Український журнал природничих наук

РЕАКЦІЇ О2 • – ВМІСНИХ СУПРАМОЛЕКУЛЯРНИХ КОМПЛЕКСІВ З ОРГАНІЧНИМИ СУБСТРАТАМИ

І. В. Єфімова — 2024-10-22

Вирішувати проблему біоокиснення без розгляду ролі супероксиданіонвмісних супрамолекул в якості медіатора радикально-ланцюгового окиснення не може бути можливим. Відсутність даних подібного роду в літературі робить актуальним вивчення дії супероксиданіону в процесах вільно-радикального окиснення. Важливе біологічне значення мають також реакції О2 • - з алкілгалогенідами, як один з головних шляхів утворення високореакційноздатних інтермедіатів – тетраоксидів, пероксидів, синглетного кисню, пероксильних радикалів. Сумісне рішення цих питань дозволить уточнити механізми дії активного кисню по відношенню до біологічних субстратів і антиоксидантів різного типу – узагальнити розрізнені експериментальні дані у цій важливій для теорії і практики області. Проведено вивчення процесу хемілюмінесценції – ХЛ, що супроводжує взаємодію О2 • – з алкілгалогенідами. Виявлено хемілюмінесценцію в системах: KO2 – краун – розчинник, KO2 – краун – розчинник – пропілбромід; KO2 – краун – розчинник – бензоїлхлорид, KO2 – краун – розчинник – алілхлорид; а також в системі KO2 – краун – розчинник – кумол. Отримано кінетичні дані, проаналізовано застосовність схем за участю пероксирадикалів ROO і розраховано кинетичні параметри інтенсивності ХЛ. Запропоновано механізм виникнення хемілюмінесценції. Встановлено фізико-хімічні закономірності окиснення різних органічних субстратів у присутності супероксиданіонвмісних супрамолекул, а також реакцій О2 • - з алкілгалогенідами Доведено, що при хемілюмінесцентному окисненні кумолу в присутності KO2•18Cr6 у диметилсульфоксиді спостерігається пряма залежність величини періоду індукції від концентрації супрамолекулярного комплексу. Вперше показано можливість застосування активного кисню як медіатора радикально ланцюгового окиснення.

СИНТЕЗ НОВИХ ФОСФОРВМІСНИХ ХОЛЕСТЕРИЛОВИХ ЕСТЕРІВ АЦИЛЮВАННЯМ ФОСФОНІЄВИХ СОЛЕЙ

В. В. Листван — 2024-10-22

Досліджувався процес ацилювання алкіліденфосфоранів, що містять різні функціональні групи у молекулах, залежність реакції від умов, середовища, характеру реагентів тощо. Вивчалась можливість введення у молекулу фосфоріліду залишку холестеролу та використання такої реакції для отримання нових холестерилвмісних похідних, що можуть мати практично цінні властивості (зокрема, як рідкі кристали), а також слугувати вихідними сполуками для подальшого отримання нових ненасичених похідних холестеролу з різними структурними фрагментами, зокрема, за реакцією Віттіга. Досліджено взаємодію фосфорілідів з холестерилхлороформіатом, що призводить до утворення алкіліденфосфоранів з холестериловим залишком, встановлено умови та особливості проходження цієї реакції в однофазній та двофазній системі, із застосуванням різних основ. Отримано низку нових ацильованих ілідів фосфору, що містять різні аліфатичні і ароматичні залишки, у тому числі фрагменти, притаманні деяким відомим біологічно активним сполукам. Показано, що проблема недостатньої стійкості деяких алкіліденфосфоранів може бути розв’язана застосуванням як вихідних сполук фосфонієвих солей, без проміжного виділення відповідних ілідів в індивідуальному стані. Для уникнення процесу переілідування реакцію проводили в присутності триетиламіну (однофазна система) чи натрій гідроксиду (двофазна ситема). Даний метод має істотні переваги перед відомими з літературних джерел, оскільки не вимагає застосування таких порівняно дорогих і складних у роботі реагентів, як металоорганічні сполуки, і знижує вимоги щодо техніки експерименту. Деякі з отриманих ацильованих ілідів фосфору містять структурні фрагменти, що роблять перспективними подальші дослідження їх біологічної активності. Характер поведінки деяких отриманих сполук вказує на утворення мезофази при плавленні, що свідчить про можливі рідкокристалічні властивості.

ВИЗНАЧЕННЯ ЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ МЕТОДОМ АТОМНО-ЕМІСІЙНОЇ СПЕКТРОМЕТРІЇ

К. А. Нестерова — 2024-10-22

Регулярний моніторинг елементного складу водних ресурсів є необхідним для підтримки екологічного балансу та охорони навколишнього середовища. Забруднення води важкими металами перетворилося на глобальну проблему, особливо небезпечну через їх токсичність для живих організмів навіть у надзвичайно низьких концентраціях. Тому ефективне та надійне виявлення важких металів у навколишній воді є дуже важливим. Дослідження проведено в Українській лабораторії якості і безпеки продукції АПК НУБіП України, акредитованій за стандартом ДСТУ ISO/ IEC 17025. Метою дослідження було визначення вмісту хімічних елементів, включаючи важкі метали, у водних зразках з різних джерел Київської області для оцінки їх якості та відповідності нормативним стандартам. Одним із сучасних методів, який використовувався для якісної і кількісної оцінки вмісту хімічних елементів, включаючи важкі метали, є атомно-емісійна спектрометрія з індуктивно-зв’язаною плазмою (ICP-AES). Цей метод характеризується високою чутливістю, точністю та оперативністю, що робить його придатним для аналізу неорганічних речовин у водних зразках. На основі порівняльного аналізу елементного складу зразків води зроблено наступні висновки, що концентрації кобальту (Co), кадмію (Cd), свинцю (Pb), нікелю (Ni), хрому (Cr) та міді (Cu) у зразках води є незначними. Це свідчить про те, що рівень цих іонів металів у воді є допустимим і не виходить за межі нормативних значень. Згідно проведених аналізів, концентрації цинку (Zn), мангану (Mn), молібдену (Mo), арсену (As), вісмуту (Bi) та ртуті (Hg), також є в межах встановлених нормативів. Результати дослідження показують, що водні об’єкти Київської області знаходяться у стабільному стані з точки зору вмісту важких металів. Постійний контроль дозволяє своєчасно виявляти та реагувати на можливі зміни у складі води, запобігаючи негативним наслідкам для екосистем та здоров’я населення.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ АДСОРБЦІЇ МЕТИЛЕНОВОГО СИНЬОГО ПОВЕРХНЕЮ КАЛІЙ ТИТАНАТУ

С. В. Писаренко — 2024-10-22

Чиста природна питна вода необхідна для кожного аспекту життя людини. Останніми роками досить гостро стоїть проблема якості питної води. Забруднення навколишнього середовища викидами різних галузей промисловості призводить до ряду негативних наслідків, які відображаються на життєдіяльності всіх живих організмів. Відповідно очистка стічних вод залишається актуальною проблемою сьогодення. Існує значна кількість методів очистки води, проте методи адсорбції знаходять найбільш широке застосування. Особливо перспективним їх використання є для сполук, які біологічно не розкладаються, зокрема для штучних барвників. Ефективність адсорбції залежить від багатьох факторів, одним з найважливіших є хімічна природа адсорбенту. Серед групи адсорбентів досить перспективними є сполуки титану. В роботі досліджено процес адсорбції метиленового синього з водного розчину. В якості адсорбенту використано калій титанат, який синтезовано методом лужного вилуговування ільменітового концентрату Іршанської групи родовищ калій гідроксидом. Встановлено, що максимальний ступінь вилучення метиленового синього, понад 44 % досягається при використанні калій титанату масою 0,005 г протягом 10 хвилин від початку контакту поверхонь адсорбенту та адсорбату. Визначено, що експериментальні кінетичні криві адсорбції метиленового синього поверхнею калій титанату адекватно описуються кінетичним рівнянням псевдо-другого порядку (Хо-Маккея). Даний механізм адсорбції водночас враховує взаємодію на межі поділу «адсорбат-адсорбент» та міжмолекулярні взаємодії адсорбованих речовин на поверхні. Розраховано, що початкова швидкість адсорбції становить 2,81 мг/г·хв. Встановлено, що адсорбційна ємність калій титанату щодо барвника метиленового синього становить 21,92 мг/г. За даних умов коефіцієнт розподілу між розчином барвника та поверхнею калій титанату досягає величини 3346,57 мл/г, що свідчить про значну спорідненість поверхні адсорбенту до молекул метиленового синього. Показано, що процес адсорбції задовільно описується моделлю ізотерми Тьомкіна, тобто молекули барвника адсорбуються на потенційно нео- днорідних поверхнях, що мають рівномірний розподіл адсорбційних центрів. Розрахована величина енергії адсорбції вказує на фізичний характер взаємодії на межі поділу «адсорбат-адсорбент». Показано перспективність використання калій титанату в якості адсорбенту метиленового синього з водного розчину.

ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ АЦИЛЮВАННЯ 2,4-ДІОКСО- ТА 4-ІМІНО-2-ОКСО-3-ФЕНІЛ-5-R-6-R’-ТІЄНО[2,3-D] ПІРИМІДИНІВ

Г. В. Різак — 2024-10-22

Актуальність дослідження полягає в біологічній активності тієно[2,3-d]піримідинів, які можуть мати потенціал у створенні нових лікарських засобів та фармакологічному застосуванні. Мета дослідження полягала у вивченні процесів ацилювання 2,4-діоксо- та 4-іміно- 2-оксо-3-феніл-5-R-6-R’-тієно[2,3-d]піримідинів та оцінці потенціалу синтезованих сполук у створенні біологічно активних речовин. Для досягнення поставленої мети в роботі були застосовані методи органічного синтезу. Подальший аналіз структ ури отриманих сполук включав використання методів ЯМР та ІЧ спектроскопії. У даній роботі було проведено ацилювання 2,4-діоксо- та 4-іміно-2-оксо-3-феніл-5-R-6-R’-тієно[2,3-d]піримідинів ацилгалогенідами карбонових кислот. Взаємодія відбулася за участю натрієвих солей та специфічних ацилюючих агентів у відповідних умовах, що стимулювало формування цільових ацилованих продуктів. Результати експериментів показали успішне ацилювання вихідних сполук, що було підтверджено аналітичними даними та спектроскопічними характеристиками. Для повної характеристики отриманих сполук температури плавлення бу ли виміряні з метою підтвердження чистоти та стабільності отриманих зразків. Присутність ацилоксильних груп у синтезованих молекулах свідчить про успішне введ ення ацильної групи до молекули тієно[2,3-d]піримідину. Додатковий аналіз отриманих даних показав, що алкілування та ацилювання натрієвих солей відбувається за участю екзоциклічного атома кисню в позиції 2, що призводить до утворення 2-алк(ацил)окси-4-оксо(іміно)-3-феніл-5-R-6-R-тієно[2,3-d]піримідинів. Отримані дані також вказують на потенційну можливість под альшого розвитку методики синтезу та дослідження властивостей ацильованих сполук для їх подальшого застосування у фармацевтичній промисловості або інших сферах, спрямованих на с творення нових лікарських засобів та функціональних матеріалів.

ПАРКИ-ПАМ’ЯТКИ САДОВО-ПАРКОВОГО МИСТЕЦТВА ЛУЦЬКОГО РАЙОНУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЯК ОБ’ЄКТИ РЕКРЕАЦІЇ

Т. П. Безсмертнюк — 2024-10-22

Важливе місце серед категорій природно-заповідного фонду у структурі рекреаційного природокористування належить паркам-пам’яткам садово-паркового мистецтва. Значенню та ролі парків-пам’яток садово-паркового мистецтва як загальнодержавного, так і місцевого значення в розвитку рекреаційної діяльності приділяється значно менше уваги у порівнянні з національними природними та регіональними ландшафтними парками. Метою дослідження є визначення особливостей розвитку рекреаційної діяльності в межах парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Луцького району Волинської області. Для досягнення поставленої мети використовувалися такі методи дослідження, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, описовий, картографічний, структурно-логічного узагальнення, систематизація. У статті досліджено парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва Луцького району Волинської області як об’єкти рекреації. До об’єктів природно-заповідного фонду Луцького району відносяться 6 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальною площею 44,1 га, серед яких лише один загальнодержавного значення. Охарактеризовано парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва Луцького району. Визначено проблеми розвитку рекреаційної діяльності в межах парків-пам’яток садово-паркового мистецтва району. Окреслено перспективи рекреаційно-туристичного використання парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Луцького району. Розроблено туристичний екомаршрут територією парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва «Байрак». Потенціал для розвитку туризму в межах парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Луцького району Волинської області є значним, а реалізація можливостей їх рекреаційного використання сприятиме загальному соціально-економічному розвитку району. Наукова новизна результатів дослідження полягає у визначенні особливостей функціонування парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Луцького району як об’єктів рекреаційно-туристської діяльності. Практична значущість результатів дослідження полягає у обґрунтуванні рекомендацій щодо рекреаційного використання парків-пам’яток садово-паркового мистецтва Луцького району Волинської області.

ЛАБІРИНТ ЯК ЕЛЕМЕНТ САКРАЛЬНОГО ПРОСТОРУ

В. М. Воловик — 2024-10-22

Дослідження присвячене поняттю лабіринту: етимології, трактуванню та типології як складової сакрального простору. Метою дослідження є висвітлення дефініції «лабіринту» у складі сакральної географії та сакрального ландшафтознавства, аналіз просторового розташування з позицій лімінальної складової сакрального простору. Для аналізу лабіринту як елементу сакрального простору були використані ландшафтознавчий, історико-географічний, етнічно-екологічний та еніологічний підходи. Відродження інтересу до історії, функціонування та розвитку лабіринту як елементу сакрального простору сприяв активному обміну ідеями між істориками, культурологами, теологами, географами, ландшафтними дизайнерами, що спричинило сплеск інтересу до цієї тематики на початку ХХІ століття. Історико-географічний аналіз лабіринтів проведено в окремих працях зарубіжних географів, теологів, культурологів. Більшість з них не завжди зазначають відмінність між окремими підходами до трактування та етимології терміну. У цих дослідженнях мало уваги приділено типологізації та аналізу структури лабіринту з позицій географії, що зумовлює необхідність системного вивчення та формування відповідних моделей. У статті проаналізовано трактування «лабіринту»: техногенне, архітектурне, сакральне / тафальне / лімінальне, еніоземлезнавче, семіотичне, метафоричне, літературне. Авторами запропоновано типології лабіринтів на основі просторового, генетичного та морфологічного підходу. У просторовому типі запропоновано виокремлювати лабіринти за висотною диференціацією: наземні, підземні, перехідні. За генезисом виділено підтипи лабіринтів у складі сакрального простору: натуральний (підземні комплекси печер та галерей), натурально-антропогенні (сакральні модифіковані комплекси галерей та печер), антропогенні або техногенні (лабіринти у церквах, з дерну, «троянські міста» тощо). Запропоновано морфологічну типологію лабіринтів з підтипами: змієподібний лінійний, концентричних кіл, спіральний, хрестоподібний. Застосування запропонованих трактувань і типологій лабіринту у складі сакрального простору поглибить зв’язки у міждисциплінарних напрямах географії, теології, філософії, культурології та дозволить розширити теоретико-методологічну базу сакральної географії.

ВПЛИВ МАЛИХ ВІТРОВИХ ТУРБІН НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ТА СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

А. Борусевіч — 2024-10-22

Метою цієї роботи є дослідження впливу вітрових турбін на сільськогосподарське середовище. Проаналізовано наукові статті та публікації з зазначеної вище тематики. Представлено експлуатаційні характеристики вітрових турбін та їх широкий спектр впливу як відновлюваного джерела енергії. Проведено анкетне опитування для отримання детальної інформації щодо доцільності будівництва вітрових турбін поблизу житлових районів та сільськогосподарських громад. Опитування проводилося у грудні 2023 року в Мщонові (Польща) з використанням анкетування. Дослідницькою групою були люди, які проживають у районах, близьких до вітрових електростанцій. Результати порівняльного аналізу засвідчують, що переваги будівництва вітрових електростанцій переважають над втратами. Вітрові електростанції будуються на суші і на морі, забезпечуючи енергетичну безпеку для сучасної економіки і розвитку цивілізації. На відміну від вугілля і газу, низька собівартість виробництва електроенергії на вітрових електростанціях сприяє їх досить швидкому розвитку. Крім того, вітрові електростанції не викидають шкідливих сполук в атмосферу, що робить їх екологічно чистими і сприяє послабленню темпу та інтенсивності глобального потепління. Опитані у процесі дослідження фермери відзначили отримання дешевшої енергії для своїх господарств та можливість оренди землі для будівництва турбін, що сприяє значному збільшенню їхніх доходів. Підтверджено, що вітроенергетика має найбільший енергетичний потенціал серед усіх відновлюваних джерел енергії, оскільки її поширення та розбудова є перспективною і може мати позитивний вплив на польську економіку.

ДОСЛІДЖЕННЯ СОРТОВОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ СОЇ В УМОВАХ ЗМІН КЛІМАТУ

І. М. Дідур — 2024-10-22

Дослідження присвячено вивченню територіальної трансформації «соєвого поясу» в Україні та світі в умовах змін клімату на засадах ґрунтозбереження. Деталізовано передумови для становлення нового етапу у виробництві насіння сої, що сприятимуть раціональному використанню гідротермічних ресурсів регіону, збільшенню обсягів виробництва, біологізації землеробства, одержанню високоякісної, органічної продукції. З’ясовано, що органічне виробництво насіння сої є одним із стратегічних напрямків прискореного розвитку агропромислового комплексу України та головною ціллю Європейського Зеленого Курсу, що регламентує перетворення Європи на кліматично нейтральний континент. Проведено дослідження, яке присвячене питанням досягнення Україною цілей Сталого розвитку: Ціль 2. Подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки, поліпшення харчування і сприяння сталому розвитку сільського господарства, які спрямовані на вирішення актуальних завдань технологічного оновлення та розвитку агропромислового комплексу на основі розробки біоорганічних моделей сортової технології вирощування зернобобових культур із орієнтуванням на рівні адекватної продуктивності ріллі та кліматичних змін. Поряд із цим зазначено, що в країнах сталого сільського господарства, зокрема ЄС, значна увага приділяється екологізації та зменшенню негативного впливу інтенсивних технологій вирощування сої на довкілля завдяки використанню біологічних препаратів. Актуальність статті підсилюється завданнями першого етапу прикладного дослідження на тему «Розробка науково-технологічного забезпечення підвищення родючості ґрунтів та раціонального використання потенціалу біоресурсів» (0124U000444), що виконується за рахунок видатків фонду державного бюджету (2024–2026 рр.).

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОЩУВАННЯ ІНДЕТЕРМІНАНТНИХ ГІБРИДІВ ПОМІДОРА ГРУПИ ЧЕРІ У ЗИМОВИХ ТЕПЛИЦЯХ СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ

В. Л. Карачун — 2024-10-22

У статті розглянуто економічну ефективність вирощування індетермінантних гібридів помідора групи чері, вирощених у зимових теплицях в сучасному тепличному комплексі ТОВ ТК «Дніпровський». Експериментальні дослідження проводили протягом трьох років (2021–2023 рр.). Дослідження виконували з індетермінантними гібридами помідора: Хуаніта F1 (контроль), DRC-564 F1, DRC-2050 F1, DRC-2055 F1. Дослідження визначає економічну ефективність вирощування, фенологічні спостереження, динаміку формування врожайності та товарність плодів гібридів. Одночасно представлений вплив гібрида на основні біохімічні показники плодів, а також пристосування гібридів до умов вирощування в зимових теплицях. Дослідження показали приріст урожайності на DRC-564 F1 DRC-2050 F1 DRC-2055 F1 порівняно з контролем Хуаніта F1 від 1,4 кг/м² до 1,9 кг/м², або приріст врожайності на рівні 6,6–9,0%. При впровадженні в культурозміну нових гібридів чері можна отримати приріст чистого прибутку з гектару на гібридах DRC-564 3,3 млн. грн. га, DRC-2055 2,5 млн. грн. га, DRC-2050 2,3 млн. грн. га. Рівень рентабельності вирощування помідора групи чері в зимових теплицях можна отримати на рівні від 38,4% до 44,5%. Отримані результати надають цінну інформацію для тепличних комбінатів щодо вибору найбільш продуктивних економічно вигідних та пристосованих гібридів помідора для вирощування в зимових теплицях, сприяючи підвищенню врожайності та економічної ефективності.

ФОРМУВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ ТА ЯКОСТІ НАСІННЯ РІПАКУ ОЗИМОГО ЗАЛЕЖНО ВІД ГІБРИДІВ І СПОСОБІВ СІВБИ В УМОВАХ ЛІСОСТЕПУ ПРАВОБЕРЕЖНОГО

В. М. Безкоровайний — 2024-10-22

Ріпак озимий (Brassica napus L.) – це найбільш важлива і рентабельна олійна культура в Україні. Основним завданням підвищення його продуктивності є пошук шляхів удосконалення елементів технології вирощування. У статті наведені результати польових і лабораторних досліджень, які виконували в умовах Лісостепу Правобережного на базі ТОВ «Поділля Плюс» Шепетівського району Хмельницької області впродовж 2022–2024 рр. Метою досліджень було вивчення особливостей формування врожаю та якості ріпаку озимого залежно від біологічного потенціалу досліджу- ваних гібридів (BASF InVigor 1030; NPZ LEMBKE Мерседес; BAYER Ексепшн) і трьох способів сівби з міжряддями 15, 30 і 45 см. У ході досліджень використані методи: польовий, лабораторний, статистичний (кореляційно-регресійний) і порівняльно-розрахунковий. У зв’язку з глобальним потеплінням і критичною нестачею опадів у різні періоди вегетації ріпак озимий потребує здійснення диференціації елементів технології вирощування. Установлено, що на типовому чорноземі (3,2% гумусу) сучасні гібриди спроможні сформувати в середньому від 3,82 до 4,45 т/га насіння. Кращими гібридами за урожайністю відмічені Ексепшн та InVigor 1030, приріст урожаю насіння яких за сівби з шириною міжрядь 30 см порівняно з шириною міжрядь 15 см становив відповідно – 0,34 т/га та 0,31 т/га. Густота рослин ріпаку по мірі збільшення ширини міжрядь зменшувалася з 42,7–43,1 шт./м2 (15 см) до 40,4–41,2 шт./м2 (30 см) та до 37,1–38,2 шт./м2 (45 см). За ширини міжрядь 30 см гібриди ріпаку озимого спроможні в серед- ньому сформувати від 419,1 до 444,0 стручків на одній рослині. Маса 1000 насінин гібридів ріпаку за ширини міжрядь 30 і 45 см становила від 6,0 до 6,4 г, що на 0,8–0,9 г більше, ніж за сівби з міжряддям 15 см. Результати досліджень свідчать, що добір сучасних адаптивних гібридів дає змогу підвищити врожайність і якість насіння ріпаку озимого.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ҐРУНТОВОГО ДЕШИФРУВАННЯ ДАНИХ КОСМІЧНОЇ ЗЙОМКИ ЯК ІНФОРМАЦІЙНОЇ ОСНОВИ ЗБАЛАНСОВАНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

Т. Ю. Биндич — 2024-10-22

Необхідність інтеграції нашої країни в загальноєвропейські системи спостережень за навколишнім середовищем актуалізують розробку сучасної системи інформаційного забезпечення природо- та землекористування в Україні на основі даних космічного сканування. Метою досліджень є розроблення методологічних основ діагностування та параметризації неоднорідності локальних структур ґрунтового покриву за даними космічного сканування високого просторового розрізнення як інформаційної основи розробки сучасних систем збалансованого землеробства та раціонального управління ґрунтовими ресурсами. Використано комплекс різноманітних методів: інформаційно-бібліографічний, аналітичний, абстрактно-логічний, польовий та лабораторно-аналітичний, статистичний та математичний, а також методи багатовимірного аналізу, геоінформаційної обробки та геостатистичного аналізу даних. На прикладі досліджень на полігоні «Тишки 1», які включали сумісний аналіз результатів класифікації багатоспектральних космічних зображень та геостатистичного аналізу даних вибіркових наземних обстежень доведено ефективність розроблених методологічних основ тематичної обробки космічних знімків для визначення, параметризації та моделювання локальних структур ґрунтового покриву як основи створення сучасної системи інформаційного забезпечення точного та збалансованого землеробства. За геостатистичним експрес-аналізом даних точкового відбору проб в межах полігону, за індексом Морана, деталізовано умови та фактори латеральної неоднорідності чорноземних ґрунтів (чорноземи типовий, реградований та лучно-чорноземний ґрунт) на схилах різних експозицій. Встановлено, що на схилі південно-східної експозиції, для якої характерно розвиток ерозійних процесів, латеральна неоднорідність ґрунту є характерною для показників гранулометричного складу, загального вмісту гумусу та окремих складових водного витягу. На схилах північно-західної та північної експозицій, в умовах дуже слабкого прояву ерозії, латеральна неоднорідність ґрунту відзначено тільки для показників мікроагрегатного складу, що дозволило визначити вплив структурного складу поверхневого шару ґрунту на формування його оптичного образу. На основі результатів ґрунтового дешифрування даних космічної зйомки розроблено пілотний проєкт інформаційного сервісу для надання інформації про стан ґрунтових ресурсів широкому колу користувачів: землекористувачам, науковій спільноті, громадськості тощо.

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ГОСПОДАРСТВ У НАПРЯМКУ ВИРОЩУВАННЯ НІШЕВИХ КУЛЬТУР – ЕЛЕМЕНТ СТРАТЕГІЇ АДАПТАЦІЇ ДО ЗМІН КЛІМАТУ

О. В. Василенко — 2024-10-22

Диверсифікація сільського господарства вимагає впровадження системи ведення сільського господарства, яка передбачає зміну моделі посіву від традиційно вирощуваних культур до адаптованих. Одним зі способів адаптації господарств може стати вирощування нішевих культур. Тому метою досліджень було вивчення можливостей диверсифікації овочевих господарств в напрямку вирощування нішевих культур шляхом визначення особливостей формування продуктивності та пластичності їх сортів в умовах Лісостепу України. В межах поставленої мети досліджувались такі нішеві культури, як бамія, батат, чуфа і фізаліс. Найвищими показниками урожайності рослин бамії їстівної характеризувався сорт Сопілка, де за в середньому за роки досліджень урожайність становила 8,5 т/га плодів. Згідно коефіцієнту фенотипової стабільності Левіса (Ksf) найбільш стабільний показник урожайності бамії мали рослини сорту Юнона – 1,06. Серед рослин досліджуваних сортів найбільшу врожайність кореневих бульб батату отримано за вирощування рослин сорту Адмірал. Так, в середньому за роки досліджень урожайність рослин цього сорту склала 29,4 т/га. Проте рослини цього сорту були менш стабільними (коефіцієнт Ksf склав 1,04). Сортові особливості рослин чуфи вплинули на рівні їх врожайності. В умовах центральної частини України рослини сорту Новинка були більш врожайними – середній за роки досліджень показник склав 4,9 т/га. Також був найвищим показник стабільності даного сорту (1,13). Потенціал врожайності фізалісу сорту Жаринка є найвищим в даному регіоні. Різниці показників середніх за роки досліджень рівнів склали 11,7 % із рослинами контрольного сорту Ліхтарик та 6,7 % із рослинами сорту Ананасовий. Рослини сортів Ліхтарик та Жаринка мали однаково високий коефіцієнт стабільності сорту – 1,03. Отже, велика роль у підвищенні врожаїв нішевих культур належить такому фактору, як сорт. Це один із важливих факторів подальшої адаптації овочевих господарств до умов середовища, які постійно змінюються у зв’язку із потеплінням клімату.

ВПЛИВ БІОФУНГІЦИДІВ НА ФІТОСАНІТАРНИЙ СТАН НАСІННЯ ЯЧМЕНЮ ЯРОГО

О. А. Васильєв — 2024-10-22

Вивчення ефективності біопрепаратів для передпосівної обробки насіння сільськогосподарських культур є актуальним, оскільки, знижуючи інфекційний фон, вони покращують стан рослин вже на початкових етапах росту при відсутності негативного впливу на довкілля. Метою досліджень було встановити ефективність біофунгіцидів за передпосівної обробки насіння ячменю ярого. Дослідження проводили в умовах лабораторного досліду, використовували насіння середньостиглих сортів Вакула та Еней. Біофунгіциди: Вітастим БТ – основа міцеліального гриба Trichoderma harzianum Істокський (T.h.) та двох штамів бактерій: Pseudomonas fluorescens P.f.2) і Pseudomonas fluorescens АРЗЗ (P.f. АР33): Біогібервіт БТ – Trichoderma viride М-10 (T.v) та Trichoderma harzianum Істокський (T.h); Бакова суміш БТ – бактерії Pseudomonas aureofaciens шт. 111, променистий гриб Streptomyces avermitilis (S. a.); Вітастим БТ + Бакова суміш БТ у співвідношенні 1:1 та 1:2; Біогібервіт БТ+ Бакова суміш БТ у співвідношенні 1:1 та 1:2; Триходермін БТ – продуцент гриб-антагоніст Trichoderma viride (lignorum) та SmartGrow Biodoc – виготовлено на основі 4-х штамів Bacillus subtills, Trichoderma viride- 5 mamis, Trichoderma harzianum- 2 штами, Pseudomonas aureofaciens, Pseudomonas fluorescens. Насіння обробляли 3%-ними розчинами препаратів. Визначення посівних якостей здійснювали методом пророщування у вологій камері в ростильнях на фільтрувальному папері за температури 20оС. Енергію проростання та інфікованість насіння визначали на четверту добу, лабораторну схожість – на сьому. Повторність в досліді 4-х кратна. Для визначення видового складу збудників використовували мікроскоп, а рістрегулюючі властивості визначали біометричним методом. В результаті проведених досліджень встановлено: на початкових етапах розвитку рослин ячменю ярого біофунгіциди виявили стимулюючий ефект: максимальне підвищення висоти проростків у 2,1–2,8 рази спостерігається при використанні 3% розчинів Біогібервіту БТ, Вітастиму БТ та композицій останнього з Баковою сумішшю БТ у співвідношенні 1:1 та 1:2; обробка насіння перед посівом препаратами з біофунгіцидною активністю підвищує лабораторну схожість на 2,2–8,0%; біопрепарати знизили розвиток грибної інфекції на 51,9–78,7% (Вітастим БТ), 68,9–81,3% (SG Biodoc), 74,0–75,4% (Бакова суміш БТ) та 86,9–95,5% (Біогібервіт БТ); при інфікованості насіння сорту Вакула – 30,5%, 52,5% припадало на Alternaria spp., 34,4% – Bipolaris. sorokiniana, 8,2% – Fusarium spp. та 4,9% – Penicillium spp.; найвищий захисний ефект дала передпосівна обробка насіння сорту Вакула 3% розчином Бакової суміші БТ, що на 100% припинило розвиток Bipolaris.sorokiniana, Fusarium spp. та Penicillium spp. і на 53,1% – Alternaria spp.; в структурі мікоцетної інфекції сорту Еней переважали гриби Mucor (79,3%), проти яких найбільш ефективним виявилося використання біофунгіцидів Біогібервіт БТ, Біогібервіт БТ + Бакова суміш БТ (1:2), Вітастим БТ + Бакова суміш БТ (1:2) та Триходермін БТ. Отримані результати лабораторних досліджень мають практичну значущість, оскільки показали не тільки важливість передпосівної обробки насіння біопрепаратами фунгіцидної дії з метою підвищення їх посівних якостей, але й виявили найбільш ефективні в боротьбі проти грибної інфекції насіння ячменю ярого, причому в залежності від видового складу їх флори.

ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНИХ СТРОКІВ СІВБИ ПШЕНИЦІ ТУРАНСЬКОЇ (TRITICUM TURANICUM JAKUBZ.) В УМОВАХ СХІДНОЇ ЧАСТИНИ ПІВНІЧНОГО СТЕПУ УКРАЇНИ

О. О. Вінюков — 2024-10-22

Цікавість споживачів до пшениці туранської пов’язана з тим, що вона, за хімічним складом, більш корисна за традиційні види пшениці. Вона має високу стійкість до спеки та атмосферної посухи, однак майже нестійка до ґрунтової посухи. Масове поширення цієї нової для України культури стримує відсутність агротехнологічних прийомів її вирощування, які б сприяли формуванню рослинами високої продуктивності в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Мета досліджень полягала у визначенні оптимальних строків сівби пшениці туранської в посушливих умовах східної частини Північного Степу України. Дослідження проводились у польовій сівозміні Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України протягом 2021–2023 рр. Для сівби використовували сорт пшениці туранської Сармат (ПУ № 230611 від 25.10.2023 р.). Методи дослідження: польовий, лабораторний, математично-статистичний. Для вирішення поставленої задачі були вибрані наступні строки сівби: 15 березня, 1 квітня, 15 квітня. Встановлено, що найбільшу висоту рослини формували за перших двох строків сівби (15.03 та 1.04), що перевищує рослини останнього строку сівби за цим показником на 3 см. Найбільшими коефіцієнти загального та продуктивного кущіння були за першого строку сівби – 1,04 та 1,0 відповідно, найменші (0,99 та 0,97) – за останнього. Вплив строків сівби пшениці туранської на проходження початкових етапів органогенезу позначився і на формування рослинами показників структури врожаю. Перший термін сівби 15 березня забезпечив найбільшу довжину колосу (5,9 см), найбільшу кількість зерен у колосі (17 шт) та масу 1000 зерен (52,34 г), дозволив отримати найвищу продуктивність рослин – 2,9 т/га. Це свідчить, що висівання пшениці туранської у максимально ранні строки сприяє запобіганню впливу таких факторів, як повітряна і ґрунтова посухи, які є характерними для умов східної частини Північного Степу України. Доведено, що затримка з терміном сівби на місяць знижує врожайність цієї культури на 6,9%.

ВПЛИВ РОЗТАШУВАННЯ ЛІСІВ НА АГРОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ РОДЮЧОСТІ ҐРУНТУ В АГРОЕКОСИСТЕМІ

О. І. Врадій — 2024-10-22

На сьогоднішній день одним із основних завдань сільськогосподарського виробництва є створення оптимального режиму формування та функціонування агроекосистем задля отримання стабільних і високих врожаїв. Агроекосистеми є антропогенними системами і, на відміну від природних екосистем, кругообіг речовин та енергії в них здійснюється за вимушеної участі людини. Натомість, природні екологічні процеси, що відбуваються в ґрунтах і сільськогосподарських культурах, визначають подальшу долю агроекосистем не в меншій мірі, ніж технологічні впливи, такі як обробіток ґрунту, зрошення та внесення добрив. Саме тому теоретичною основою землекористування має бути сукупність науко вих знань про взаємодію між рослинами, тваринами і мікроорганізмами в агроекосистемах та вплив факторів навколишнього середовища на їх життєдіяльність. Враховуючи провідну роль культурних рослин у формуванні агроценозу, теорію процесів сільськогосподарського рослинництва слід вважати основною частиною цієї сукупності наукових знань. У природних системах баланс кругообігу поживних речовин досягається різноманітністю видів рослин і тварин, поширених на даній території, але такий баланс по суті нед осяжний в агроекосистемах, де врожаї формуються переважно з одного виду рослин. Тому винесення мінеральних і органічних сполук з агроекосистеми необхідно постійно доповнювати внесенням добрив, а для одночасного співіснування в природі різних видів рослин необхідно регулярно чергувати їх у вигляді сівозміни. Однак досягти повної гармонії в агроекосистемах неможливо. Застосування гербіцидів та інсектицидів призводить до дисбалансу в екосистемі, що, як наслідок, веде до вирощування спеціальних культур, вразливих до хвороб, бур’янів та нашестя шкідників. Водночас, побічні ефекти використання хімічних засобів захисту рослин впливають на еколо гічний стан самого ґрунту, а також сусідніх лісів і водойм. Представлені дані агрохімічного обстеження ґрунтів на прикладі агроекосистеми села Плебанівка, культурою вирощування якої є соя та структурним і невід’ємним елементом якої є ліси розташовані в її структурі. Встановлені різні показники обмінної кислотності (рН) в залежності від дальності розташування від лісу, в основному рН є нейтральною у більшості відібраних зразків. Встановлено, що є ділянки, які мають дуже низькі показники лужногідролізованого азоту – 53 мг/кг, 61 мг/кг, 78 мг/кг та 81 мг/кг; один зразок з низьким вмістом рухомого фосфору – 42 мг/кг, всі інші зразки характеризувалась високим ступенем забезпеченості ґрунту; показники обмінного калію мали у всіх зразках високий ступінь забезпечуваності ґрунту від 150 мг/кг до 195 мг/кг.

ЯКІСТЬ СОРТІВ СОЇ ЗА БІОЛОГІЗАЦІЇ ЕЛЕМЕНТІВ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ НА ЗРОШЕННІ ПІВДНЯ УКРАЇНИ

Я. М. Гадзало — 2024-10-22

Метою проведення досліджень було визначення якісних показників насіння сортів сої вітчизняної селекції. Дослідження проводили протягом 2013–2015 років на дослідному полі Інституту зрошуваного землеробства НААН України, що знаходиться в південно-західній частині Херсонської області у 12 км від м. Херсона на землях Інгулецької зрошувальної системи. Трифакторний дослід (фактор А – сорт, В – строк сівби, С – система захисту рослин). Для проведення досліджень було відібрано три сорти сої, різних груп стиглості, селекції Інституту зрошуваного землеробства НААН, які занесені до Державного реєстру сортів рослин, придатних до поширення в Україні: Діона, Даная та Святогор. Строк сівби: перший – 20 квітня, другий – 5 травня, третій – 20 травня. Система захисту рослин: контроль (обробка водою), біозахист, хімзахист. Встановлено, що на вміст білка в насінні сої за її вирощування на поливних землях Південного Степу України найбільший вплив здійснював сортовий фактор та захист рослин. Максимальна білковість на рівні 41,2% сформована у сорту Святогор за другого строку сівби та застосуванні хімічного захисту рослин, а також у сорту Даная за першого строку сівби та застосуванні хімічного захисту рослин (39,7%). Найбільший вміст білку в насінні сортів сої (в середньому) отримано у варіанті з хімічним захистом – 39,6%, що на 1,6 відсоткових пунктів більше за контрольний варіант. Різниця між біологічним хімічним захистом становила 0,7%. У досліджуваних сортів спостерігався сильний кореляційний зв’язок між вмістом білку та урожайністю (r = 0,837…0,929). Тред збільшення білковості насіння сортів сої вказує на те, що поліпшення умов онтогенезу рослин технологічними заходами з використанням засобів захисту та оптимізації строків сівби призводить до формування повноцінного насіння та підвищення реутилізації білкових сполук з листостеблової маси до репродуктивних органів. Хімічний захист рослин сортів сої мав істотний вплив на вміст жиру у всіх сортів відносно контролю. Проте, вплив хімічного та біологічного засобів захисту був майже на одному рівні, що вказує можливості застосування таких засобів захисту для отримання однакового ефекту підвищення вмісту жиру в насінні сортів. Максимального рівня вміст жиру (22,6%) сягнув у варіанті з сортом Даная за другого і третього строків сівби на фоні хімічного захисту рослин.

ВПЛИВ ДЕСИКАНТІВ НА ВОЛОГІСТЬ, УРОЖАЙНІСТЬ ЗЕРНА ТА ПОБІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ КУКУРУДЗИ

А. А. Засуха — 2024-10-22

Ріст і розвиток рослин кукурудзи та її продуктивність в значній мірі залежить від елементів технології її вирощування. Одним із найменш досліджених технологічних складових є застосування десикантів та їх вплив на вологість зерна і побічної продукції кукурудзи. Метою дослідження було визначення впливу десикантів і строків їх застосування на вологість і урожайність зерна та побічної продукції кукурудзи в умовах Правобережного Лісостепу України. Доведено, що вологість і урожайність зерна та побічної продукції кукурудзи змінюється залежно від кліматичних умов року та строків застосування десикантів. Достовірної різниці за цими показниками між досліджуваними препаратами не виявлено. Результатами досліджень встановлено, що за першого строку застосування десикантів вологість зерна і побічної продукції кукурудзи зменшувалася на 8,1–8,6 та 11,8–12,4%, другого на 5,7–6,1 та 5,6–5,9%, а третього на 2,1–2,2 та 1,7–2,0%, порівняно із контрольними варіантами. Найбільше зменшення вологості листків та обгорток і стрижня качана рослин кукурудзи зафіксовано у перший строк внесення десикантів – 18,5– 19,1% і 6,9–7,6%. А вологість стебла найбільше зменшувалася за другого строку на 14,9–15,8%. За першого строку використання десикантів відмічено зменшення урожайності зерна на 0,11–0,12 т/га, порівняно із контролем. За другого і третього строків використання десикантів спостерігалось незначне зростання зернової продуктивності на 0,04–0,06 т/га. Спостерігалося зменшення урожайності побічної продукції на 0,20–1,16 т/га на варіантах із застосуванням десикантів, порівняно із ділянками без їх внесення (контроль). Максимальні значення урожайності зерна кукурудзи отримано за третього строку використання десикантів – 9,44–9,51 т/га, а побічної продукції за першого – 18,46–19,61 т/га. Отримані результати підтверджують важливість застосування десикантів при вирощуванні кукурудзи.

ВПЛИВ УДОБРЕННЯ НА ВРОЖАЙНІСТЬ ТА ЯКІСТЬ SOLANUM LYCOPERSICUM L. В УМОВАХ ПРИКАРПАТТЯ

У. М. Карбівська — 2024-10-22

У статті висвітлено результати досліджень щодо впливу удобрення на врожайність та якість томату за вирощуванння на кислому дерново-підзолистому ґрунті. Дослідження проводились на дослідному полігоні кафедри лісового і аграрного менеджменту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Мета досліджень полягала у вивченні впливу різних систем удобрення на врожайність і якість томатів за вирощування на дерново-підзолистому ґрунті Прикарпаття. Методи дослідження: польовий, лабораторний, математичний, статистичний та розрахунковий. Дослідження показали, що на 3-му і 4-му варіантах, де систематично вносили Плантафол Валагро та Rost, було сформовано 6,2 та 6,1 плоди, що в 2,2 рази більше порівняно з контролем. На 90-й день середній приріст кількості плодів становив 3–4 штуки. Найменші значення були зафіксовані у другому варіанті та на контролі (відповідно 5,7 та 5,2 штуки), тоді як найбільша кількість плодів спостерігалася на третьому і четвертому варіантах з внесенням Плантафол Валагро та Rost – 8,9 штуки, що на 60% більше порівняно з контролем. Врожайність томатів значно варіюється залежно від досліджуваних факторів і склала 81,3 т/га, що на 6,2 т/га або 8,3% більше, ніж у контрольному варіанті. Внесення добрив підвищило врожайність на 44,2 т/га, що становить 53,5% порівняно з варіантами без використання добрив. При застосуванні мінеральних добрив разом з обприскуванням Плантафолом, врожайність плодів зросла на 55,4 т/га (58,8%) порівняно з неудобреними ділянками. Використання мінеральних добрив разом з Rost збільшило врожайність на 54,8 т/га (57,1%) порівняно з контролем. Вміст сухої речовини в томатах варіювався від 5,2 до 5,5%, а загальний вміст цукру становив від 3,0 до 3,2%, що відповідало нормі. Найкращі результати щодо вмісту цукру, вітаміну С і сухої речовини в томатах показали системи удобрення N120P70K50+Плантафол та N120P70K50+Rost.

ВПЛИВ УДОБРЕННЯ НА ВМІСТ ЕЛЕМЕНТІВ У РОСЛИНАХ ЛЮПИНУ ВУЗЬКОЛИСТОГО В УМОВАХ ПРИКАРПАТТЯ

У. М. Карбівська — 2024-10-22

У статті висвітлено результати досліджень щодо впливу удобрення на вміст макроелементів у рослинах люпину вузьколистого. Дослідження проводились на дослідному полігоні кафедри лісового і аграрного менеджменту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Методи дослідження: польовий, лабораторний, математичний, статистичний та розрахунковий. Встановлено, що вміст фосфору в зерні люпину знаходиться майже на одному рівні від 408 до 474 мг/100 г для всіх зразків рослин, крім варіанту з внесенням Інтермаг Титан, де значення найменше (328 мг/100 г). Для люпину вузьколистого титанове добриво не сприяє засвоєнню рослинами фосфору. У листі рослин цей показник найвищим був на варіанті за внесення добрива БЛЕК ДЖЕК КС і становив 391 мг/100 г, що на 360 мг/100 г вище за варіант з внесенням мінеральних добрив. Така сама тенденція спостерігається для вмісту фосфору в корінні: найвищий показник для рослин був отриманий за внесення гумату (474 мг/100 г). Для решти варіантів значення знаходяться на одному рівні. Гумати є більш ефективним добривом для засвоєння фосфору люпином. Стосовно калію, то найменша його кількість в зерні люпину спостерігалась на контролі (927 мг/100 г), а за внесення мінерального добрива в нормі N90P90K90 вона збільшилась на 156 мг/100 г. Титанове добриво по впливу на засвоєння рослинами калію знаходиться на рівні мінерального добрива. Кількість калію в листі найбільша для варіантів 2 і 4, менше для контролю і 3 варіанту. Вміст калію в корінні люпину найвищий у варіантах, де вносились мінеральні добрива і становив 1507 мг/100 г, що на 1123 мг/100 г більше порівняно з варіантом за внесення гумату. Встановлено, що вміст магнію в листях люпину знаходився на рівні від 310 мг/100 г на варіанті з внесенням мінеральних добрив до 503 мг/100 г з внесенням гумату. Кількість магнію в зерні люпину коливалась від 65 мг/100 г до 141 мг/100 г, в корінні цей показник найвищим був на варіанті з внесенням мінеральних добрив і становив 113 мг/100 г.

ОЦІНКА ТЕХНОЛОГІЙ ГЕРБІЦИДНОГО ЗАХИСТУ ТА МОНІТОРИНГ ФІТОПАТОГЕННОГО СТАНУ ГІБРИДІВ СОНЯШНИКУ В ЦЕНТРАЛЬНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Т. П. Костина — 2024-10-22

Соняшник є основною олійною культурою в сільському господарстві. Тому дослідження впливу різних технологій гербіцидного захисту та фітопатогенного стану посівів соняшнику є досить актуальними. Дослідження виконувалися в умовах центрального Лісостепу України впродовж 2021–2023 рр. Визначено вплив технологій гербіцидного захисту на формування висоти рослин, діаметр кошиків, вмісту олії, урожайність та фітопатогенного стану гібридів соняшнику. Вивчали дванадцять гібридів соняшнику різного походження. Застосовували для досліджень на соняшнику класичну, Експрес (або СУМО), Clearfield® Plus (КЛП) технології гербіцидного захисту. Відмічено, що за Express Sun (або СУМО) технологією гербіцидного захисту рослини соняшнику сформували найбільшу висоту рослин та виділено гібриди П64ЛЕ25 (206 см) і ЕС АРОМАТІК СУ (200 см). За класичної технології виділено гібрид ЕС Белламіс СЛ, який протягом трьох років досліджень мав найбільше середнє значення висоти рослин – 200 см. У гібридів П64ЛП130, СИ Бакарді КЛП за Clearfield® Plus (КЛП) технології гербіцидного захисту отримано найвищу висоту рослин 190 і 187 см відповідно. Найбільше середнє значення діаметра кошика соняшнику отримано у гібриду СИ Бакарді КЛП (22,4 см) за Clearfield® Plus (КЛП) технологією. Дещо менші показники отримано у гібридів ЕС АРОМАТІК СУ (21,9 см) та СУЗУКА (21,3 см) за Express Sun (або СУМО) технологією гербіцидного захисту. За урожайністю з ділянки, виділено гібриди: СУЗУКА (11,15 кг), ЕС АРОМАТІК СУ (11,05 кг) і П64ЛЕ25 (10,84 кг) (Clearfield® Plus (КЛП) технологія); ЛГ5580 (11,13 кг) і НК КОНДІ (10,88 кг)( Express Sun (або СУМО) технологія); ЕС ГЕНЕЗІС (10,93 кг) і ЛГ5555 КЛП (10,13 кг) (класична технологія). У середньому за три роки гібрид ЛГ5580 сформував найбільшу урожайність 4,0 т/га за технології Express Sun (або СУМО), дещо меншу отримано у гібриду ЕС ГЕНЕЗІС – 3,93 т/га (класична технологія). За Clearfield® Plus (КЛП) технологією гербіцидного захисту гібриди П64ЛЕ25, ЕС АРОМАТІК СУ і СУЗУКА сформували урожайність 3,86 т/га, 3,95 т/га і 3,98 т/га відповідно. Найвищий вміст олії отримано у гібридів за Express Sun технології (або СУМО): НК КОНДІ – 49,6%; ЕС Белламіс СЛ – 48,1%; ЛГ5580 – 48,6% і ПР64Ф66 – 47,2%. За фітопатологічним моніторингом визначено, стійкість проти іржі у гібридів ЛГ59580 (за Clearfield® Plus (КЛП) технологією гербіцидного захисту) та ЕС ГЕНЕЗІС (за класичною технологією) – 7,8% та 9,4% відповідно. Всі досліджувані гібриди соняшнику були стійкими проти білої гнилі. Гібрид П64ЛП130 проявив дуже високу стійкість (0% ураження) щодо цієї хвороби за класичною технологією гербіцидного захисту.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОЕФІЦІЄНТУ ПРОДУКТИВНОСТІ КОРЕНЕВОЇ СИСТЕМИ РЕДЬКИ ОЛІЙНОЇ ДЛЯ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ЇЇ СИДЕРАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ

Я. Г. Цицюра — 2024-10-22

Відмічено, що сучасні системи удобрення орієнтовані на зростання частки використання біоорганічних ресурсів у формі сидеральної біомаси та інших альтернативних джерел біоорганіки. Це забезпечує гармонізацію агротехнологій вирощування основних культур з позиції екологізації системи удобрення та забезпечення наближених до природніх процесів ґрунтоз - береження та ґрунтореабілітації. За десятирічний період (2014–2023 рр.) проведено оцінку біопродуктивності редьки олійної за базовим критерієм коефіцієнту прод уктивності кореневої системи із супутнім аналізом д инаміка формування надземної фітомаси та кореневої біомаси з метою визначення потенціалу даного виду для використання у сидеральних варіантах технологій на ґрунтах невисокого потенціалу ґрунтових умо в родючості (сірі лісові ґрунти). Оцінка динаміки наростання надземної листостеблової та кореневої біомаси редьки олійної як потенційного кандидата для системи сидеральних технологій засвідчила його значення на рівні 2,97–3,63 для весняного та 1,83–2,51 для літнього строку сівби за величини частки коренів у загальній біомасі на рівні 30–58%. Довед ено адаптивність редьки олійної із можливістю формування диспаритетного співвідношення надземної біомаси за фізіологічно мінімальної величини сформованої маси коренів, що д озволяє рекомендувати редьку олійну як сидерат у варіантах літнього проміжного використання за зростання коефіці єнту аридності та зниження коефіцієнту зволоження відповідних сільськогосподарських регіонів. Визначено кореляційно-регресійну залежність у спряженому формування кореневої системи і надземної частини рослин із рівнем прямої залежності при д етермінації зв’язку на рівні 70,4% д ля виходу сухої речовини та 83,7% для виходу у загальній сирій масі.

АКТИВНІСТЬ КЛЮЧОВИХ ЕНЗИМІВ АЗОТНОГО МЕТАБОЛІЗМУ ТА ВМІСТ ПОЛІФЕНОЛІВ TRITICOSECALE L. ЗА ДІЇ РІДКИХ КОМПЛЕКСНИХ ПРЕПАРАТІВ

О. Ф. Чечуй — 2024-10-22

Одним із важливих метаболічних шляхів функціонування рослинного організму є азотний метаболізм, у зв’язку з чим завданням даної роботи є з’ясування біологічної дії його проміжних сполук, а саме – органічних кислот та амінів (як у монодії, так й у складі рідких комплексних добрив) на активність ключових ензимів азотного метаболізму, вміст фенольних сполук, ТБК-реактивних сполук, хлорофілу та аміачного азоту в листках Triticosecale L. на стадії початку кущіння. В експериментах використано методи центрифугування, титрування, спектрофотометрії та фотоколориметрії. Виявлено, що дія препарату Аватарм-2-с підвищує активність АsАТ та АlАТ відповідно у 3,88 та 4,12 разів, а GDH лише на 19 %. Дія досліджених в роботі органічної кислоти та аміну на активність вищенаведених ключових ензимів азотного метаболізму свідчить про специфіку відповідних хімічних реакцій. Так, за дії сукцинату натрію збільшувалась активність АsАT (у 4,2 рази) та АlАТ (у 2,8 разів), а показник активності GDH не змінювався відносно контрольних значень. Дія препарату Аміномікс у поєднанні з метиламіном призвела до збільшення активності трансаміназ відповідно у 3,9 та 4,2 рази, однак активність дегідрогенази за дії цього препарату знижуваласьу 1,7 рази відносно контролю. Водночас, метиламін викликав збільшення активності АsАТ та АlАТ на 48,3% та 37,5% відповідно. З’ясовано, що дія препарату Аміномікс у поєднанні з метиламіном обумовлює зниження активності GDH у середньому на 34,6%. Щодо оцінки рівня ТБК-активних продуктів за дії препаратів Аватарм- 2-с та «авакамм-1-с-експ», то з’ясовано більш істотне підвищення показників за дії другого препарату (в середньому у 3,8 рази), порівняно із першим, дія якого викликала збільшення вмісту ТБК-активних продуктів у 1,9 рази. Проте, вміст фенольних сполук не корелював із збільшенням вмісту ТБК-активних продуктів за дії препарату «авакамм-1-с-експ», що свідчить про стабілізуючу дію компонентів препарату. Препарат Аміномікс у поєднанні з метиламіном збільшує вміст фотосинтетичного пігменту у середньому в 3,2 рази, причому монодія метиламіну виявляється у більш істотному підвищенні цього показника. Досліджені рідкі комплексні препарати як у формі хелатованих карбоксилатів біогенних мікроелементів, так й мінеральних елементів у йоній формі на показники, можуть застосовуватись як адаптогени за негативних умов агровиробництва. Результати проведеної роботи можуть бути використані у розробці нових сучасних добрив певної біологічної дії на рослин за станів розбалансування хімічних сполук в системі ґрунт-рослина.

ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЦТВА БІЛКОВОЇ ПРОДУКЦІЇ БДЖІЛЬНИЦТВА ТА ІНТЕНСИВНІСТЬ ЗАБРУДНЕННЯ ЇЇ 137СS І 90SR В УМОВАХ МЕДОНОСНИХ УГІДЬ ЛІСОСТЕПУ ТА ПОЛІССЯ

Г. В. Гуцол — 2024-10-22

Одним із пріоритетних напрямків соціального розвитку України є забезпечення населення високоякісною та безпечною продовольчою сировиною, серед якої високим попитом користується продукція бджільництва, яка містить ряд біологічно активних речовин, а саме вітаміни, вуглеводи, амінокислоти, мінеральні речовини, флавоноїди, меланінів та ін. Переважна частина цих речовин мають високопоживні лікувально-профілактичні властивості, зокрема, імуностимулюючі, радіопротекторні, антиоксидантні, сорбційні та ін. Дані властивості продукції бджільництва забезпечують обумовлений широкий спектр використання її в харчуванні населення та медичній практиці з лікувальною метою. Відомо, що якість та безпека білкової продукції бджільництва залежать від екологічного стану медоносних угідь. Їх нинішній стан на деяких територіях України зазнав антропогенного забруднення, зокрема радіонуклідами 137Сs і 90Sr внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що спричинило зниження її якості, ефективності самого виробництва зменшення попиту і використання. Встановлено, що серед продукції бджільництва, виробленої на забруднених 137Сs (1–5 Кі/км2) і вище територіях медоносних угідь, квітковий пилок та перга має вищу у декілька разів порівняно з медом та воском, інтенсивність забруднення. Разом із тим виявлено перевищення допустимого рівня радіонуклідів у бджолиному обніжжі та перзі, вироблених на вказаних медоносних угіддях. Зважаючи на вимоги допустимих рівнів радіонуклідів у продукції бджільництва за ДР-2006, які значно підвищились порівняно з ДР-1991, унаслідок зниження питомої активності 137Сs і 90Sr у бджолиному обніжжі, перзі, гомогенаті трутневих личинок у 3 рази відповідно, виникає потреба у вивченні інтенсивності забруднення вказаної продукції та розробці шляхів підвищення її якості. Необхідність таких досліджень обумовлено соціальним завданням знизити рівень радіаційного пресингу на населення.

ФАКТОРИ НАКОПИЧЕННЯ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У ОРГАНІЗМАХ РИБ

Н. М. Доленчук — 2024-10-22

Представлено характеристику основних властивостей важких металів, форм, джерел їх накопичення та впливу на організми риб. Визначено, що важкі метали мають як позитивний так і негативний (згубний) вплив на гідробіонтів. Останній характеризується погіршенням фізіологічних та біологічних показників життєдіяльності риб. Важкі метали чинять негативний вплив на здоров’я людей що споживають забруднену рибу, викликаючи отруєння, хвороби внутрішніх органів та нервової системи. Тому тема накопичення важких металів організмами риб є актуальною для наукового дослідження. Показано, що важкі метали мають два джерела надходження у водні екосистеми: природні та антропогенні. Встановлено, що саме антропогенний вплив є масштабнішим та має більшу загрозу у перспективі, адже для сучасного світу є характерним стрімкий розвиток промисловості, енергетики та сільського господарства, які є основними забруднювачами екосистем. Охарактеризовано основні природні фактори впливу на накопичення важких металів організмами риб, серед яких виділено: температурний та водний режими, сезонність, фізико-хімічний склад води та фізико-біологічні особливості риб (вид, вік, харчування). Необхідно зазначити, що кожен з факторів чинить вплив на певний етап процесу накопичення, а найчастіше фактори діють у комплексі. Відображена проблема підвищення температури води, як одного з головних факторів впливу на накопичення важких металів г ідробіонтами. Зі збільшенням температури розчинність багатьох металів, таких як залізо та мідь, може збільшуватися, це пов’язано з підвищенням кінетичної енергії молекул, що сприяє кращому розчинен ню металів у воді. Температура впливає на вміст важких металів кількома способами, змінюючи їх розчинність, мобільність, біодоступність та впливаючи на біологічні та хімічні процеси в організмах риб. Зазначено, що для підтримання здоров’я риб важливо забезпечувати оптимальні концентрації необхідних важких металів, уникаючи їх токсичних рівнів. Це досягаєтьс я через контроль забруднення водних середовищ, моніторинг рівнів металів у воді та кормах, а також через розуміння екологічних факторів, що впливають на біоакумуляцію і біомагніфікацію важких металів.

СУЧАСНИЙ СТАН ВОДНИХ РЕСУРСІВ БАСЕЙНУ ДНІПРА У ПОРІВНЯННІ З РІЧКАМИ ІНШИХ КРАЇН

Н. О. Кануннікова — 2024-10-22

У статті розглядається аналіз сучасного стану водних ресурсів басейну Дніпра та порівнюються його якісні показники з іншими великими річками світу для визначення масштабів проблеми та ефективних шляхів її вирішення. Забезпечення якісними вод ними ресурсами є критично важливим для України, враховуючи стратегічне значення річки Дніпро д ля мільйонів людей, промислових підприємств та сільського господарства. Останніми роками стан води в басейні Дніпра викликає занепокоєння через зростаючий рівень за бруднення, спричинений промисловими, сільськогосподарськими та побутовими відходами. Офіційні звіти свідчать про перевищення допустимих концентрацій важких металів та пестицидів у воді, що створює серйозні екологічні та соціально-економічні проблеми. В дослідженні використовувалися моніторингові дані вод у Дніпропетровській та Полтавській областях, а також міжнародні дані з європейських, американських та китайських джерел. Метод аналізу даних включав дескриптивну статистику. Результати дослідження показали, що концентрації хлоридів і сульфатів у воді басейну Дніпра значно перевищують європейські та американські стандарти, що свідчить про значне антропогенне забруд нення. Окрім цього, високі рівні трофності та сапробності вказують на значне органічне забруд нення, що може призводити до евтрофікації та зниження біорізноманіття. Наукова новизна д ослідження полягає у комплексному порівнянні якості води в басейні Дніпра з іншими великими річками світу, що д озволило виявити специфічні проблеми та їхні причини. Практична значущість дослідження полягає у розробці рекомендацій для покращення якості вод них ресурсів через впровадження сучасних технологій очищення, посилення екологічного моніторингу та зменшення антропогенного навантаження, що сприятиме стійкому розвитку вод них ресурсів України та підвищенню екологічної безпеки регіону.

ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ ФЛОРИ І ФАУНИ В ЗОНІ ПЛАНОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА З ВИПАЛЮВАННЯ ДЕРЕВНОГО ВУГІЛЛЯ ТОВ «ЕКОКАРБЕКС» С. РАДИЧІ ЖИТОМИРСЬКОГО РАЙОНУ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Т. М. Коткова — 2024-10-22

У статті описане видове різноманіття флори і фауни в зоні планової діяльності ТОВ «ЕкоКарбекс». Виробнича діяльність із випалювання д еревного вугілля здійснюється на асфальтованому майданчику, де в минулому розташовувався машинно-тракторний парк колишнього колгоспу. Встановлено, що на даній ділянці екологічно цінні види замінилися видами більш стійкими, в тому числі рудеральними, адвентивними, а іноді навіть агресивними. Навколо виробничого майданчика сформувалися в основному різнотравні, типові для Полісся формації, які поступово витісняються самосівними деревами та кущами. Спостерігаються типові для Полісся сукцесії заростання трав’янистих угруповань чагарниково-деревною рослинністю. В угрупованнях переважають такі види: цикорій дикий або петрові батоги (Сichorium intybus L.), бугила лісова (Anthriscus sylvestris L.), жовтозілля звичайне (Senecio vulgaris L.) і жовтозілля весняне (S. vernalis Waldst. & Kit.), осот польовий (Cirsium arvense (L.) Scop.), люцерна жовта (Medicago falkata L.), конюшина польова або котики (Trifolium arvense L.), лобода міська (Chenopodium urbicum L.), синяк звичайний (Echium vulgare L.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.) та полин звичайний (A. vulgaris L.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris (L.) Medik), горлянка женевська (Ajuga genevensis L.), морква дика (Daucus carota L.). Також були помічені осередки адвентивних, інвазійних рослин, зокрема таких як золотушник канадський (Solidago canadensis L.), ваточник сирійський (Asclepias syriaca L.) та інші. Деревно-чагарникова рослинність представлена вербою білою (Salix alba L.), вербою козячою (S. caprea L.), вербою вушкатою (S. aurita L.) та вербою вавилонською або плакучою (S. вabylonica L.), крушиною ламкою (Frangula alnus Mill.). Зустрічається верба попеляста (S. cinerea L.), груша звичайна (Pyrus communis L.) та яблуня лісова (Malus silvestris Mill.). Найчисленнішими представниками фауни є комахи. Серед хребетних безпосередньо на виробничому майданчику виявлені представники мишовидних гризунів, за межами – окремі види земноводних, плазунів та птахів.

ВПЛИВ СКИДУ ЗВОРОТНИХ ВОД ШАМРАЇВСЬКОГО РОДОВИЩА ГРАНІТІВ НА ФІТОРІЗНОМАНІТТЯ ДОЛИНИ РІЧКИ РОСТАВИЦЯ

І. В. Хом’як — 2024-10-22

Стаття присвячена взаємозв’язку між скидами зворотних вод під час видобування граніту із Шамраївського родовища та фітоценотичним різноманіттям фрагменту долини річки Роставиця. Метою статті є встановлення впливу скиду зворотних вод Шамраївського родовища гранітів на фіторізноманіття долини річки Роставиця. Відповідно до мети були поставлені такі завдання: класифікувати рослинність долини річка Роставиця в районі скиду зворотних вод із Шамраївського родовища гранітів; визначити різноманітність рослинних угруповань долини річки Роставиця в районі скиду зворотних вод із Шамраївського родовища гранітів. встановити вплив скиду зворотних вод Шамраївського родовища гранітів на фіторізноманіття долини річки Роставиця. Матеріалами дослідження є стандартні геоботанічні описи, створені напівстаціо- нарним та маршрутно-експедиційним способами. Описана рослинність класифікована відповідно до сучасних вимог школи Браун Бланке. У результаті дослідження встановлено, що рослинність досліджуваної території належить до 20 класів, 31 порядок, 49 союзів, 97 асоціацій, визначених за системою Браун Бланке. Найвище фітоценотичне різноманіття мають класи рослинних угруповань Phragmiti-Magnocaricetea (16%), Molinio-Arrhenatheretea (15%) та Artemisietea vulgaris (12%). Фітоценотичне різноманіття досліджуваного фрагменту долини річки Роставиці відносно високе. Його частка, порівняно із рослинністю усієї долини річки Рось, куди впадає Роставиця, становить 91% щодо класів рослинності, 84% порядків, 84% союзів та 73% асоціацій. Рослинність долини річки Роставиця в районі Шамраївського родовища гранітів формує 8 раритетних оселищ занесених до 4 Резолюції Бернської конвенції. Природна водна рослинність у водоймі відстійнику знижує рівень нітровмісних сполук, утворених в результаті поглинання водою залишків вибухових речовин. Вплив скидів зворотних вод на довкілля в цілому і на фітоценотичне різноманіття зокрема залежить від технології видобування корисних копали.

ДИНАМІКА ВМІСТУ НЕГЕМОВОГО ЗАЛІЗА В МІОКАРДІ ТА АКТИВНІСТЬ ГЕМОКСИГЕНАЗИ В УМОВАХ ГІПЕРЕРГІЧНОГО ВПЛИВУ

С. П. Бесчасний — 2024-10-22

Ферум є головним елементом транспорту газів кров’ю, входить до складу антиоксидантних ферментів клітини. Вільне залізо, яке не є зв’язаним з білками або іншими молекулами, може бути хімічно активним і відігравати різні ролі у клітинах та тканинах. Однак, його висока хімічна активність може також призводити до утворення вільних радикалів, що може пошкодити клітини та спричинити окислювальний стрес. В метаболізмі серця, де вільні радикали та окислювальний стрес можуть бути шкідливими, контроль за вільним залізом є дуже важливим. Організм використовує різні механізми для керування рівнем вільного заліза, такі як залізозв’язуючі білки та антиоксиданти, щоб забезпечити правильний баланс і запобігти можливим пошкодженням. Досліджували динаміку вмісту негемового заліза в міокарді в умовах «адреналінового удару». На початку, в середині та наприкінці експерименту, визначали кількість негемового заліза у міокарді та плазмі крові. Одночасно з’ясовували вміст малонового діальдегіду, дієновихкон’югатів, супероксиддисмутази, каталази, відновленого глутатіону та активність гемоксигенази. Вміст негемового заліза у міокарді до кінця експерименту знижувався на тлі посилення активності гемоксигенази-1. Разом з тим, рівень негемового заліза у плазмі крові збільшувався. Одночасно збільшилися показники маркерів оксидативногострессу у плазмі крові – малоновиго діальдегіду та дієнових кон’югатів. Рівень антиоксидантного ферменту супероксиддисмутази знижувався, під кінець експерименту спостерігалося відновлення його рівня. Подібна тенденція спостерігалася при визначення рівня відновленого глутатіону. Зазначені результати вказують на те, що в умовах метаболічного пошкодження міокарду відбувається активізація гемоксигеназного захисту від надмірного накопичення негемового заліза що захищає серце від розвитку оксидативного стресу. Проте, у плазмі крові збільшується рівень активного заліза, яке призводить до посилення оксидативного стресу в крові, відбувається підвищення вмісту маркерів оксидативного стресу на тлі зниження показників антиоксидантних ферментів. Під кінець експерименту відбувається стабілізація рівня антиоксидантної системи крові.

ОПТИМІЗАЦІЯ ПОЖИВНИХ СЕРЕДОВИЩ ДЛЯ ПРОМИСЛОВОГО КУЛЬТИВУВАННЯ РЕКОМБІНАНТНОГО ШТАМУ ESCHERICHIA COLI BL21

І. М. Бобир — 2024-10-22

В роботі відображено комплексний аналіз даних наукової літератури, опублікованої в період між 2019 і 2024 роками, відображеної в виданнях, що індексуються в базах даних Web of Science та Scopus. Огляд літератури зосереджено на визначенні можливостей оптимізації поживного середовища для промислового культивування штаму Escherichia coli BL21 з метою отримання рекомбінантних білків. Вказаний штам широко використовується в промисловості. Відсутність в цьому штамі певних протеаз робить його ідеальним інструментом для отримання стабільних білкових продуктів. Дослідження звертає увагу на ключові фактори, що впливають на експресію білків та приріст біомаси, включаючи джерела карбону та нітрогену, мікроелементи та додаткові компоненти, а також значення pH поживного середовища. Результатом змін цих ключових факторів є підвищення кількості клітин та якості продукту. В результаті аналізу літератури встановлено, що оптимізація складу поживного середовища через використання альтернативних джерел карбону та нітрогену може значно підвищити врожай клітин штаму бактерії та впливати на якість та кількість рекомбінантного білку. Як альтернативні джерела карбону можуть бути використані спирти – манітол, гліцерин, цукри – лактоза, а також цукровмісні сполуки, що є відходами харчової промисловості (патока, кукурудзяний екстракт, сироватка). Крім того, можливе використання комплексних сполук – лігнінцелюлози. Часто альтернативні джерела карбону можуть слугувати і джерелами нітрогену. Використання альтернативних джерел карбону та нітрогену може, з одного боку, бути одним з біоекономічних факторів здешевлення виробництва рекомбінантних білків, а з іншого боку, може впливати на метаболічні шляхи засвоєння інших елементів, та змінювати тривалість фаз росту культури, що важливо за промислового культивування мікроорганізму. Оптимізація поживного середовища має комплексні наслідки, і саме так необхідно розглядати цей процес.

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОСИСТЕМНИХ ПОСЛУГ ВІЛЬХОВИХ ЛІСІВ УКРАЇНИ

Л. М. Борсукевич — 2024-10-22

Розвиток екосистемних послуг є інноваційним напрямом досліджень, що представляють собою комплексний підхід. Він поєднує інтереси в галузі економіки, екології та людського добробуту, які базуються на підходах сталого природокористування. Цей напрям з одного боку враховує корисні для людини функції та особливості екосистем, з іншого – вивчає можливості ощадливого користування ними. Тому цей підхід охоплює вивчення організації, структури екосистем, а також процесів і функцій, які прямо або опосередковано використовуються людиною. Проведена характеристика вільхових лісів України, виділено 3 типи біотопів, до яких вони належать згідно Національного каталогу України, а саме вільхові заболочені ліси, карпатські незаболочені ліси вільхи сірої і вільхи чорної та рівнинні незаболочені ліси вільхи чорної і ясена. Виявлено, що площа вільхових насаджень в Україні складає 275,8 тис. га, або 6% вкритих лісом територій. Проведений аналіз та оцінка екосистемних послуг вільхових лісів України з урахуванням міжнародних підходів. На основі міжнародної класифікації екосистемних послуг Common international classification of ecosystem services (CICES) усі послуги поділені на три типи (ресурсний, регулювальний, науково-освітній). Класифікаційна схема послуг має ієрархічну структуру. Вона об’єднує 6 класів, 16 груп та 43 екосистемні послуги, що надає цей тип лісів (з наявних 98). Половина з них належить до регулювальних. Наведені характеристики внеску, які надають екосистемні псослуги. На основі літературних джерел зібрана детальна інформація про сировинні особливості вільхових лісів, їх кліматорегулюючі, рекультиваційні, фітомеліоративні, рекреаційні і соціальні функції. Визначені основні загрози, що впливають на цей тип лісів.

ОНТОГЕНЕТИЧНА ТА ВІТАЛІТЕТНА СТРУКТУРИ ЦЕНОПОПУЛЯЦІЙ ВИДІВ РОДУ LAMIUM L. В УМОВАХ М. ВІННИЦЯ

О. В. Машталер — 2024-10-22

В озелененні міст важливим є створення стійких фітоценозів з використанням видів, які пристосовуючись до складних умов міського середовища, не втрачають своєї декоративності, і при цьому догляд за ними є економічно вигідним. У статті досліджені особливості онтогенетичної та віталітетної структури ценопопуляцій Lamium purpureum L. та Lamium maculatum (L.) L. на територіях з різним ступенем антропогенного навантаження в умовах міського середовища. Для визначення онтогенетичної та віталітетної структур нами було обрано шість контрольних ділянок площею 1 м2, які знаходяться в межах Замостянського району м. Вінниця. Інтегральна оцінка стану ценопопуляцій представлена з використанням онтогенетичних індексів за І.М. Коваленко. Для інтегральної оцінки ценопопуляцій обраних видів застосували показники щільності ценопопуляцій, їх параметри, онтогенетичні спектри, індекси генеративності, відновлення та старіння. Для з’ясування онтогенетичної структури ценопопуляцій, в межах ділянок, підраховували кількість рослин різних онтогенетичних станів та подано їх коротку характеристику. У складі досліджуваних популяцій L. purpureum L. та L. maculatum (L.) L. виявлено особини шести вікових станів: проростки (p), ювенільні рослини (j), іматурні (im), віргінільні (v) та генеративні (g1, g2). Спостерігаючи за ценопопуляціями L. purpureum L. та L. maculatum L. (L.) нами не зареєстровані старі генеративні особини (g3); субсенільні особини (ss); сенільні особини (s). За результатами досліджень онтогенетичної та віталітетної структур ценопопуляцій L. purpureum L. та L. maculatum (L.) L., ми встановили, що всі популяції є нормальними неповночленними через відсутність старих генеративних, субсенільних та сенільних особин. Вікові спектри всіх досліджуваних ценопопуляцій є лівосторонніми з переважанням іматурного, передгенеративного та ювенільного станів. Індекси відновлення ценопопуляцій дуже високі, а індекси генеративності та старіння – низькі. Проаналізована віталітетна структура ценопопуляцій L. purpureum L. та L. maculatum (L.) L. із врахуванням групи морфометричних параметрів особин, таких як висота особини, довжина суцвіття та довжина віночка. На основі цих ознак, розподіляли особини ценопопуляцій за трьома класами віталітету: вищий клас – «а», середній клас – «b» і нижчий клас – «с». За віталітетною структурою всі ценопопуляції відповідають врівноваженому та процвітаючому типам.

ДИНАМІКА ВМІСТУ ФОТОСИНТЕТИЧНИХ ПІГМЕНТІВ У ЛИСТКАХ CICER ARIETINUM L. ЗА ВПЛИВУ БАКТЕРІАЛЬНИХ ПРЕПАРАТІВ

С. В. Пида — 2024-10-22

Фотосинтез є основою продуктивності сільськогосподарських культур, тому дослідження структури фотосинтетичного апарату, факторів впливу на його формування та функціонування є важливими для вирішення проблеми підвищення їх продукційного процесу. Метою роботи було визначити вплив Mesorhizobium ciceri штаму ND-64 та комплексного мікробного препарату Ризогумін на динаміку вмісту фотосинтетичних пігментів у листках Cicer arietinum L. сортів Скарб та Ярина у ґрунтово-кліматичних умовах Західного Лісостепу України. Дослідження проводили на важко-суглинистому чорноземі типовому агробіологічної лабораторії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка у трьох варіантах та чотирьох повтореннях. Насіння нуту звичайного контрольного варіанту перед сівбою зволожували водою з водогону з розрахунку 2% від маси, а дослідних – рідкими формами бактеріальної суспензії селекціонованого штаму Mesorhizobium ciceri ND-64 (БС) та Ризогуміну згідно норм виробника. Вміст хлорофілів a, b і каротиноїдів у свіжозібраних листках рослин визначали методом екстрагування диметилсульфооксидом за Вельбурном. Коефіцієнти екстинкції отриманих розчинів вимірювали на спектрофотометрі UIT SFU-0172 за довжини хвиль: λ = 649, 665, 480. Встановлено, що застосування мікробних препаратів у технології вирощування нуту звичайного впливало на накопичення фотосинтетичних пігментів у листках. Інокуляція насіння M. ciceri ND-64 статистично вірогідно збільшувала упродовж генеративних фаз росту і розвитку рослин у листках уміст хлорофілу а. Застосування Ризогуміну суттєво підвищувало кількість хлорофілу а в листках сорту Скарб. Накопичення пластидних пігментів у листках також залежало від фази онтогенезу та сортових особливостей рослин. Найвищий уміст хлорофілів визначено в листках рослин у фазі зеленого бобу у всіх варіантах досліду. Мікробні препарати суттєво не впливали на накопичення основних каротиноїдів у листках нуту звичайного обох сортів, статистично вірогідно збільшували показники співвідношення між кількістю хлорофілів а і b, суми хлорофілів а і b до кількості основних каротиноїдів. Застосування мікробних препаратів на основі M. сiceri є перспективним елементом технології нуту звичайного, що підвищує уміст фотосинтетичних пігментів у листках і опосередковано впливає на його продуктивність.

ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ МЕТАУГРУПОВАНЬ ПРИ КОМПЛЕКСНОМУ ВИВЧЕННІ ФІТОПЛАНКТОНУ, МІКРОФІТОБЕНТОСУ, ФІТОПЕРИФІТОНУ КОНТИНЕНТАЛЬНИХ ВОДНИХ ЕКОСИСТЕМ

В. І. Юришинець — 2024-10-22

У роботі обговорюються деякі актуальні питання застосування теорії метаугруповань у вивченні планктонних і контурних альгоугруповань та наведено перші результати натурних досліджень в аспекті цієї проблематики на континентальних водних екосистемах України. Класичні екологічні науки, які досліджують угруповання організмів (такі як біоценологія), зосереджуються на локальному масштабі, переважно розглядаючи взаємодію видів у межах локальних угруповань. Насправді ж міжвидові взаємодії також відбуваються і між різними локальними угрупованнями, мережа яких і формує метаугруповання. Узагальнення літературних даних та результатів власних натурних досліджень показує, що теорія метаугруповань може слугувати потужним теоретичним підґрунтям при комплексному вивченні різноманіття водоростей лотичних і лентичних водних екосистем з різним ступенем ізольованості/сполученості. До актуальних проблем дослідження водоростей в контексті теорії метаугруповань належать: дискусійне питання наявності географічних бар’єрів в розповсюдженні водоростей; зв’язок між розселенням ціанобактерій та поширенням явищ «цвітіння» води; обмін видами між планктонними та контурними водоростевими угрупованнями; вивчення водоростевих метаугруповань у тримірному просторі; залежність процесу розселення від просторової конфігурації та сполученості локалітетів.