під час тренувань. Популярними породами для рятувально-пошукової діяльності є німецька вівчарка, бельгійський малінуа та лабрадор. Особлива увага приділяється значенню «золотої години» – критичного періоду для порятунку життя, коли швидкість і точність виявлення постраждалих мають вирішальне значення. Успішне застосування собак у таких умовах базується на поєднанні біологічних, поведінкових і тактико-оперативних чинників.

ВПЛИВ ШУМОВОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА АДАПТАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА

2026-01-26T15:01:34+02:00

У статті розглянуто проблему шумового навантаження як одного із ключових несприятливих чинників навчального середовища, що впливає на психофізіологічний стан здобувачів вищої освіти. Метою дослідження було визначення рівня еквівалентного шумового навантаження в навчальних приміщеннях і оцінювання його впливу на адаптаційний потенціал студентів за формулою Р.М. Баєвського. У дослідженні взяли участь 20 студентів віком від 19 до 22 років. Вимірювання рівнів шуму проводилися в різних типах приміщень (лекційні аудиторії, лабораторії, коридори) як під час занять, так і в періоди їх відсутності. Для оцінювання адаптаційного потенціалу використовували комплекс фізіологічних показників: частоту серцевих скорочень, артеріальний тиск, масу тіла, зріст і вік. Додатково застосовано анкетування для виявлення суб’єктивного рівня шумового дискомфорту та психоемоційного стану (шкала тривожності Спілбергера). Результати дослідження показали, що в більшості навчальних приміщень рівень шуму перевищує допустимі санітарні норми, особливо під час занять (до 62 дБА в лекційних аудиторіях і до 70 дБА в коридорах). Установлено статистично значуще зростання адаптаційного потенціалу після перебування в умовах підвищеного шумового навантаження, що свідчить про напруження біологічних механізмів адаптації. Виявлено кореляцію між рівнем шумового дискомфорту та підвищеним рівнем ситуативної тривожності. Отримані результати підтверджують необхідність врахування акустичних характеристик навчального середовища під час організації освітнього процесу. Запропоновано рекомендації щодо зниження шумового навантаження та підвищення акустичного комфорту в закладах вищої освіти.

КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ПРОДУКТИВНОСТІ ТА ФАРМАКОПЕЙНИХ ПОКАЗНИКІВ КОРЕНЕВОЇ МАСИ VALERIANA OFFICINALIS L. ПРИ РІЗНИХ ДОЗАХ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ В УМОВАХ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ

2026-01-26T15:28:00+02:00

Актуальність розроблення ефективних агротехнологій для валеріани лікарської (Valeriana officinalis L.) зумовлена стрімким зростанням попиту на лікарську сировину. Ця цінна багаторічна рослина родини Валеріанових містить унікальний комплекс біологічно активних речовин (валепотріати, ефірні олії, алкалоїди), що зумовлює її широке застосування у фармацевтичній промисловості як седативного та спазмолітичного засобу. Метою дослідження було вивчення впливу різних норм мінеральних добрив (N₃₀P₃₀K₃₀, N₆₀P₆₀K₆₀ та N₉₀P₉₀K₉₀) на продуктивність та фармакопейні показники кореневої маси валеріани лікарської в умовах Полісся України. Польові експерименти проводилися на дослідному полі агробіостанції протягом 2018–2020 років. Дослідження включали оцінювання морфометричних показників рослин, динаміки наростання кореневої маси та якісних характеристик сировини відповідно до вимог Державної фармакопеї України. Аналіз отриманих даних засвідчив позитивний вплив мінеральних добрив на інтенсифікацію росту та розвитку рослин. Наприкінці другого року вегетації маса кореневої системи на контрольному варіанті (без добрив) становила 18,5 г, тоді як за внесення N₆₀P₆₀K₆₀ цей показник зріс до 26,8 г, а за N₉₀P₉₀K₉₀ – до 29,3 г. Кількість додаткових коренів збільшилася із 4,2 штуки на контролі до 6,7 штуки за внесення оптимальної дози добрив. Вміст ефірної олії в коренях підвищився з 0,58 до 0,67% залежно від варіанту удобрення. Найбільш збалансоване співвідношення між урожайністю та якістю сировини встановлено для варіанту N₆₀P₆₀K₆₀, яке забезпечило достовірне збільшення врожаю повітряно-сухих коренів на 3,29 ц/га (42,3% до контролю), водночас зберігалися оптимальні фармакопейні показники якості сировини. Подвійна доза добрив (N₁₂₀P₁₂₀K₉₀) не демонструвала пропорційного збільшення ефективності, а призводила до зниження вмісту ефірної олії, що свідчить про доцільність використання помірних норм удобрення. Важливим аспектом роботи стало вивчення кореляції між системами удобрення та інтенсивністю біосинтезу біологічно активних речовин. Встановлено, що оптимальне співвідношення NPK сприяло підвищенню вмісту валепотріатів на 15–20% та екстрактивних речовин на 12–15% порівняно з контролем, що забезпечувало відповідність сировини вимогам Державної фармакопеї України. Результати дослідження мають велике значення для розроблення ефективних технологій вирощування валеріани лікарської. Доведено доцільність застосування системи удобрення N₆₀P₆₀K₆₀, яка забезпечує підвищення врожайності кореневої маси до 3,29 т/га за збереження високих фармакопейних показників якості сировини. Запропонована технологія дозволяє досягти рентабельності 68,1% та може бути успішно впроваджена в умовах Полісся України. Отримані дані створюють основу для розширення виробництва лікарської сировини вітчизняного походження.

ПРОСТОРОВО-ЧАСОВА ДИНАМІКА АЛЬГОУГРУПОВАНЬ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ УМОВАХ

2026-01-26T15:34:45+02:00

Досліджено просторово-часову динаміку альгоугруповань в умовах мікрокосму. Використаний дослідниками мікрокосм в умовах експерименту наповнювався атмосферними опадами чи дощовим стоком із залізного даху прилеглого будинку, тому водорості могли потрапляти до нього кількома шляхами: а) вітровим перенесенням; б) разом із частками ґрунту; в) із дощовим стоком із даху будинку тощо. Специфічними характеристиками гідрохімічного режиму мікрокосму був високий уміст сульфатів, хлоридів, а також заліза й низькі концентрації мінерального фосфору та кремнію. Авторами встановлено, що за період реалізації досліджень в мікрокосмі сформувались дві системи: бентосна з монодомінуванням ниткуватої ціанобактерії Leptolyngbya boryana (Gomont) Anagn. et Komárek і планктонно-нейстонна з монодомінуванням зеленої джгутикової водорості Haematococcus pluvialis Flotow. Ці два альгоугруповання у процесі життєдіяльності були пов’язані в мікрокосмі біотичними зв’язками: 1) антагоністичними – «цвітіння» H. pluvialis зумовило екранування водної товщі та конкуренцію за біогенні елементи, що призвело до пригнічення вегетації L. boryana; 2) синергічними – після закінчення вегетації H. pluvialis у водну товщу надійшла значна кількість поживних речовин, яка є аутогенною енергетичною субсидією для розвитку L. boryana. За результатами дослідження було зроблено припущення, що завдяки мас ефекту в мікрокосм можуть потрапляти різні види водоростей, проте внаслідок сортування видів у значній кількості розвивались лише два види (L. boryana та H. fluviatilis), для яких умови мікрокосму були найбільш сприятливими. Проведення експериментальних досліджень якісного і кількісного розмаїття альгоугруповань з використанням мікрокосму є одним із перспективних напрямів гідробіологічних і альгологічних досліджень. Отримання емпіричних репрезентативних даних стало можливим за паралельного вивчення основних абіотичних чинників, які визначають розмаїття альгоугруповань і дозволяють врахувати вплив довкілля у значно ширших умовах, ніж у суто лабораторних дослідженнях.

АНАЛІЗ ПЕРЕВАГ ПОВЕРНЕННЯ ЗЕЛЕНОГО ДОБРИВА ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В ЕКОЛОГІЧНИХ ФЕРМАХ

2026-01-27T08:05:39+02:00

Зелене добриво, традиційна практика закопування рослинних матеріалів у ґрунт, покращує родючість і структуру ґрунту. Після спаду в його використанні після 1990-х років у Китаї воно відновилося завдяки політиці зеленого сільського господарства, до 2022 року площа його посівів досягла 3,71 мільйона гектарів. Однак його застосування на екологічних фермах залишається обмеженим (42,9%) часто через використання одного виду й неоптимальне управління. Дослідження провело метааналіз 15 статей (183 розміри ефекту) для оцінки екологічних переваг зеленого добрива. Результати показують, що воно загалом підвищує врожайність культур (78,7% даних показали позитивний ефект) із середнім збільшенням на 13,8%. Переваги залежать від виду, типу культури та клімату; наприклад, бобові зелені добрива підвищили врожайність пшениці на 5,1%, тоді як небобові – знизили. Зелене добриво стабільно покращувало стан ґрунтових мікроорганізмів (100% позитивних ефектів) і кругообіг поживних речовин (82,9% позитивних), підвищуючи вміст доступного азоту, фосфору та калію. Воно також підвищувало органічний вуглець у ґрунті (87,5% позитивних), секвеструючи вуглець із середнім збільшенням на 17,3%. Існують компроміси: зелене добриво може знижувати вологість ґрунту й підвищувати викиди парникових газів у середньому на 40,7%. У Китаї основні моделі включають сумісні посіви (наприклад, на полях кукурудзи, чайних плантаціях, фруктових садах) і сівозміни (наприклад, у системах рис-пшениця). Для екологічних ферм, які потребують багатофункціональних технологій, зелене добриво підтримує здоров’я ґрунту й управління поживними речовинами. Успішне застосування вимагає підбору видів, пристосованих до місцевих умов, та інтеграції з практиками, як-от зменшення використання добрив. Проблемами для ширшого впровадження є недостатність доказів прямого економічного ефекту для фермерів і брак сильної політичної підтримки. Для подолання цих проблем потрібні кращі політичні стимули, покращена екологічна компенсація та синергетичне застосування з іншими сталими практиками для реалізації повного потенціалу зеленого добрива в зеленій трансформації сільського господарства.

ВПЛИВ ПЕРЕДПОСІВНОЇ ОБРОБКИ НАСІННЯ НА БІОМЕТРИЧНІ ПОКАЗНИКИ Й УРОЖАЙНІСТЬ ЗЕРНА ГОРОХУ ПІСЛЯ РІЗНИХ ПОПЕРЕДНИКІВ

2026-01-27T08:15:11+02:00

Потреба в ресурсозбереженні й стабілізації врожаю зерна робить передпосівну обробку насіння гороху інокулянтами та протруйниками важливим елементом адаптивних технологій у Північному Степу України. Метою дослідження було з’ясувати ефективність передпосівної обробки насіння гороху (Pisum sativum L., сорт Мадонна) інокулянтами й фунгіцидними протруйниками, а також їх комбінаціями за різних попередників, установити внесок біометричних елементів продуктивності у варіацію врожайності в умовах північного Степу України. Польові дослідження проводили у 2023–2025 рр. на чорноземі звичайному малогумусовому середньосуглинковому в умовах навчально-дослідного поля ДДАЕУ. Двофакторний експеримент включав фактор А – попередник (пшениця озима, соняшник) і фактор В – передпосівна обробка насіння: без обробки (контроль); фунгіцидні протруйники Вайбранс РФС, Редіго, Сферіко, Авідо (по 1,0 л/т); інокулянти Ризолайн 3,0 л/т + Ризосейв 1,0 л/т; Атува 2,0 л/т + Премакс 0,5 л/т; та їх комбінації з протруйниками. Сівбу проводили в оптимальні строки нормою 1,3 млн схожих насінин/га (міжряддя 15 см) на фоні Р30К30; догляд за посівами відповідав зональними рекомендаціям. Облік: біометричні параметри рослин (висота, кількість бобів, зерен у бобі, маса зерна з рослини), урожайність перераховано на 14% вологості; статистика – дисперсійний аналіз. У сівозміні при розміщенні гороху після пшениці озимої врожайність була на рівні 2,53 т/га; використання протруйників окремо підвищували врожайність на 0,10–0,15 т/га, тоді як інокуляція без протруйника – на 0,20–0,29 т/га. Найвищі показники сформували комбіновані схеми інокулянт + протруйник: Ризолайн + Ризосейв + Вайбранс РФС – 2,90 т/га; з Редіго – 2,88 т/га; зі Сферіко – 2,89 т/га; з Авідо – 2,87 т/га. Приріст урожайності зумовлений переважно зростанням озерненості (3,8–4,2 зернин з боба) та маси зерна з рослини (2,43–2,79 г) за стабільної маси 1000 зерен (215–221 г) і незначного збільшення висоти рослин (1–3 см). Після соняшника базовий рівень урожайності знижувався до 2,28 т/га, однак фактична реакція рослин на інокуляцію та її комбінації була вищою й кращі варіанти досягали 2,66–2,68 т/га, що давало змогу істотно нівелювати негативну післядію попередника. Узгоджені зміни елементів структури врожаю з фактичною прибавкою підтверджують провідну роль підвищення озерненості бобів і маси зерна з рослини в реалізації ефекту біологічної обробки насіння. За оптимальної норми сівби 1,3 млн схожих насінин/га та дотримання регламентованої технології інокуляція в поєднанні з протруйником забезпечувала стабільний приріст урожайності в середньому на 0,25–0,37 т/га, що робить таку схему доцільною як на полі після пшениці озимої, так і після соняшнику. Практично рекомендовано проводити інокуляцію в день сівби (Ризолайн + Ризосейв або Атува + Премакс) у поєднанні з одним із сучасних протруйників (Вайбранс РФС/Редіго/Сферіко/Авідо), дотримуючись сумісності препаратів та умов збереження життєздатності штамів мікроорганізмів, що забезпечує збалансоване поєднання стартового захисту й посиленої симбіотичної азотфіксації.

ОСОБЛИВОСТІ УСПАДКУВАННЯ ТРИВАЛОСТІ ПЕРІОДУ ВЕГЕТАЦІЇ СОЇ ОВОЧЕВОЇ ГІБРИДАМИ F3-F4 ЗА РІЗНИХ УМОВ ВИРОЩУВАННЯ

2026-01-27T08:19:18+02:00

У статті представлено результати вивчення характеру успадкування тривалості періоду вегетації в гібридних комбінаціях сої овочевої (Glycine max L. Merr.) у поколіннях F3-F4. Метою дослідження було виділення серед досліджуваних гібридних комбінацій форм сої овочевого напряму використання з різною тривалістю періоду вегетації – від сходів до повної стиглості – і встановити особливості успадкування цієї ознаки гібридами F3-F4. Методи досліджень: польовий – для встановлення фенологічних фаз росту й розвитку рослин; вимірювально-ваговий – для проведення обліку врожаю; лабораторний – для визначення структури врожаю; математично-статистичний – для дисперсійного аналізу й статистичної обробки даних з метою оцінки достовірності отриманих результатів. Установлено наявність різних типів домінування, зокрема гетерозису (наддомінування), часткового позитивного домінування й від’ємного гетерозису (депресії). Наддомінування за вегетаційним періодом спостерігалося в комбінаціях Karikachi × Фора, Sac × IU031301, Л 362-2-13 × Fiskeby V та Fiskeby V × IU031301. Порівняння меж варіації ознаки в поколіннях F₃ та F₄ вказує на звуження діапазону мінливості в F₄, порівняно з F₃, а саме: для гібридів третього покоління вона знаходиться в діапазоні 15,2–37,1, для четвертого – 12,3–24,1, що свідчить про дію стабілізувального добору та вплив агроекологічних умов. Більшість гібридних популяцій F₃-F₄ були скоростиглими (90–105 діб), за винятком окремих комбінацій: Sac × IU031301 (89 діб – ультраскоростигла) і Karikachi × Фора (113–116 діб – середньостигла). Показано, що гібридний матеріал в умовах зрошення характеризувався дещо вужчим діапазоном варіації тривалості вегетації (90–112 діб) порівняно з природним зволоженням (87–109 діб). Коефіцієнт генотипової мінливості (Vg%) у зрошуваних умовах становив 21,8–24,1%, що підтверджує значний селекційний потенціал досліджуваних ліній. Результати підтверджують ефективність добору в ранніх поколіннях і доцільність використання комбінацій з проявами гетерозису для подальшої селекційної роботи зі створення скоростиглих, адаптованих до умов зрошення сортів овочевої сої. Результати досліджень засвідчили, що в більшості гібридних популяцій F₄ коефіцієнт варіації за тривалістю вегетаційного періоду був нижчим порівняно з F₃, що свідчить про зменшення ефективності добору за цією ознакою в пізніших поколіннях. Зниження варіабельності є наслідком дії стабілізувального добору в напрямі більш адаптованих фенотипів, а також можливої дії штучного негативного (несвідомого) добору під час збирання врожаю у фазі масового дозрівання. Більшість досліджуваних гібридних популяцій F₃-F₄ характеризувалися скоростиглістю, з тривалістю періоду вегетації в межах 90–105 діб. Винятком була комбінація Sac × IU031301, яка в умовах природного зволоження проявила ультраскоростиглість (89 діб). Натомість комбінація Karikachi × Фора продемонструвала середньостиглість – 113 діб у неполивних умовах і 116 діб за зрошення.

ВПЛИВ ГЛИБИНИ Й СПОСОБУ ОСНОВНОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ НА НАСІННЄВУ ПРОДУКТИВНІСТЬ СОЇ В ПІВНІЧНО-СХІДНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

2026-01-27T08:44:58+02:00

З огляду на те що соя є стратегічною бобовою культурою України, потенціал її врожайност і значною мірою визначається станом кореневого шару, рівнем волог озабезпечення й ефективністю біологічної фіксації азоту, а отже, системою й глибиною основного обробітку ґрунту. В умовах помірно континентального клімату України (з високою варі ацією кількості опадів і температур) вибір оптимальної г либини й способу основного обробітку є одним із ключових факторів стабільної врожайності. З огляду на це, у 2023–2024 роках проведено дослідження з метою визначення раціонального прийому основног о обробітку ґрунту під сою, який забезпечує формування високої врожайності й насіннєвої продуктивності. Дослідження проводили в зоні північно-східного Лісостепу за схемою, що включала глибоке рихлення на 27 см; дискування у два сліди на 14 см; плоскорізний обробіток на 22 см; оранку на 22 см (контроль). Основний обробіток виконували в першій декаді серпня, норма висіву становила 0,4 млн. шт./га. Сівбу сорту Сіверка провод или в першій декаді травня, збирання – у другій декаді вересня. Вивчення різних способів основног о обробітку ґрунту (з обертанням і без обертання пласта, включно з оранкою, плоскорізним, мілким і глибоким рихленням) показало, що глибина обробітку є визначальним фактором у забезпеченні оптимальної щільності, вологості й аерації орного шару. Найвищі показники польової схожості, кільк ості бобів на рослину та маси 1000 насінин спостерігалися за зяблевог о глибокого рихлення на глибину 27 см, що забезпечувало кращий водно-повітряний режим і розвиток кореневої системи. Урожайність сої за глибокого рихлення перевищувала інші с пособи основного обробітку в середньому на 3,6%, а вихід насіннєвої фракції становив 74,8%, що свід чить про формування якісного насіннєвого матеріалу. Економічні розрахунки під твердили доцільність цього прийому: собівартість 1 т насіння була на 1,6–2,7% нижчою, ніж за оранки, за збереження високої якості насіння. Отже, зяблеве глибоке рихлення на глибину 27 см є найбільш ефективним агротехнічним прийомом у посушливих умовах північно-східного Лісостепу, оскільки забезпечує оптимальні фізичні властивості ґрунту, підвищує насіннєву продуктивність і є економічно обґрунтованим рішенням.

ВПЛИВ РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ Й МІНЕРАЛЬНОГО ЖИВЛЕННЯ НА ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ УРОЖАЮ КУКУРУДЗИ НА ЗЕРНО

2026-01-27T09:33:00+02:00

У статті представлено результати дослідження впливу мінерального живлення та регуляторів росту на формування структурних елементів урожаю кукурудзи на зерно. Актуальність роботи зумовлена необхідністю підвищення ефективності сучасних технологій вирощування кукурудзи в умовах інтенсифікації землеробства й нестабільних кліматичних факторів. Кукурудза є провідною зерновою культурою у світі, що вирізняється найбільшими посівними площами та високим рівнем урожайності, посідаючи важливе місце в системі сільськогосподарського виробництва. В умовах обмежених орних земель підвищення врожайності з одиниці площі набуває особливого значення для зростання загального обсягу виробництва. Метою досліджень було встановити вплив різних систем мінерального живлення та регуляторів росту на формування структурних елементів урожаю кукурудзи різних гібридів і визначити їх оптимальне поєднання для підвищення зернової продуктивності в умовах Лісостепу Західного. У дослідженні вивчали реакцію гібридів Піонер 8834 та Олтеніо на застосування мінеральних добрив (Поліфоска 8:24:24 і КАС у дозах 150 і 300 кг/га) у поєднанні зі стимуляторами росту Sterk BIO й Amino. Установлено, що внесення КАС підвищувало довжину качана, кількість рядів і зерен у ряді, а також масу 1000 зерен порівняно з контролем. Максимальні показники зафіксовано за варіанта КАС 300 кг/га + Amino: у гібрида Олтеніо довжина качана становила 20,3 см, кількість рядів зерен – 22, маса 1000 зерен – 353,8 г, що перевищувало контроль на 15–20%. Отримані результати свідчать, що поєднане застосування мінеральних добрив і регуляторів росту забезпечує гармонійний розвиток рослин, формування повноцінних качанів і підвищення якісних і кількісних показників урожаю зерна. Такий підхід сприяє оптимізації живлення, ефективнішому використанню елементів мінерального живлення й підвищенню продуктивності кукурудзи в різних ґрунтово-кліматичних умовах.

СОРТИ САЛАТУ ПОСІВНОГО ЛИСТКОВОГО LACTUCA SATIVA L. VAR. SECALINA ЗАКОРДОННОЇ СЕЛЕКЦІЇ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ЇХ ГЕНЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

2026-01-27T09:39:05+02:00

Для стабільної високої врожайності салату посівного листкового в правобережному Лісостепу України необхідно слідкувати за оновленням його сортименту й обирати високопродуктивні сорти, адаптовані до ґрунтово-кліматичних умов вирощування. Із цією метою здійснено порівняння проходження фенологічних фаз, основних біометричних показників і продуктивності й урожайності нових сортів Lactuca sativa L. var. secalina закордонної селекції, а саме Афіліон, Сементел, Експонент, Екзем, Сніжинка, Лісбоа, Ліадін, Самантін, Акане. Установлено їх придатність до вирощування в умовах правобережного Лісостепу України. Так, половина досліджуваних сортів забезпечила надбавку врожаю щодо контрольного сорту Сніжинка. Найвищою врожайністю відзначилися сорти Афіліон і Сементел із показником перевищення контролю на 22% та 17% відповідно. Незначне перевершення показників контролю спостерігали в сортів Експонент (на 7%) та Екзем (на 3%). Нижчі за контроль на 6–26% показники врожайності зафіксовано в сортів Лісбоа, Ліадін, Самантін та Акане. Отже, по мірі зниження показників врожайності всі сорти можна розмістити в такій послідовності: Афіліон, Сементел, Експонент, Екзем, Сніжинка, Лісбоа, Ліадін, Самантін, Акане. Продуктивність рослин по варіантах досліду впродовж 2023–2025 рр. була 276–530 г. Більш продуктивними проявили себе Сементел та Афіліон, а меншу масу рослини мали Самантін та Акане. Сорт Сніжинка, що функціонував контролем, по досліду мав проміжну позицію за продуктивністю й урожайністю. Отже, досліджувані сорти салату листкового закордонної селекції виявилися повністю адаптивноздатні до умов зони вирощування та зберегли морфологічні ознаки й біологічні особливості рослин. Підвищити економічну ефективність вирощування салату листкового у відкритому ґрунті доцільно впровадженням сортів Афіліон і Сементел сортотипу Батавія.

ОПТИМІЗАЦІЯ ЕЛЕМЕНТІВ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ГАРБУЗА ГОЛОЗЕРНОГО ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ОЛІЇ В УМОВАХ ПОЛІССЯ

2026-01-27T09:42:30+02:00

Результати досліджень та аналіз наукових матеріалів дають змогу стверджувати, що гарбуз звичайний (Cucurbita pepo L.) голозерний є важливою олійною культурою, у насінні й олії якої містяться цінні біологічно активні речовини для використання в кулінарії, медицині та косметології. Експериментальні дослідження проводили в умовах дерново-підзолистих суглинкових ґрунтів ФГ «ОФендП» Звягельського району Житомирської області впродовж 2023–2025 років. Установлено перевагу звичайної оранки ґрунту на 18 см порівняно з мінімальним обробітком на 4–6 см (minitill), за якої приріст урожаю насіння гарбузів становив залежно від сорту й удобрення – 0,09–0,22 т/га. Найвища врожайність насіння отримана в сорту Гляйсдорфер Олькюрбіст – 0,81–0,89 т/га, що на 0,11–0,16 т/га перевищує рівень врожайності сорту Ольга за кращого обробітку ґрунту. Комбіноване внесення N81P40K84 із проведенням позакореневого підживлення рослин гарбуза органо-мінеральним добривом Фулвіт Баланс, 0,5 л/га, сприяло приросту врожаю насіння в сорту Гляйсдорфер Олькюрбіст на 0,08 т/га, а в сорту Ольга – 0,13 т/га. Маса 1 000 насінин гарбузів голозерних залежала від сорту, способів основного обробітку ґрунту, удобрення, становила в середньому за три роки досліджень від 193 до 223 г у сорту Гляйсдорфер Олькюрбіст та 182–209 г у сорту Ольга. Масова частка олії формувалася залежно від сорту й становила у рослин сорту Гляйсдорфер Олькюрбіст 37,78–46,22% за проведення оранки та 36,89–42,55% за мінімального обробітку ґрунту. У сорту Ольга вміст олії за варіантами був у межах від 33,89 до 40,11%. Проведення позакореневого підживлення рослин Фулвіт Баланс, 0,5 л/га на фоні N81P40K84, сприяло зростанню масової частки олії в насінні сорту Гляйсдорфер Олькюрбіст на 8,44%. Умовний вихід олії становив у сорту Гляйсдорфер Олькюрбіст від 261,87 до 379,81 л/га, а сорту Ольга від 174,07 до 290,15 л/га.

ВИВЧЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ЛИСТКОВОЇ ПОВЕРХНІ ТА ЗАЛЕЖНОСТЕЙ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ СОЇ (GLICINE HISPIDA) ЗАЛЕЖНО ВІД СОРТУ, ПРОТРУЄННЯ ТА ПЕРЕДПОСІВНОЇ ІНОКУЛЯЦІЇ В УМОВАХ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ

2026-01-27T09:47:05+02:00

У статті наведені основні результати дослідження щодо вивчення впливу протруєння насіння та проведення передпосівної інокуляції на листкову поверхню рослин сої залежно від сорту, а також взаємозв’язку між масою бульбочкових бактерій і їх кількістю в умовах Полісся України. Мета дослідження полягала в порівнянні сортових особливостей сої залежно від застосованих агротехнічних заходів – протруєння насіння та передпосівної інокуляції. Матеріалом для проведення експерименту були сорти сої Ментор і Фаворит. Передпосівну інокуляцію насіння проводили препаратом РизоСтарт, протруєння – препаратом Бастіон. Встановлено, що вегетаційний період сорту Ментор був на 10 днів довшим порівняно із сортом Фаворит, що безпосередньо вплинуло на показники висоти рослин і розвиток листкового апарату. Також відмічена висока пряма залежність маси зерна з рослини від кількості бульбочкових бактерій, що підкреслює важливість інокуляції насіння для підвищення продуктивності культури. Висота рослин сої у варіанті без протруєння та інокуляції у фазу цвітіння (BBCH 69) збільшилася на 50,7–41,0% порівняно з фазою бутонізації (BBCH 59). За інокуляції без протруєння приріст становив 61,9–59,3%, у разі застосування протруйника без інокуляції – 60,4–42,9%. У варіантах із комбінованим використанням протруйника Бастіон та інокулянту РизоСтарт висота рослин зросла на 65,7–46,8% порівняно з контрольним варіантом, що свідчить про стимулюючий вплив обох препаратів на розвиток вегетативної маси сої. За результатами досліджень були визначені показники площі листкової поверхні рослин сої на різних фазах розвитку культури. Окрім того, проведено аналіз вегетаційного періоду та побудовано рівняння регресії, яке відображає кореляційну залежність маси зерна з рослини від кількості бульбочкових бактерій на рослині під час фази цвітіння (BBCH 69). Отримані результати підтверджують ефективність застосування протруйника й інокулянту для оптимізації росту, розвитку та продуктивності сої, а також демонструють значення цих агротехнічних заходів для підвищення врожайності культури в умовах Полісся України.

УРОЖАЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОРТІВ СОЧЕВИЦІ ЗАЛЕЖНО ВІД ЕЛЕМЕНТІВ АГРОТЕХНОЛОГІЇ ЗА КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН

2026-01-27T09:52:56+02:00

Мета дослідження – визначити вплив гербіцидів на рівень забур’яненості посіву, площу листкової поверхні та продуктивність сортів сочевиці Антоніна, Серпанок, Даринка. Польові випробування виконано на дослідному полі Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук у 2023–2025 роках з метою вдосконалення елементів агротехнології вирощування сочевиці на півдні України в умовах кліматичних змін. Дослідне поле розташоване у селищі міського типу Хлібодарське Одеського району Одеської області, 46°29′5″ пн. ш. 30°35′31″ сх. д. Застосування ручного прополювання – найефективніший метод для забезпечення максимальної індивідуальної продуктивності рослин сочевиці, але і найбільш затратний. Для боротьби із сегетальною рослинністю на посівах сочевиці серед варіантів внесення гербіцидів найбільш ефективним є використання суміші гербіцидів д. р. імазамокс + д. р. бентазон. Для підвищення фотосинтетичної діяльності сортів сочевиці доцільно використовувати суміші гербіцидів д. р. імазамокс + д. р. бентазон, що забезпечує площу листкової поверхні у фазу цвітіння 31,9–32,2 тисячі м2/га. Максимальна площа листової поверхі спостерігалась в сорту Даринка за ручного прополювання: 20,9 тисячі м2/га (фаза гілкування) – 35,8 тисячі м2/га (фаза цвітіння). Максимальна врожайність насіння сочевиці сорту Даринка була отримана на експериментальних ділянках, де застосовувалися гербіциди в комбінації д. р. імазамокс + д. р. бентазон і ручна прополка. У середньому протягом років досліджень, за застосування гербіцидів у комбінації д. р. імазамокс + д. р. бентазон, показник урожайності становив 2,49 т/га, що перевищує контроль на 0,56 т/га, або на 29,11 %. Застосування окремо гербіциду д. р. імазамокс підвищило врожайність на 0,24 т/га, або на 12,4%, гербіциду д. р. бентазон – на 0,48 т/га, або на 24,8%. Максимальний рівень врожайності насіння сорту Даринка спостерігався на ділянці з ручною прополкою – 2,55 т/га, приріст урожайності – 0,62 т/га, або 32,1%.

СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ГОЛОВНИХ КОМПОНЕНТ ВПЛИВУ ТРИВАЛОГО ЗАСТОСУВАННЯ РЕДЬКИ ОЛІЙНОЇ ЯК ПРОМІЖНОГО СИДЕРАТУ НА ІНДЕКС ЯКОСТІ ҐРУНТУ

2026-01-27T09:59:18+02:00

Обґрунтовано ефективність та значимість застосування систематичної сидерації для забезпечення процесів ґрунтореабілітації та зниження деградації ґрунтового покриву в активному шарі ґрунтового профілю 0–30 см. Мета досліджень передбачала тривале оцінювання рівня ефективності використання редьки олійної як сидерату у варіанті проміжного (літнього) її використання з періодичністю раз на два роки в сівозміні із загальним циклом досліджень 12 років. За тривалий період польових досліджень (2014–2025 роки) проведено комплексне оцінювання впливу використання сидеральної надземної та кореневої біомаси редьки олійної на формування агрохімічних, агрофізичних і гідрологічних ознак і властивостей у зіставленні із сумісним динамічним контролем з тим же набором культур у сівозміні без застосування сидерації та будь-якого додаткового застосованого удобрення. За результатами визначення основних властивостей і режимів сірого лісового ґрунту доведена ефективність біоорганічного сидерального проміжного удобрення основних культур у сівозміні з періодичністю раз на два роки за використання одновидових сидеральних агрофітоценозів редьки олійної (Raphanus sativus L. var. oleiformis Pers.) під культури нехрестоцвітої групи за загортання сидеральної маси на глибину 14–16 см у фазу цвітіння культури. Така система удобрення дозволила за 12-тирічний цикл застосування забезпечити в шарі ґрунту 0–30 см середньорічні темпи динаміки таких показників, як: вміст гумусу – +0,0024%/рік, щільність ґрунту – −0,017 г/см3 на рік, щільність складення ґрунту – −0,014 г/см3 на рік, твердість ґрунту – −0,296 кг/см2, загальна пористість – +0,570%/рік, капілярна пористість – +0,252%/рік, некапілярна пористість – +0,319%/рік, пористість аерації ґрунту – +0,393%/рік, водоутримувальна здатність – +0,422%/рік, pH – +0,021 на рік, органічний вуглець – +0,0024%/рік, загальний азот – +0,001%/рік, співвідношення С/N – 0,008 на рік, легкогідролізований азот – +0,897 мг/кг на рік, рухомий фосфор – +1,092 мг/кг на рік, обмінний калій – +1,242 мг/кг на рік, у підсумку забезпечити середній індекс якості ґрунту (SOI) у значенні 0,657 проти 0,460 на вихідному контролі на початку проведення досліду.

СОРБЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НАНОРОЗМІРНОГО FE3O4 ЩОДО ІМУНОГЛОБУЛІНУ ЛЮДИНИ IG

2026-01-26T16:32:06+02:00

Проведено дослідження сорбційних характеристик нанорозмірного магнетиту (Fe3O4) щодо імуноглобуліну людини нормального (Ig). Синтезовані зразки Fe3O4 схарактеризовані комплексом фізико-хімічних методів: досліджено розмір і морфологію (TEM/SEM-EDX), проведено якісний аналіз (ІЧ-Фур’є спектроскопія), рентгенівський дифракційний аналіз (XRD), визначено питому площу поверхні (SBET), величину дзета-потенціалу. Потенціометрично досліджено кислотно-основні властивості поверхні в модельному фізіологічному середовищі – 0,9% розчині NaCl (pH 6,86), досліджено процеси сорбції та встановлено сорбційну активність поверхні наночастинок Fe3O4 щодо Ig. Так, значення ζ-потенціалу для частинок Fe3O4 свідчить про достатню стабільність дисперсії в діапазоні pH ~ 2–5, і втрату її за pH ~ 7. Встановлено, що на поверхні Fe3O4 переважають нейтральні центри, які однаково характеризуються як кислотними, так і основними властивостями. Проведено аналіз кінетичних залежностей (моделі псевдопершого та псевдодругого порядків) та ізотерм сорбції (моделі Ленгмюра та Фрейндліха) Ig із використанням лінійного і нелінійного моделювання. Одержані параметри вказують на можливість застосування кінетичної моделі псевдопершого порядку для коректного опису залежності сорбції від часу та придатності моделі Фрейндліха для ізотерм сорбції Ig на поверхні Fe3O4. Максимальна сорбційна ємність (Amax) становить 12 мг·г−1. Показник Фрейндліха свідчить про неоднорідність геометрії сорбційних центрів, їхню енергетичну нееквівалентність та переважно фізичну природу сорбції. Завдяки високій біосумісності отримані наночастинки магнетиту можуть бути потенційно придатними для створення сорбційних матеріалів та композитів щодо білкових речовин, зокрема імуноглобулінів.

МОДИФІКОВАНИЙ МЕТОД ВІЛЬЯМСОНА У СИНТЕЗІ НОВИХ ТІОЕТЕРІВ

2026-01-27T07:58:56+02:00

Досліджено можливість використання модифікованого варіанту реакції Вільямсона, що полягає у взаємодії тіолів із заміщеними алкілгалогенідами у присутності основи без проміжного виділення тіолятів, для одержання нових сполук, що поєднують сульфідний зв’язок із функціональними групами інших типів. Тіоетери відомі своєю різнобічною біологічною активністю: протипухлинною дією, антимікробною та противірусною, антиоксидантною активністю тощо. Значна частина використовуваних методів отримання тіоетерів потребує застосування сильних основ, чутливих до вологи літійорганічних сполук чи реактивів Гріньяра, металоорганічних каталізаторів тощо. Усе це ускладнює методику синтезу й обмежує можливості його практичного застосування. Взаємодія тіолятів як нуклеофільних реагентів з алкілгалогенідами залишається простим і доступним методом синтезу тіоетерів. Використання як реагентів тіолів і галогенопохідних у присутності еквімольної кількості лугу дозволяє спростити методику синтезу, уникнути виділення меркаптидів у вільному стані. Одна із груп отриманих тіоетерів містить ацетанілідний фрагмент. Похідні ацетаніліду відомі широким спектром своєї біологічної дії, зокрема антипіретичною, антимікробною, протизапальною, протипухлинною, антигіперглікемічною активністю. Поєднання даного фрагмента з тіоетерною групою робить отримані продукти перспективними з погляду подальшого дослідження їхньої біологічної активності. Іншим напрямом дослідження стало алкілування 2-меркаптобензоксазолу з утворенням сульфідів, що містять бензоксазольний фрагмент. Похідні цього гетероциклу цікаві як потенційні протипухлинні, антибактеріальні, антивірусні, фунгіцидні агенти тощо. Описаний метод виявився придатним також для отримання похідних бензотіазолу. Сполуки з бензотіазольним фрагментом відомі передусім завдяки своїй протипухлинній активності, проте вони мають перспективи застосування і в інших сферах медицини, зокрема в кардіології.