Український журнал природничих наук

ДЕГРАДАЦІЯ ҐРУНТІВ У КОНТЕКСТІ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ: КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ

В. М. Філатов — 2025-10-17

Повномасштабне військове вторгнення в Україну спричинило екологічну кризу, різко посиливши вже існуючі процеси деградації ґрунтів і створивши нові загрози для ґрунтового здоров’я, функціонування екосистем і національної продовольчої безпеки. Актуальність цього огляду зумовлена безпрецедентним масштабом воєнного впливу, різноманітністю уражених ландшафтів і далекосяжними наслідками для аграрного виробництва й екологічної стабільності.Метою цієї роботи є комплексний синтез сучасних українських і міжнародних досліджень щодо впливу військової діяльності на ґрунти з акцентом на механізмах і зворотних зв’язках, що лежать в основі деградації, спричиненої війною. Методи включають систематичний аналіз літератури, інтеграцію польових і дистанційних даних та оцінку окремих кейсів. Огляд охоплює чотири ключові виміри змін ґрунтової системи: фізичні порушення (ущільнення, ерозія, утворення вирв), хімічне забруднення (важкі метали, вибухові речовини, нафтопродукти), біологічний занепад (втрата мікробного та рослинного різноманіття) та соціальні порушення (покидання земель, зниження продуктивності, ризики для добробуту населення). Результати свідчать, що війна пришвидшує деградацію ґрунтів через численні взаємопов’язані шляхи, що веде до кумулятивних впливів і ризику екологічних “зсувів режиму”, коли ґрунти втрачають стійкість і потенціал до відновлення. Наукова новизна роботи полягає в інтегрованій концептуальній моделі, яка чітко поєднує фізичні, хімічні, біологічні та соціальні зворотні зв’язки, спираючись на український і міжнародний досвід. Практична значущість визначається виявленням основних прогалин у знаннях та наголошенням на нагальній потребі міждисциплінарного, системного моніторингу та адаптивного управління. Запропонована модель і рекомендації застосовні не лише для України, а й для усіх регіонів, які зазнають екологічних наслідків збройних конфліктів, і можуть слугувати основою для розробки політики та стратегій відновлення на основі доказів.

ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ ЗА НЕСПРИЯТЛИВИХ МЕТЕОРОЛОГІЧНИХ УМОВ

К. В. Бєлоконь — 2025-10-17

У статті розглянуто проблематику прогнозування та регулювання рівня забруднення повітря міста Запоріжжя під час несприятливих метеоумов (НМУ). Місто Запоріжжя має повний комплекс важкої металургії та перебуває в кліматичних умовах, для яких характерні НМУ розсіювання шкідливих речовин, що призводить до накопичування викидів підприємств у житлових районах. Натепер нагальною проблемою в місті є погіршення якості повітря. Рівень забруднення атмосферного повітря в період НМУ збільшується в рази і досягає пікових річних значень. У поєднанні зі спекотливим температурним режимом цей вплив завдає шкоди здоров’ю населення.Виявлено надзвичайно високий рівень впливу викидів промислових підприємств на органи дихання та зору, високий рівень індексів небезпеки щодо серцево-судиної та імунної систем. На середньому рівні знаходиться вплив на вроджені дефекти розвитку, центральну нервову систему, кров, паренхіматозні органи. Критичну роль у регулюванні викидів та організації контролю відіграє відсутність зворотного зв’язку з боку підприємств-забруднювачів – про конкретні вжиті заходи щодо скорочення викидів у періоди НМУ. Регулювання якості повітря в період НМУ здійснюється винятково в межах заходів, передбачених дозволами на викиди лише частини підприємств (45 підприємств), які ввійшли в перелік підприємств, що мають виконувати заходи щодо охорони атмосферного повітря за НМУ, згідно з Рішенням № 263 Запорізької міської ради. У місті відсутнє оперативне інформування та сповіщення населення про періоди високого рівня забруднення, рекомендації про попереджувальні та запобіжні дії. У роботі підтверджено необхідність приведення нормативно-правових актів КД 52.9.4.01-09 «Методичні вказівки щодо прогнозування метеорологічних умов формування рівнів забруднення повітря в містах України» та РД 52.04.52-85 Методичні вказівки «Регулювання викидів при несприятливих метеорологічних умовах» у відповідність до чинної дозвільної системи. Запропоновано можливі короткострокові та стратегічні управлінські рішення щодо прогнозування та регулювання забруднення атмосферного повітря міста Запоріжжя за НМУ.

ХІМІЧНИЙ ТА МІКРОБІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВОДИ РІЧКИ МАЛА ПУТЯТИНКА: ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

О. М. Василенко — 2025-10-17

Дослідження якості води малих річок є важливим аспектом оцінювання екологічного стану водних ресурсів, оскільки вони виконують значну роль у підтриманні природного балансу. Зростання рівня урбанізації, індустріалізація та збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва спричиняють значне антропогенне навантаження на водні об’єкти, що призводить до змін у хімічному складі води та загострення проблеми забруднення. Річка Мала Путятинка, що є лівою притокою річки Тетерів, піддається суттєвому впливу господарської діяльності, що супроводжується змінами її гідрохімічного складу, накопиченням забруднювальних речовин і зниженням здатності до природного самоочищення. Значна частина русла річки трансформована, що обмежує природні процеси самоочищення, а потрапляння побутових і промислових стічних вод створює потенційні екологічні ризики для регіону.Оцінювання екологічного стану річки здійснювалося на основі фізико-хімічного та мікробіологічного аналізу проб води, що були відібрані відповідно до методичних вимог. Методологія дослідження базувалася на визначенні ключових гідрохімічних показників, як-от рН, каламутність, лужність, загальна жорсткість, концентрація біогенних сполук, вміст важких металів, а також рівень перманганатної окисності. Проведений аналіз засвідчив наявність значних відхилень у показниках якості води, що свідчить про сильний антропогенний вплив. Виявлено, що концентрація амонію становила 5,72 мг/дм³, що значно перевищує нормативні значення і може бути наслідком потрапляння у водойму побутових або промислових стоків. Перманганатна окисність сягала 8,08 мгО₂/дм³, що вказує на наявність високого рівня органічного забруднення. Концентрації хлоридів та сульфатів були відповідно 115 мг/дм³ і 88 мг/дм³, що також перевищує нормативні значення і свідчить про значне хімічне навантаження. Мікробіологічний аналіз засвідчив значне бактеріальне забруднення, зокрема загальна кількість коліформних бактерій у досліджуваних пробах становила 3×10³ КУО/100 мл, що значно перевищує нормативи, встановлені для водойм рекреаційного та господарсько-питного призначення.Отримані результати свідчать про високий рівень органічного та бактеріального забруднення, що створює ризики для біологічного різноманіття водної екосистеми, а також може становити загрозу для здоров’я населення. Проведений аналіз динаміки забруднення після фіксації скиду забруднювальних речовин показав, що через тиждень після його припинення спостерігалося часткове покращення якості води, зокрема зниження концентрацій біогенних елементів. Це свідчить про наявність механізмів самоочищення річки, однак їх ефективність значно обмежена через високе навантаження забруднювачами. Отримані результати підтверджують значний вплив забруднення на річку та підкреслюють необхідність удосконалення системи екологічного моніторингу та впровадження природоохоронних заходів для мінімізації негативного впливу на екосистему. Встановлено, що природний потенціал річки до самоочищення обмежений, що може призводити до довготривалої деградації екосистеми в разі збереження поточних тенденцій забруднення. Отримані дані мають практичну значущість для розроблення ефективних природоохоронних заходів, спрямованих на покращення стану малих річок у межах урбанізованих територій. Впровадження сучасних методів очищення стічних вод, посилення контролю за господарською діяльністю та вдосконалення системи моніторингу дозволить зменшити рівень антропогенного навантаження і сприятиме відновленню екосистемної рівноваги річки.

АНАЛІЗ ДОСВІДУ ЗАСТОСУВАННЯ БІОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ ДЛЯ РАННЬОГО ЗАПОБІГАННЯ ЗАБРУДНЕННЮ ВОД

О. М. Крайнюков — 2025-10-17

Забруднення водних ресурсів є однією з найбільш критичних глобальних екологічних проблем сучасності, що має далекосяжні наслідки для біосфери та людства. Цей феномен характеризується зміною фізичних, хімічних і біологічних властивостей води, що робить її непридатною для споживання та порушує функціонування природних екосистем. Основними антропогенними джерелами забруднення є промислові стічні води, побутові стічні води, сільськогосподарська діяльність. Усе це створює значну загрозу для здоров’я екосистем і людей.Для оцінювання рівня забруднення та впливу полютантів на біотичні системи застосовуються комплексні екотоксикологічні дослідження. Дафнії (Daphnia magna) визнані стандартною тест-моделлю в біотестуванні завдяки високій чутливості до змін якості води, короткому життєвому циклу та легкості культивування. Дослідження фокусуються не лише на показниках народжуваності та летальності, а й на модифікаціях рухової активності, яка є надзвичайно чутливим індикатором стресу. Методи аналізу включають відеомоніторинг і кількісне оцінювання параметрів плавання (швидкість, пройдена відстань, час нерухомості/активності, частота зміни напрямку, просторовий розподіл, реакція на світло/темряву). Аналіз наукових публікацій підтверджує значний інтерес до поведінки дафній як алармної системи раннього попередження. Зміни у швидкості плавання, характері руху (хаотичні, тонучі рухи) або вертикальній міграції спостерігаються задовго до смертельних ефектів. Дослідження показують, що різні забруднювачі (важкі метали, барвники, мікропластик, гербіциди) спричиняють специфічні «поведінкові профілі», що дозволяє ідентифікувати механізми дії токсикантів на нервову чи ендокринну системи.Виявлена висока кореляція між показниками плавальної поведінки та концентрацією забруднювачів підкреслює практичну значущість цих досліджень для біомоніторингу й екотоксикологічної оцінки водних ресурсів. Дафнії використовуються в моніторингових системах раннього біологічного попередження для експретесту якості питної води. Зміни в їхній поведінці можуть мати каскадні ефекти на всю прісноводну екосистему, впливати на харчові мережі та функціонування водойми. Це закладає основу для розроблення комплексної технології швидкого виявлення токсичності водного середовища.

ВИЗНАЧЕННЯ ВМІСТУ ІОНІВ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У ҐРУНТАХ, ТРАНСФОРМОВАНИХ У РЕЗУЛЬТАТІ ВИБУХІВ

І. П. Онищук — 2025-10-17

Сучасна екологічна ситуація в Україні значно ускладнилася внаслідок повномасштабної війни, що триває із 2022 року. Одним з актуальних напрямів сучасних досліджень є вивчення наслідків бойових дій для стану навколишнього середовища, зокрема – рівня забруднення ґрунтів токсичними елементами. Особливу небезпеку становлять важкі метали, які вивільняються в довкілля внаслідок вибухів боєприпасів, руйнування військової техніки, складів з боєприпасами, хімічних об’єктів та інфраструктури. Беручи до уваги високу мобільність та стійкість таких забруднень, дослідження їхнього вмісту у ґрунтах бойових зон має надзвичайно велике значення з погляду як екологічного моніторингу, так і збереження здоров’я населення.Метою роботи є визначення вмісту іонів важких металів (Cd², Pb², Cu², Zn², Ni², Co²) у зразках ґрунтів, відібраних з територій, де сталися вибухи бойових снарядів, з подальшим оцінюванням рівня забруднення та потенційних екологічних ризиків. Для реалізації поставленої мети було застосовано сучасні аналітичні методи: атомно-абсорбційну спектроскопію (ААС) для кількісного визначення металів, потенціометричний метод вимірювання pH і ваговий аналіз для додаткової характеристики проб. Робились кислотні витяжки для отримання рухомих форм металів, що дозволяє оцінити їхню доступність для біоти. У результаті проведених вимірювань установлено, що окремі зразки ґрунту мають перевищення гранично допустимих концентрацій (ГДК) для таких металів, як свинець, кадмій і мідь.Натомість концентрації нікелю, цинку та кобальту виявилися на рівні, значно нижчому за встановлені нормативи. Деякі проби не містили слідів окремих металів, що свідчить про неоднорідність забруднення та значний вплив локальних чинників.Наукова новизна роботи полягає в дослідженні конкретного впливу бойових дій на кількісний вміст іонів важких металів у ґрунті на обмеженій території, де зафіксовані вибухи. Результати підтверджують припущення про мобілізацію важких металів унаслідок воєнних дій і формують базу для порівняння з фоновими показниками в інших регіонах. Практична значущість дослідження полягає в можливості використання отриманих даних для екологічного моніторингу, оцінювання ризиків для здоров’я населення, а також для розроблення заходів щодо рекультивації забруднених територій. Отримані результати доповнюють існуючі наукові дані щодо впливу війни на довкілля в Україні, зокрема – роботи, виконані у Дніпропетровській, Миколаївській і Херсонській областях, де було також зафіксовано локальне перевищення вмісту токсичних металів у ґрунтах. Отже, представлена робота є внеском у формування сучасного розуміння наслідків воєнної екологічної катастрофи та слугує підґрунтям для подальших досліджень у цьому напрямі.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ МОНІТОРИНГУ ЛІСІВ УКРАЇНИ

С. О. Панкова — 2025-10-17

Аналіз еволюції системи лісового моніторингу в Україні свідчить про тривалий та неоднозначний процес формування інституційної, методичної та організаційної основи, що відбувався в умовах складного соціально-економічного становлення держави. Починаючи з 1990-х років, Україна поступово адаптувала національні підходи до ведення моніторингу стану лісів відповідно до європейських екологічних стандартів і методологій. Важливу роль у цьому процесі відіграла участь у Міжнародній спільній програмі з оцінки та моніторингу впливу забруднення повітря на ліси (UNECE ICP Forests), яка стала ключовим орієнтиром у розробці системи екологічного моніторингу лісових екосистем.На початкових етапах реалізації програми спостерігалося активне залучення вітчизняних науково-дослідних установ, зокрема інститутів НАН України та профільних університетів, до створення національної мережі постійних моніторингових ділянок. Згодом, із розширенням програми, до моніторингу активно долучилися й виробничі структури, зокрема ВО «Укрдержліспроект», державні лісогосподарські підприємства та обласні управління лісового і мисливського господарства.Особливо уразливою залишалася сфера моніторингу критично важливих екологічних параметрів, зокрема хімічного складу атмосферного повітря, моніторингу ґрунтів на токсичні метали, визначення кислотності та фізико-хімічних характеристик ґрунтових вод. Ці показники залишалися поза увагою через брак необхідних ресурсів, що знижувало репрезентативність, наукову достовірність та порівнюваність даних з іншими європейськими країнами. На внутрішньому рівні це означає втрату можливості оперативно реагувати на виклики, пов’язані з деградацією лісів, зменшенням біорізноманіття, впливом промислового забруднення та зміною кліматичних умов. На зовнішньому — порушення міжнародних зобов’язань України, зокрема в рамках Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, зниження довіри до держави як екологічного партнера, а також втрату можливостей для участі в міжнародних програмах фінансування охорони природи та кліматичних ініціатив.Таким чином, відновлення та модернізація системи лісового моніторингу в Україні повинні стати пріоритетом екологічної політики, що потребує політичної волі, інтеграції вітчизняного наукового потенціалу, міжнародної технічної підтримки та створення сталої фінансової бази для забезпечення безперервності спостережень. Лише за таких умов Україна зможе повернутися до активної участі у європейських екологічних ініціативах та забезпечити належний рівень охорони власних лісових екосистем.

ГЕОПРОСТОРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ҐРУНТОВО-ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

М. Р. Питуляк — 2025-10-17

Стаття присвячена дослідженню геопросторових особливостей екологічного стану ґрунтово-земельних ресурсів Хмельницької області. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного оцінювання екологічного стану ґрунтово-земельних ресурсів Хмельницької області в умовах збільшення антропогенного навантаження. Метою роботи є виявлення та проведення аналізу геопросторових особливостей екологічного стану ґрунтово-земельних ресурсів Хмельницької області для розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх раціонального використання та охорони.У роботі проаналізовано сучасну структуру ґрунтового покриву регіону з акцентом на виявлення особливостей землекористування. Визначено основні чинники, які впливають на стан ґрунтово-земельних ресурсів області.Проведено комплексний аналіз екологічних показників, які характеризують родючість, екологічну стійкість, екологічну стабільність, що забезпечило візуалізацію просторового розподілу екологічних проблем. За результатами дослідження виявлено регіональні відмінності в екологічному стані ґрунтово-земельних ресурсів, що зумовлені як природними, так і антропогенними чинниками. На основі проведеного дослідження з’ясовано, що екологічна стійкість і екологічна стабільність земельних ресурсів значною мірою залежать від структури земельних угідь, рівня розораності, площ еколого-стабілізуючих угідь.Результати дослідження демонструють найвищу розораність у центральній частині області (71,7%), низькі показники екологічної стабільності (Кес = 0,32 ) і екологічної стійкості (Кес = 0,38 ). У північній частині області нижча розораність земельних ресурсів (47,7%), значна залісненість, отже, вищий рівень екологічної стабільності (Кес = 0,44 ) і екологічної стійкості (Кст = 1,31).Наукова новизна полягає в розробленні та застосуванні комплексного геопросторового підходу до оцінювання екологічного стану ґрунтово-земельних ресурсів на регіональному рівні. Практична значущість отриманих результатів полягає в можливості їх використання для розроблення та впровадження ефективних заходів щодо охорони та раціонального використання земельних ресурсів, планування територій, моніторингу екологічного стану та формування стратегій сталого розвитку Хмельницької області.

ВПЛИВ ТЕХНОЛОГІЇ ЗИМОВОГО ЗАКРИТТЯ ЛУНОК НА АГРОХІМІЧНИЙ СТАН ҐРУНТУ ПІД ДЕРЕВНИМИ НАСАДЖЕННЯМИ В УМОВАХ МІСТА ВІННИЦІ

А. М. Піддубна — 2025-10-17

Деревні насадження мають вагоме значення у процесах міського будівництва та благоустрою населених пунктів. Вони є одним із ключових засобів покращення умов життя мешканців міст, селищ і сіл. Завдяки таким насадженням поліпшується мікроклімат і підвищується естетична привабливість архітектурного середовища. Зелені зони виконують важливі функції, спрямовані на забезпечення комфортного життя населення. У сучасному містобудуванні взаємодія між природним середовищем і міською інфраструктурою вважається фундаментом розвитку будь-якого міста – незалежно від його розмірів. Тому зелені насадження розглядаються як повноцінні структурні елементи міського простору. Вони відіграють ключову роль в організації територій, формуючи композиційні центри, зони поділу й обрамлення міських житлових масивів.Безперечно, для забезпечення повноцінного росту та розвитку дерев необхідно створити сприятливі умови зростання, що включають не лише належний догляд, а й урахування зовнішніх чинників, зокрема техногенного впливу. Велике значення має агрохімічний стан ґрунту, який істотно залежить від застосовуваних технологій догляду, зокрема способу зимового закриття лунок.Такий підхід дозволяє зберегти вологу, зменшити ерозійні процеси, вплив негативних температур і забезпечити кращі умови для кореневої системи дерев у міському середовищі. У статті розглянуто вплив технології зимового закриття лунок на агрохімічний стан ґрунту під деревними насадженнями. Дослідження проведено з метою оцінювання змін основних агрохімічних показників ґрунту в результаті застосування практики закриття лунок у зимовий період.Установлено, що технологія зимового закриття лунок сприяє зменшенню втрат вологи, стабілізації температурного режиму кореневої системи та збереженню родючості ґрунту. Результати досліджень показали, що використання закритих лунок у зимовий період дозволяє суттєво зменшити рівень засоленості ґрунту. Найбільш суттєве його зниження спостерігається на найбільш засолених локаціях, завдяки застосуванню закритих лунок, що на вулицях Соборній і Пирогова, рівень засоленості знизився на 75,3 та 73% відповідно.На вулиці Замостянській, де показники засоленості були в межах норми, закриття лунки на зиму дозволило зменшити кількість солі у ґрунті на 37%, а на вулиці Порика, де рівень засоленості був низький, завдяки закриттю лунок вміст солі у ґрунті зменшився на 28,7%.

ІНВАЗІЇ ACER NEGUNDO L. У ПОРУШЕНІ ЕКОСИСТЕМИ ГІРНИЧИХ ОБ’ЄКТІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

І. В. Хом’як — 2025-10-17

Публікація присвячена актуальній тематиці – трансформації природних аборигенних екосистем інвазійними рослинами. Метою роботи є дослідження поширення клена ясенелистого в рослинних угрупованнях Українського Полісся та його ролі в їхній трансформації на території відкритих гірничих виробітків. Відповідно до мети було поставлено такі завдання: встановити фітоценотичне розмаїття рослинних угруповань, у флорі яких присутній Acer negundo; визначити синтаксони, сформовані завдяки трансформації аборигенних екосистем інвазією Acer negundo; проаналізувати фітоценотичне розмаїття угруповань за участі Acer negundo. У результаті дослідження було встановлено, що Acer negundo трапляється у 33 асоціаціях 15 класів рослинних угруповань. Це становить 9,9% від усіх асоціацій і 45,5% від усіх класів рослинності. Вид описаний у 119 описах, що становить 3,8% від їх загальної чисельності. Загальне число описів у 33 асоціаціях, у флорі яких трапляється Acer negundo, дорівнює 787 одиницям. Отже, частка уражених інвазією описів для цих асоціацій становить 15%. Acer negundo проникає в порушені екосистеми гірничих об’єктів на ранніх етапах самовідновлення природної рослинності. Поодинокі ювенільні особини виду трапляються в асоціаціях Agropyretum repentis, Arctio-Artemisietum vulgaris, Berteroёtum incanae Hyoscyamo nigri-Conietum maculati та Echio-Verbascetum класу Artemisietea vulgaris. Цілковита трансформація екосистеми інвазією Acer negundo призводить до утворення асоціації Chelidonio-Aceretum negundi, яка належить до класу Robinietea порядку Chelidonio-Robinietalia pseudoacaciae союзу Chelidonio-Acerion negundi. Ситуація з відсутністю контролю за інвазійними видами – трансформерами, що не внесені в карантинні списки, потребує негайного вирішення на законодавчому рівні. Особливо актуальні та необхідні зміни в законодавстві на фоні повномасштабних бойових дій, які сприяють активізації поширення інвазійних видів.

ПРОЦЕСИ АДСОРБЦІЇ КОНГО ЧЕРВОНОГО З ВОДНИХ РОЗЧИНІВ ПОВЕРХНЕЮ КУПРУМ-ІТРІЄВОГО ГРАНАТУ

О. М. Камінський — 2025-10-17

У роботі здійснено синтез купрум-ітрієвого гранату зі структурою шпінелі золь-гель методом Печіні та досліджено його морфологію набором фізико-хімічних методів. Для визначення структури одержаного купрум-ітрієвого гранату і кількісного співвідношення між компонентами проведено рентгенофлуоресцентний спектральний аналіз, за даними якого встановлено, що купрум-ітрієвий гранат має склад: 9,4% Купруму, 67,5% Ітрію та 23,1% Оксигену, що відповідає найпростішій формулі CuY5O10. Методами ІЧ-Фур’є спектроскопії показано, що за 1600–1400 см-1 відбуваються валентні коливання Cu – OH зв’язків поверхні купрум-ітрієвого гранату зі структурою шпінелі. За 800–700 cм-1 виявлено валентні коливання Y – O зв’язків додекаедрів координованого Ітрію (елементарної комірки ітрієвого гранату), що характерно для гранатів зі структурою шпінелі. У процесі дослідження адсорбційної активності поверхні купрум-ітрієвого гранату щодо барвника конго червоного з розчинів виявлено, що максимальний ступінь вилучення 54,6% досягається для маси адсорбента 0,08 г. Показано, що ступінь вилучення барвника 43,5% досягається за перші 30 хвилин від початку адсорбції, а максимального значення досягає після 120 хвилин від початку взаємодії на межі поділу адсорбат-адорбент. Характер кривої вказує на нерівноважні адсорбційні процеси, в яких процеси адсорбції на межі поділу фаз переважають над процесами десорбції барвника з поверхні. Установлено, що адсорбційна ємність становить 1,59 мг/г, а коефіцієнт розподілу за максимальної концентрації барвника (Со = 10 мг/л) – 432,06 мл/г. Це означає, що спорідненість цього барвника до поверхні купрум-ітрієвого гранату є незначною. Характер кривої ізотерми нагадує прямолінійні криві ізотерм Генрі відповідно до класифікації Гільса. Такий тип ізотерм вказує на те, що міжмолекулярна взаємодія адсорбат-адсорбент переважає над міжмолекулярною взаємодією в розчині між молекулами конго червоного. Ізотерма адсорбції конго червоного задовільно описується моделлю Тьомкіна, в порівнянні з іншими моделями, про що свідчить коефіцієнт кореляції (R2 = 0,854), тобто адсорбція барвника відбувається на потенційно неднорідних поверхнях, на яких здійснюється рівномірний розподіл адсорбційних центрів за енергією.Розрахована величина енергії адсорбції становить 2,162 кДж/моль, що вказує на чисто фізичну адсорбцію молекул барвника на поверхні гранату.

АДСОРБЦІЯ ІНДИГОКАРМІНУ З РОЗЧИНУ НАНОРОЗМІРНИМ ТИТАН ДІОКСИДОМ

С. В. Кучерук — 2025-10-17

У роботі досліджено фізико-хімічні властивості титан діоксиду як адсорбенту барвника індигокарміну з водних розчинів. Вихідний зразок охарактеризовано методами СЕМ та XRD спектроскопії.Виявлено, що розмір частинок титан діоксиду є меншим за 150 нм, частинки схильні до утворення агрегатів, а середній розмір частинок адсорбенту, за даними рентгенівської дифракції, становить 44,20 нм. Показано, що протягом перших 5 хвилин від початку контакту адсорбат – адсорбент адсорбційна ємність становить 0,3 мг/г, а максимальної величини 1,25 мг/г досягає протягом 90 хвилин. Характер кінетичної кривої вказує на те, що адсорбційна рівновага настає протягом перших 30–40 хвилин від початку контакту між молекулами барвника й адсорбенту. Подальше збільшення часу контакту розчину з адсорбентом не сприяє зростанню величини адсорбції. Встановлено, що ймовірним механізмом адсорбції є міжмолекулярна взаємодія на межі поділу адсорбат – адсорбент завдяки силам Ван-дер-Ваальса та водневим зв’язкам між молекулами індигокарміну та поверхневими групами титан діоксиду. Такий механізм взаємодії на межі поділу є безпосереднім наслідком, що випливає з кінетичної моделі псевдодругого порядку з початковою швидкістю адсорбції 0,082 мг/г·хв. Показано, що адсорбційна ємність поверхні титан діоксиду становить 1,25 мг/г. Характер кривої нагадує ізотерми Ленгмюра (тип L5), що має максимум, згідно із класифікацією Гільса. Такий тип ізотерм вказує на мономолекулярну адсорбцію на межі поділу фаз, де молекули барвника проходять процеси асоціації в розчині.Визначено, що ізотерма адсорбції індигокарміну задовільно описується моделлю Ленгмюра, порівняно з іншими моделями, що можна побачити з величини коефіцієнта кореляції (R2 = 0,623), тобто адсорбція молекул барвника відбувається на гомогенних (однорідних) центрах поверхні титан діоксиду, де всі активні центри є енергетично однорідними, на поверхні може утворюватися лише мономолекулярний шар адсорбату. Розрахована енергія адсорбції за рівнянням Дубініна – Радушкевича для поверхні адсорбенту не перевищує 2 кДж/моль, що вказує на фізичну адсорбцію молекул індигокарміну на поверхні титан діоксиду, а розрахунок вільної енергії Гіббса процесу адсорбції дозволяє стверджувати, що адсорбція за даної температури є несамочинним нерівноважним процесом.

КОМПЛЕКСОУТВОРЕННЯ СОЛЕЙ 6,7-ДИГІДРОКСИ-4-КАРБОКСИЛ- 2-ФЕНІЛБЕНЗОПІРИЛІЮ З МО (VI) ТА W (VI) У ВОДНИХ ТА ОРГАНІЗОВАНИХ РОЗЧИНАХ

К. В. Снігур — 2025-10-17

Роботу присвячено дослідженню особливостей комплексоутворення Молібдену (VI) та Вольфраму (VI) з низкою солей (бромідом, перхлоратом, хлоридом) 6,7-дигідрокси-4-карбоксил-2-фенілбензопірилію (далі – КДХ) у водних розчинах і організованих середовищах на основі катіонних поверхнево-активних речовин. З використанням фотометричних методів дослідження комплексоутворення встановлено, що у водних розчинах утворюється по одному комплексу зі стехіометричним співвідношенням М (VI) : КДХ 1 : 2 за рН 2,5 та 3,0 відповідно для Молібдену (VI) та Вольфраму (VI).Значення молярних коефіцієнтів світлопоглинання для комплексів Молібдену (VI) та Вольфраму (VI) з КДХ відповідно становлять 3,0 ⸱ 104 та 3,1 ⸱ 104. Встановлено, що за введення в системи катіонних поверхнево-активних речовин, як-от цетилпіридиній хлориду та цетилтриметиламоній броміду, спостерігається формування потрійних комплексів зі стехіометрією 1 : 2 : 2. Виявлено, що забарвлення розвивається миттєво, а оптична густина одержаних розчинів є незмінною протягом 2 годин. Зазначено, що природа аніона, який входить до складу реагенту КДХ, значуще не змінює хіміко-аналітичні характеристики пропонованих аналітичних форм. Показано, що за введення катіонних поверхнево-активних речовин відбувається зсув оптимального значення рН комплексоутворення в більш кислу область, що призводить до батохромних зсувів смуг поглинання продуктів взаємодії на 30–40 нм і збільшення величин молярних коефіцієнтів світлопоглинання до 6,4 ⸱ 104 та 7,9 ⸱ 104 (для W (VI): 6,7 ⸱ 104 та 8,1 ⸱ 104) для цетилпіридинію хлориду та цетилтриметиламонію броміду відповідно. Зазначено, що аналітичні форми, отримані в результаті взаємодії Молібдену (VI) та Вольфраму (VI) з КДХ у потрійних системах, можуть слугувати основою для розроблення комбінованих спектроскопічних методик визначення їхніх слідових концентрацій.

ОЦІНКА РОСЛИННОСТІ БАЛОК О. ХОРТИЦЯ (М. ЗАПОРІЖЖЯ) З ВИКОРИСТАННЯМ ДАНИХ СУПУТНИКА LANDSAT

А. В. Денисенко — 2025-10-17

У роботі висвітлено питання оперативного виявлення змін густоти рослинності байрачних лісів, що входять до рекреаційної зони м. Запоріжжя, за допомогою багатоспектральних знімків супутників Landsat 8 у часовому діапазоні. Наведено результати змін густоти деревних і трав’яних рослин із використанням нормалізованого відносного індексу рослинності (NDVI). Головною перевагою NDVI є надійність і легкість отримання даних, а також широкий діапазон задач, що вирішуються за їх використання. Було отримано серію тематичних карт за 2000, 2010, 2020, 2024 роки. На основі величин індексу NDVI виділено по декілька класів густої, помірної та розрідженої рослинності в межах кожного байраку. На території балок також є відкритий ґрунт. Розглянуто динаміку змін рослинності за роками досліджень. Також оцінювалися зміни в часі відносної площі, що зайнята деревною рослинністю, та стану цього типу рослинності. Встановлено різноспрямований характер їх змін як у межах певної балки, так і за порівняння показників різних балок за роками досліджень. Це пов’язано із впливом багатьох екзо- й ендодинамічних екологічних факторів. Стан деревної рослинності визначається у всі роки дослідження як добрий та задовільний. Узбережна частина острова Хортиця зазнала осушення внаслідок руйнування греблі Каховської ГЕС, що призвело до збільшення протяжності берегової лінії та площі гирла досліджених балок. Як було встановлено на космічних знімках 2024 р., порівняно з 2020 р., площа узбережної зони проаналізованих балок збільшилася від 1,75 (Генералка) до 3,4 (Широка) раза. Величина даного показника решти балок потрапляє в цей діапазон значень. Рекомендовано здійснювати постійний моніторинг змін узбережжя острова Хортиця щодо його сукцесійних процесів та стану гідробіонтів.

ДО БРІОФЛОРИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «ЗАЛІССЯ»

В. М. Вірченко — 2025-10-17

Національний природний парк «Залісся» створено у 2009 році на території Київської та Чернігівської областей на площі 14 836 га. Парк складається з урочищ «Залісся» та «Гоголівські гаї» і невеликої Придеснянської ділянки поблизу с. Нижня Дубечня Вишгородського р-ну. Рослинність представлена тут сосновими, сосново-дубовими, дубово-грабовими, вільховими лісами, піщаними степами, заплавними луками і болотами.У травні й жовтні 2024 р. відбулися поїздки автора статті до урочищ «Залісся» і «Гоголіські гаї».Обстежені дубовий, вільховий, сосновий ліси, тополеві насадження, осокове болото, псамофітна степова ділянка, штучні кам’янисті субстрати. Було зібрано близько 60 пакетів мохоподібних. Натепер у НПП «Залісся» загалом встановлено 74 види мохоподібних, з них 5 видів – печіночники і 69 – мохи. Провідні місця в спектрі родин мохів займають Orthotrichaceae (11 видів), Brachytheciaceae (9) і Amblystegiaceae (5); решта 22 родини включають 1–4 види. Видове багатство родин Orthotrichaceae, Brachytheciaceae, в меншій мірі Dicranaceae, Mniaceae, Polytrichaceae свідчить про високу залісненість цієї території. Через її низьку заболоченість нижчі позиції в спектрі родин займають Amblystegiaceae і Sphagnaceae, що властиві перезволоженим біотопам Полісся. Печіночники представлені лише 5 родинами, що містять по одному виду.Встановлено, що дубово-грабові ліси парку вирізняються найбільшим багатством мохоподібних.Найменше різноманіття видів спостерігається на піщаних степах і болотах. Оригінальності бріофлорі парку надають кальцефільні епіліти, які селяться на штучних кам’янистих субстратах.У парку знайдено деякі рідкісні види: Schistidium helveticum – новий для рівнинної частини України, Didymodon rigidulus – новий для Українського Полісся та чотири види нові для Лівобережного Полісся – Cephaloziella rubella, Schistidium crassipilum, Pulvigera lyellii, Orthotrichum anomalum.

ЕКСПАНСИВНІ АДВЕНТИВНІ ВИДИ УРБАНОФЛОРИ МІСТА КРЕМЕНЦЯ ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ І КАРТОСХЕМИ ЇХ ПОШИРЕННЯ

О. К. Галаган — 2025-10-17

Метою статті є виявлення експансивних адвентивних видів урбанофлори м. Кременця та його околиць, аналіз їх способів поширення, рівня натуралізації та створення картосхем їх поширення в межах досліджуваної території.У дослідженні використано теоретичні та практичні методи. Теоретичні методи передбачали аналіз літературних джерел із подальшою їх систематизацією та узагальненням. Практичні методи стосувалися польових досліджень і камерального оброблення даних. Польові дослідження проводилися протягом 2010–2024 років, у періоди вегетації рослин, як основний використовувався маршрутно-діагностичний метод. Класифікація адвентивних видів за класифікацією Яна Корнася, вдосконаленою В.В. Протопоповою. У результаті встановлено, що в урбанофлорі Кременця налічується понад 20 експансивних адвентивних видів, серед яких переважають кенофіти північноамериканського походження.Найактивніше поширюються Solidago canadensis L., Ambrosia artemisiifolia L., Heracleumsosnowskyi Manden., Heracleum mantegazzianum S. et L., Reynoutria sachalinensis (Fr. Schmidt) Naka i, Phalacroloma annuum (L.) Dumort), Cyclachaena xanthiifolia (Nutt.) Fresen.). Проведено їх типологізацію за шляхами поширення (анемохорні, антропохорні, барохорні тощо), ступенем натуралізації (епекофіти, агріофіти, ергазіофіти) та екологічною небезпекою. Наукова новизна полягає в уточненні складу експансивної частини урбанофлори Кременця, доповненні регіональних флористичних зведень, вперше створених картосхемах поширення ключових інвазійних видів на локальному рівні.Практична значущість дослідження полягає у формуванні науково обґрунтованої основи для флористичного моніторингу, виявлення фітонебезпечних територій, а також для розроблення природоохоронних заходів щодо обмеження поширення небажаних чужорідних видів у межах урбоекосистем.

МОРФОЛОГІЯ СЕРЦЯ КЛАРІЄВОГО СОМА (CLARIAS GARIEPINUS)

Л. П. Горальський — 2025-10-17

Одним із перспективних видів риб, що відносно нещодавно почав розводитись в Україні, є кларієвий сом (Clarias gariepinus) родини сомових. Це прісноводна, теплолюбна, усеїдна риба, що може дихати атмосферним повітрям.Метою роботи є морфологічна оцінка макроскопічної будови серця кларієвого сома, дводишних хребетних (Chordata), класу Променепері (Actinopterygii), родини Кларієві, виду кларій нільський (Clarias gariepinus).За використання морфологічних, морфометричних, статистичних методів досліджень представлені результати щодо будови серця кларієвого сома, які переконливо свідчать, що його морфологічна будова та морфотопографія у дводишних риб, у яких у процесі філогенетичного розвитку, окрім зябрового дихання, з’явилось і легеневе, відрізняються від таких у кісткових риб. Показано, що серце у кларієвого сома топографічно міститься у краніальній частині тулуба із черевного боку тіла, поблизу до голови, у трикутнику між кістками плечового пояса, у центрі між зябрами. Серце кларієвого сома побудоване з венозного синуса, передсердя, шлуночка й артеріального конуса, які розділені клапанами, що надає можливість рухатись крові тільки в одному напрямку – від венозного синуса до артеріального конуса, а не навпаки. Передсердя міститься справа від шлуночка, як відокремлена структура, у якій наявна неповна перегородка, яка частково поділяє передсердя на праву та ліву половинки (камери). Шлуночок серця – це порожнистий орган, який має видовжено-овальну форму. У шлуночку краніально знаходиться розширена основа, каудально – випукла верхівка. Артеріальний конус серця має розширену основу, яка прилягає до шлуночка, зворотна частина конуса звужена, що надає цій структурі конічної (лійкоподібної) форми. За результатами органометрії, лінійні показники складників серця різні й залежать від виконання ними функціонального навантаження під час ритмічних скорочень серцевого м’яза за серцевого ритму, коли кров протікає по судинах і досягає всіх органів. Найбільші лінійні параметри – довжина, ширина та товщина, характерні для шлуночка серця. Отже, значно менші параметри таких лінійних показників властиві артеріальному конусу та передсердю. За індексом розвитку шлуночка серце у кларієвого сома визначається як звужено-видовжене. Установлено, що товщина стінки шлуночка серця з усіх його анатомічних структур є найбільшою і становить 3,2 ± 0,4 мм. Достовірно меншою в 1,47 раза, порівняно зі стінкою шлуночка, є товщина артеріального конуса, найменшою (8,0) – товщина передсердя. Абсолютна та відносна маса шлуночка, артеріального конуса та передсердя серця корелює з їхніми лінійними параметрами: найбільша абсолютна маса характерна для шлуночка – 0,52 ± 0,2 г, потім для артеріального конуса – 0,21 ± 0,03 г, передсердя – 0,16 ± 0,03 г. За таких результатів морфометрії коефіцієнт відношення абсолютної маси шлуночка до абсолютної маси серця дорівнює 1 : 0,58, коефіцієнт відношення абсолютної маси артеріального конуса до абсолютної маси серця – 1 : 0,24, коефіцієнт відношення абсолютної маси передсердя до абсолютної маси шлуночків – 1 : 0,18.Дослідження структурних особливостей органів серцево-судинної системи є основою для іхтіологів-рибоводів, для проведення профілактики захворювань та за впливу на організм стресових і несприятливих чинників довкілля під час вирощування риби в аквакультурі.

ПОПУЛЯЦІЙНИЙ МОНІТОРИНГ ЕНДЕМІЧНИХ ВИДІВ РОСЛИН РОДИНИ CARYOPHYLLACEAE JUSS

Л. Л. Джус — 2025-10-17

Представлено результати досліджень вузьколокальних південнобузьких ендемічних видів родини Caryophyllaceae Juss.: Dianthus hypanicus Andrz., Moehringia hypanica Grynj et Klok. та Silene hypanica Klokov, які зростають на території Національного природного парку «Бузький Гард». Встановлено, що досліджувані популяції толерантні, мають позитивну динаміку показників щільності. Відповідно до абсолютної кількості особин усі досліджувані популяції відносимо до багаточисельних. З’ясовано, що майже всі досліджувані популяції нормальні, в них зареєстровано значну кількість генеративних особин. Лише одна популяція S. hypanica інвазійна, в якій переважають іматурні особини. В усіх популяціях відсутні сенільні особини, а частка субсенільних не перевищувала 15,63%. Усі популяції неповночленні через відсутність проростків та сенільних особин у всіх досліджуваних локалітетах. Ймовірно, це пов’язано зі швидким переходом проростків до ювенільного стану, а відсутність сенільних особин може свідчити про значну тривалість онтогенезу та значний час життя генеративних рослин. За особливостями вікових спектрів нами не зареєстровано популяцій регресивного типу. За кількісними індексами, із загального числа популяцій 53,8% були молодими (індекс віковості менший за одиницю), 23,10% – середньовіковими, 23,10% – старіючими (індекс віковості значно перевищував одиницю).Отже, D. hypanicus, M. hypanica та S. hypanica ростуть у сприятливих умовах, розвиток їх популяцій задовільний. Вважаємо за необхідне вказати, що видобуток граніту, витоптування, опосередковані зміни місцезростань унаслідок створення водосховищ та російська агресія можуть вплинути на зникнення місцезнаходжень цих видів, які відомі лише в Україні.

ФОТОСИНТЕТИЧНІ ПІГМЕНТИ ЛИСТКІВ СОЧЕВИЦІ ХАРЧОВОЇ (LENS CULINARIS MEDIK.) ЗА ВПЛИВУ МІКРОБНИХ ПРЕПАРАТІВ І ПРОТРУЙНИКА МАКСИМ

В. О. Козак — 2025-10-17

Метою роботи було дослідити вплив монооброблення насіння перед сівбою мікробними препаратами (МБП) Ризобофіт, Rhizobium leguminosarum biovar viceae (R. leg) штамів: C4-30, 724, Ф 11-2, Ф 16-1 та сумісної з протруйником фунгіцидного типу дії Максим на динаміку накопичення хлорофілів і основних каротиноїдів у листках сочевиці харчової сорту Red в умовах Західного Лісостепу України.Lens culinaris є не лише цінним джерелом амінокислот та рослинних білків, а й незамінною ланкою у функціонуванні бобово-ризобіального симбіозу. Встановлено, що накопичення фотосинтетичних пігментів у листках сочевиці харчової залежить від інокуляції насіння мікробними препаратами, сумісного їх застосування з протруйником Максим та фенологічної фази росту й розвитку рослин.За впливу R. leg C4-30 та R. leg 724 визначено статистично вірогідне підвищення вмісту хлорофілів у мезофілі листків упродовж генеративних фаз розвитку рослин. Моноінокуляція МБП та їх сумісне застосування з протруйником Максим у технології вирощування сочевиці харчової суттєво впливали на накопичення в листках хлорофілу а. Його вміст за впливу штамів R. leg зростав до 22,4%. За інокуляції насіння R. leg штаму 724 листки сочевиці харчової характеризувалися найвищим значенням показників суми хлорофілів (а+b) у фазі бутонізації – початок цвітіння (приріст 19,7%) та основних каротиноїдів у фазі цвітіння (приріст 27,2%). За моновпливу протруйника встановлено зростання показника суми зелених пігментів у мезофілі листків на 6%, лише у фазі бутонізації – початок цвітіння. За сумісного використання МБП з протруйником Максим виявлено підвищення вмісту хлорофілів у фазах бутонізації – початок цвітіння (варіанти Ризобофіт та R. leg C4-30), цвітіння та стиглого бобу (варіанти R. leg 724, R. leg Ф 11-2, R. leg Ф 16-1).Найвищим умістом хлорофілів у листках характеризувалися рослини Lens culinaris у фазі буто- нізації – початок цвітіння, дещо нижчим під час цвітіння. У фазах зеленого і стиглого бобу кількість хлорофілів зменшувалася, що пов’язано зі старінням листків. Пік накопичення каротиноїдів у листках рослин сочевиці виявлено у фазі цвітіння.Комплексне застосування в технології вирощування сочевиці харчової сорту Red Ризобофіту, активних штамів R. leg та протруйників дозволить інтенсифікувати фотосинтетичні процеси шляхом поліпшення азотного живлення рослин унаслідок біологічної фіксації нітрогену азотфіксувальними системами, реалізувати потенціал захисних властивостей від грибкових захворювань та, як наслідок, підвищити урожайність культури.

АДАПТАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЛІСОВОЇ МУРАХИ FORMICA RUFA ДО АБІОТИЧНИХ СТРЕСІВ І ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА

О. В. Кратко — 2025-10-17

Механізми адаптації тварин до абіотичних стресових чинників мають велике значення для розуміння їхнього виживання та функціонування в мінливих екологічних умовах, особливо на фоні антропогенних змін довкілля. Лісова мураха Formica rufa є модельним видом для дослідження адаптації комах до температурного, водного та світлового стресів і використовується як біоіндикатор екологічного стану лісових екосистем. Метою роботи було комплексне дослідження адаптаційних реакцій Formica rufa на основні абіотичні стреси, оцінювання їхнього значення для сталого розвитку людського середовища.У дослідженні застосовано методи польових спостережень, біоіндикації, морфометрії, фізіолого-біохімічного аналізу, а також експериментального моделювання стресових умов. Було проведено оцінювання поведінкових, морфологічних і фізіологічних змін у комах у відповідь на варіації температури, вологості й освітленості.Результати свідчать про наявність у Formica rufa широкого спектра адаптаційних механізмів, що забезпечують підтримку гомеостазу та життєдіяльності в межах оптимальних екологічних параметрів. Найбільш чутливим чинником виявився водний стрес, що порушує соціальну структуру колонії.Отримані дані розширюють знання про екологічну пластичність виду та підкреслюють його значення як біоіндикатора для моніторингу стану природних і антропогенно трансформованих середовищ.Наукова новизна полягає в комплексному підході до вивчення адаптаційних реакцій Formica rufa на три основні абіотичні стреси з використанням експериментальних і польових методів. Практична значущість дослідження полягає в можливості застосування результатів для розроблення систем екологічного моніторингу та планування заходів зі сталого управління природними ресурсами, що позитивно впливає на здоров’я та якість життя людини.

ЗМІНИ ВМІСТУ НУКЛЕЇНОВИХ КИСЛОТ У ТКАНИНАХ КАРАСЯ ЗВИЧАЙНОГО (CARASSIUS CARASSIUS L. ) ЯК ПОТЕНЦІЙНИЙ МАРКЕР БІОІНДИКАЦІЇ ТОКСИЧНОЇ ДІЇ ВОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Р. Є. Любчиков — 2025-10-17

У статті представлено результати експериментального дослідження впливу токсикантів різної природи на нуклеїновий гомеостаз у тканинах Carassius carassius. Вивчено зміни кількісного вмісту РНК, ДНК та співвідношення РНК/ДНК у чотирьох типах тканин (печінка, білі м’язи, мозок, зябра) за умов дії мікотоксину T2 (2 мг/дм³), афлатоксину B1 (1 мг/дм³), солі свинцю (5 мг/дм³ у перерахунку на іон Pb²⁺), гербіциду Зенкор (3 мг/дм³) та лаурилсульфату натрію (2 мг/дм³).Зразки одержано від дворічних карасів, яких утримували в акваріумних умовах упродовж 14 діб.Кількісний вміст нуклеїнових кислот у тканинах визначали спектрофотометричним методом, реєстрували екстинкції для РНК за 260 і 286 нм, а для ДНК – за 268 і 284 нм. Співвідношення РНК/ДНК розраховували як інтегральний індикатор метаболічної активності.Результати показали, що вміст ДНК у тканинах залишався стабільним за всіх умов, що свідчить про збереження клітинної маси. Натомість вміст РНК вірогідно знижувався під впливом усіх токсикантів, з максимальним зменшенням у печінці та м’язах за дії мікотоксину Т2 (зниження до 40–50%) та іонів свинцю. У цих тканинах також спостерігалося найсуттєвіше зниження співвідношення РНК/ДНК – на 40% (p < 0,05) та 34% (p < 0,05) щодо контролю. Водночас у таких менш метаболічно активних тканинах, як мозок і зябра, зафіксовано значуще зниження РНК/ДНК, що свідчить про системний характер стресової реакції. Виявлено, що мікотоксин Т2 й іони Pb²⁺ мають найпотужніший інгібувальний ефект на біосинтетичну активність клітин, тоді як Зенкор і лаурилсульфат спричиняли помірні, але достовірні зміни.Отже, співвідношення РНК/ДНК продемонструвало високу чутливість до впливу різних типів ксенобіотиків і може бути використане як ефективний біохімічний маркер у системах біоіндикації і моніторингу якості водного середовища.

ВПЛИВ БАРДИ МЕЛЯСНОЇ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ АГРОЦЕНОЗУ КАРТОПЛІ ТА БІОЛОГІЧНИЙ СТАН ДЕРНОВО-ПІДЗОЛИСТОГО ҐРУНТУ

Р. Я. Мелимука — 2025-10-17

У сучасних умовах трансформації аграрного виробництва, спричиненої змінами клімату та зростанням вартості мінеральних добрив, питання впровадження екологічно безпечних і економічно доцільних органічних добрив набуває особливої актуальності. Одним із перспективних шляхів у цьому напрямі є використання побічних продуктів харчової та спиртової промисловості, зокрема барди мелясної – органічної рідини, що містить комплекс мікро- та макроелементів, біологічно активних речовин і залучається в колообіг органічної речовини в агросистемах. У роботі висвітлено результати трирічного польового дослідження (2022–2024 роки), спрямованого на вивчення впливу барди мелясної як добрива на продуктивність агроценозу картоплі сорту Беллароза та біологічний стан дерново-підзолистого ґрунту на території Західного Полісся України.Барду застосовували у трьох дозах (10, 20 та 30 т/га), порівнювали результати з контролем (без добрив) і традиційною мінеральною системою удобрення (N90P70K170). У процесі дослідження проводили біометричні вимірювання, оцінювали врожайність, а також визначали один із провідних мікробіологічних індикаторів – целюлозолітичну активність, за розкладом лляного полотна у ґрунтових горизонтах.Установлено, що застосування барди в дозах 20–30 т/га суттєво покращує біометричні параметри бульб (зростання маси на 21–34%, діаметра – на 17,2–27,6%), забезпечує стабільне підвищення врожайності до 25 т/га (приріст на 31,5% порівняно з контролем) та значно активізує мікробіоту ґрунту. За дози 30 т/га інтенсивність розкладу лляного полотна досягла 93,75% у верхньому шарі ґрунту та 79,15% у нижньому, що свідчить про високий рівень мікробіологічної активності. Надійність результатів підтверджено сильними кореляційними зв’язками між досліджуваними показниками: r = 0,944–0,984.Практична цінність полягає в обґрунтуванні доцільності використання барди мелясної як місцевого органічного ресурсу в системах органічного землеробства, з урахуванням балансу між ефективністю та екологічною безпекою. Доза 20 т/га визначена як оптимальна, оскільки забезпечує підвищення врожайності та біологічної активності без ризику вторинного засолення ґрунтів.Отримані результати можуть бути інтегровані у програми сталого управління родючістю ґрунтів у регіонах з легкими за гранулометричним складом і малобуферними ґрунтами.

АЛОМЕТРИЧНИЙ РІСТ І ФОРМУВАННЯ СТАТЕВОГО ДИМОРФІЗМУ В ОНТОГЕНЕЗІ СКЕЛЬНОЇ ЯЩІРКИ DAREVSKIA LINDHOLMI (SZCZERBAK, 1962)

В. М. Пєсков — 2025-10-17

Рід скельних ящірок Darevskia є важливим модельним об’єктом вивчення процесів видоутворення в рептилій, зокрема як приклад ретикулярної еволюції. Цей рід включає не лише бісексуальні, але й партеногенетичні види. Його систематика та таксономія постійно ускладнюються, базуючись на результатах молекулярно-генетичних, морфологічних і екологічних досліджень.У літературі є дуже нечисленні відомості про особливості зовнішньої морфології єдиного в українській фауні аборигенного бісексуального виду скельної ящірки – D. lindholmi. Зокрема, майже відсутні дані про її вікову мінливість, зміни розмірів і пропорцій тіла та його частин у різних вікових групах різностатевих особин. Вивчення цих питань має значення для методики формування та дослідження вибірок, оскільки очевидно, що вибірки з різним віковим і статевим складом можуть показувати різні результати щодо ознак зовнішньої морфології під час складання видових описів. Тому метою роботи стало вивчення особливостей росту, формування статевого диморфізму в онтогенезі D. lindholmi; з’ясування ефективності використання статистичного аналізу для корекції похибок у порівнянні вибірок з особин різного віку та статі.Матеріалом для дослідження стали 43 особини D. lindholmi із Криму. Було використано 33 ознаки розмірів і пропорцій тварин. Дані обробляли за допомогою факторного та дискримінантного аналізів. Виявлено, що дискримінантний аналіз дозволяє достовірно віднести кожну особину до окремої статево-вікової групи та дає змогу формувати зіставні вибірки для будь-яких порівняльних описів. Мінливість морфометричних ознак в онтогенезі на 91,5% характеризується першими двома головними компонентами. Перша становить 89,1% дисперсії, має високі факторні навантаження всіх ознак, що свідчить про їхню корельовану мінливість. Статеві відмінності за більшістю мірних ознак у ящірки Ліндгольма практично відсутні. За загальним розміром тіла самці більші за самок, проте, маючи майже однакові розміри тіла, мають більші абсолютні та відносні розміри голови та кінцівок. Зі збільшенням віку мінливість пропорцій тіла зростає. Вплив віку на мінливість лінійних розмірів тіла вищий, ніж на його пропорції.

ВПЛИВ МІКРОДОБРИВ ТА РЕГУЛЯТОРІВ РОСТУ НА ЯКІСНІ ПОКАЗНИКИ ЗЕЛЕНОЇ МАСИ КУКУРУДЗИ

П. Л. Басюк — 2025-10-17

Визначення якісних показників зеленої маси кукурудзи дозволяє об’єктивно оцінити її поживну та енергетичну цінність для оптимізації раціонів годівлі тварин та є важливим критерієм для оцінювання якості сировини її придатності до силосування та можливих ферментаційних процесів під час зберігання. Метою дослідження було визначення впливу мікродобрив та регуляторів росту рослин на хімічний склад, енергетичну цінність і придатність зеленої маси гібридів кукурудзи до силосування. Застосування мікродобрив і регуляторів росту рослин впливає на вміст сирого протеїну, сирої клітковини, целюлози та крохмалю в зеленій масі кукурудзи. Не відзначено достовірного впливу мікродобрив та регуляторів росту рослин на вміст сирого жиру та відсутній їх вплив на вміст сирої золи. Встановлено високий позитивний зв’язок між вмістом сирого протеїну та крохмалю (r=0,98), сирого протеїну та сирого жиру (r = 0,97), сирого протеїну і целюлози (r=0,96), сирого жиру з вмістом крохмалю і целюлози (r=0,98). Застосування мікродобрив і регуляторів росту рослин сприяло помірному підвищенню вмісту оцтової кислоти та більш активному накопиченню молочної кислоти в зеленій масі кукурудзи. У гібридів Гендальф та Інтелігенс найвищі значення валової та обмінної енергії й нетто-енергії лактації (NEL) отримано на третьому і четвертому варіантах досліду – 18,79–19,09 МДж/кг, 10,55–10,89 МДж/кг і 6,33–6,54 МДж/кг. При цьому вміст кормових одиниць і енергетичних кормових одиниць зростав лише на 0,01–0,02, порівняно з контролем. За енергетичними характеристиками гібрид Інтелігенс суттєво переважає Гендальф. Кращу придатність зеленої маси кукурудзи до силосування за вмістом цукру, буферною ємністю та відношенням цукру до буферної ємності має гібрид Гендальф. У гібрида Інтелігенс застосування мікродобрив і регуляторів росту забезпечило високий вміст цукру, однак співвідношення з буферною ємністю є низьким, що вимагає більш ретельного контролю ферментаційного процесу під час заготівлі силосу.

СТРОКИ САДІННЯ КАРТОПЛІ ТА СТАЛІСТЬ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА: ЕКОЛОГІЧНІ ТА РЕСУРСНІ АСПЕКТИ (ОГЛЯДОВА)

А. Ю. Дрозденко — 2025-10-17

Сучасне сільське господарство України зіштовхується з безпрецедентними викликами, спричиненими повномасштабним вторгненням та значним скороченням доступних для обробітку земель. У цих умовах гостро постає питання оптимізації кожного агротехнічного заходу для забезпечення продовольчої безпеки країни та підвищення ефективності виробництва. Ця оглядова стаття зосереджена на аналізі впливу строків садіння картоплі (Solanum tuberosum L.) та інших елементів технології вирощування на її продуктивність та якість, синтезуючи дані світових та українських наукових досліджень. Дослідження ґрунтується на систематичному аналізі актуальної наукової літератури з провідних баз даних. Пошук здійснювався за ключовими словами: «картопля», «строки садіння», «оптимізація садіння», «врожайність картоплі», «якість бульб», «кліматичні зміни», «агротехніка картоплі», з особливою увагою до українських досліджень. Виявлено, що строки садіння є критично важливим фактором, який безпосередньо впливає на фізіологічний розвиток рослин, формування бульб та кінцеву врожайність. Оптимальні терміни садіння значно варіюються залежно від регіону та сортових особливостей. Наприклад, в Індії оптимальним є садіння в жовтні, в Бангладеш – у грудні, тоді як у Північному Китаї рекомендовано пізніше садіння середньо- або пізньостиглими сортами, залежно від географічної осі. В умовах України, зокрема Полісся, оптимальними строками вважається друга або третя декада квітня, а для літнього садіння на Півдні – третя декада червня. Раннє садіння також показало свою ефективність в Ефіопії для збільшення середньої маси бульби та врожайності. Однак огляд підкреслює, що строки садіння не є єдиним вирішальним фактором. Для досягнення високої та стабільної врожайності необхідний комплексний підхід. Зокрема, доведено ефективність біологізованих технологій. Застосування сидератів у поєднанні з біодеструкторами значно підвищує біорізноманіття мікробного комплексу ґрунту та кількість корисних мікроорганізмів, сприяючи покращенню ґрунтових процесів і пригніченню патогенів. Такі біологізовані системи, навіть за дещо нижчої загальної врожайності порівняно зі стандартними, можуть забезпечувати значно вищий умовно-чистий прибуток та рентабельність завдяки вищій ціні органічної продукції та мінімізації витрат на хімікати. Також важливу роль відіграють позакореневі підживлення мікроелементами та оптимізація мінерального живлення в поєднанні з конкретними схемами садіння. Дослідження показують, що дворазове позакореневе підживлення мікроелементами на фоні сидерату та локального внесення мінеральних добрив покращує ріст, розвиток і врожайність насіннєвої картоплі. Оптимізовані дози мінеральних добрив у поєднанні з позакореневим підживленням та певною схемою садіння сприяють максимальному накопиченню сухої речовини та крохмалю, особливо в ранньостиглих сортів. Зростання врожайності картоплі на початку ХХІ століття в Україні значною мірою зумовлене технологічними покращеннями, впровадженням нових адаптованих сортів та ефективнішою боротьбою зі шкідниками й хворобами, а не виключно сприятливими змінами клімату. Навпаки, потепління призводить до збільшення посушливості та періодичного перезволоження ґрунту, що є викликом для стабільності врожаїв. Таким чином, для забезпечення продовольчої безпеки та підвищення ефективності картоплярства в Україні, особливо в умовах обмежених ресурсів та змін клімату, необхідне впровадження інтегрованого підходу. Він має поєднувати науково обґрунтований вибір строків садіння, застосування біологічних препаратів, адаптованих систем живлення та використання нових, стресостійких сортів.

ЗАСТОСУВАННЯ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ ПРЕПАРАТІВ НА ЕТАПІ ВИРОБНИЦТВА ЩЕП ВИНОГРАДУ

Н. М. Зеленянська — 2025-10-17

Одним з актуальних напрямів розвитку виноградного розсадництва в Україні є впровадження ефективних методів формування високоякісного щепленого садивного матеріалу, який повинен відповідати вимогам біологічних категорій якості (вихідний, базовий, сертифікований). Особливу увагу під час виготовлення щеп винограду таких категорій слід приділяти стимулюванню регенераційних процесів компонентів – їх калюсо- та ризогенезу. Позитивну роль у цьому напрямі відіграють біологічно активні препарати, які доцільно застосовувати на етапі вимочування компонентів. Метою дослідження є встановлення впливу вимочування прищепних і підщепних чубуків винограду в розчинах сучасних біологічно активних препаратів на процеси калюсо- та ризогенезу. Під час виконання роботи використовували лабораторні та розрахунково-порівняльні методи. Дослідження проводили на чубуках технічних, столових і підщепних сортів винограду, які вимочували в розчинах препаратів Чаркор, Grandis, Радіфарм, Кеміра, Різопон (0,8%, 1,0%, 2,0%).Оцінювали повноту утворення калюсу, формування та розвиток коренів, у порівнянні з контролем (вимочування компонентів у воді). Результати дослідження показали, що препарати Чаркор і Різопон забезпечували найвищу калюсогенну активність прищепних чубуків. Круговий калюс, по периметру зрізу, формувався у 70–100% чубуків більшості сортів. У підщепних чубуків винограду найвищі показники повноти утворення калюсу по периметру зрізу відмічали після застосування препарату Grandis у сортів Добриня (до 100%), РхР 4923 і БхР Кобера 5ББ (понад 80%). Препарати Чаркор і Різопон також забезпечували стабільно високу калюсогенну реакцію підщепних чубуків, з одночасним зменшенням кількості чубуків без калюсу. У підщепних компонентів біологічно активні препарати, крім високої калюсогенної здатності, сприяли активному формуванню коренів. Після оброблення чубуків препаратом Різопон (2,0%) найбільша кількість коренів (до 20,5 шт.) формувалася у сортів Добриня та РхР 4923. Корені відрізнялися помірною довжиною (3,0–3,5 см), що є перевагою за сучасних способів висаджування щеп у шкілку. У контролі кількість коренів була у 2,2 рази меншою, а їх довжина збільшувалась, у середньому, на 11,3 см. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному оцінюванні нових біологічно активних препаратів широкого спектру дії з метою інтенсифікації регенераційних властивостей компонентів щеп нових форм і сортів сучасної селекції винограду. Практична значущість дослідження полягає в розробленні практичних рекомендацій для підвищення ефективності технології щеплення винограду шляхом застосування біологічно активних препаратів із доведеною регенераційною активністю.

ВПЛИВ УМОВ ЗВОЛОЖЕННЯ, БІОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ГІБРИДІВ І ГУСТОТИ СТОЯННЯ РОСЛИН НА ВМІСТ СИРОГО ПРОТЕЇНУ В ЗЕРНІ КУКУРУДЗИ

М. О. Іванів — 2025-10-17

Вплив гібридного складу та густоти стояння рослин на показники якості зерна кукурудзи є актуальним питанням як з огляду на наукове обґрунтування, так і щодо практичного впровадження в сучасне аграрне виробництво. Метою дослідження є оцінювання впливу густоти стояння рослин на вміст сирого протеїну в зерні гібридів кукурудзи різних груп стиглості (ФАО) в умовах Північного Степу України. Польові дослідження проводили протягом 2022–2024 рр. на дослідному полі ТОВ «Агротехнологія-Плюс», що знаходиться в Кропивницькому районі Кіровоградської області.Вивчали сім гібридів марки DEKALB з ФАО від 310 до 420 (ДКС 4098, ДКС 4109, ДКС 4391, ДКС 4598, ДКС 4712, ДКС 5075, ДКС 5206) за восьми рівнів густоти стояння рослин – від 55 до 110 тис./га.У фазах 3–5 та 7–9 листків проводили позакореневі підживлення мікродобривом Аміно Ультра Кукурудза. У дослідженнях застосовано польовий, лабораторний, математичний і статистичний методи для оцінення взаємодії між генотипом, густотою стояння рослин і екологічними чинниками.Встановлено, що вирішальним фактором, який впливає на вміст сирого протеїну в зерні кукурудзи, є погодні умови року вирощування. Найвищу концентрацію сирого протеїну в зерні визначено в помірно посушливому 2023 р. (у середньому 7,75%), а найнижчу – у 2024 р. (7,16%), який характеризувався гострим дефіцитом вологи у критичні фази росту й розвитку. Серед досліджуваних гібридів найвищі й найбільш стабільні показники білковості зерна формував гібрид ДКС 4391 (ФАО 350), з максимумом 8,45% у 2023 р. за густоти стояння рослин 80 тис./га. Загалом, оптимальне накопичення сирого протеїну в зерні спостерігали за щільності посівів 75–80 тис./га. Зниження густоти стояння рослин (≤60 тис./га) або надмірне загущення посівів (≥90 тис./га) призводило до зниження білковості зерна, що свідчить про обмеження як ресурсного, так і алелопатичного характеру. Отримані результати підтверджують суттєвий вплив генотипу та густоти стояння рослин на якість зерна кукурудзи, особливо за контрастних гідротермічних умов. Одержані дані можуть бути використані для оптимізації технологій вирощування кукурудзи з метою стабілізації показників якості зерна в умовах кліматичних змін та економічної нестабільності.

ФОРМУВАННЯ ЕНТОМОКОМПЛЕКСУ КАПУСТИ БІЛОГОЛОВОЇ У ПРАВОБЕРЕЖНОМУ ЛІСОСТЕПІ УКРАЇНИ: ОГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ ТА СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ

О. В. Матрос — 2025-10-17

У статті досліджено формування ентомокомплексу білокачанної капусти (Brassica oleracea var. capitata) в умовах сучасних кліматичних змін і агротехнічних впливів на території Правобережного Лісостепу України. Здійснено комплексний аналіз літературних джерел, результатів польових спостережень та кліматичних трендів, що дозволило виявити зростання ролі температурних аномалій, порушень сівозміни та спрощення агроценозів у формуванні видової структури та чисельності фітофагів. Установлено, що підвищення середньорічних температур сприяє збільшенню кількості генерацій основних шкідників (зокрема, Plutella xylostella, Mamestra brassicae), їх проникненню на нові території, а також успішнішому перезимовуванню. Раннє весняне потепління активізує Phyllotreta spp., а тепла осінь сприяє тривалому збереженню колоній Brevicoryne brassicae, що підвищує ризики втрати врожаю. Окрім того, м’які зими знижують депопуляційний тиск, сприяють прискореній еволюції стійкості фітофагів до інсектицидів.Особливу увагу приділено ролі сівозміни, структури посівів і щільності посадки, які значно впливають на формування ентомофауни капустяних культур. Вирощування капусти без дотримання агрономічних інтервалів, у моноагроценозах, без буферних зон і екологічних коридорів, спричиняє накопичення спеціалізованих шкідників і зниження кількості природних регуляторів (ентомофагів). Відсутність просторової ізоляції посівів різних культур підвищує ризик міграції фітофагів і утворення осередків масового розмноження. Запропоновано схему, яка демонструє взаємозв’язок між кліматичними, ландшафтними й агротехнічними чинниками в динаміці популяцій шкідників. У статті обґрунтовано необхідність перегляду традиційних прогнозних моделей і запровадження регіоналізованих адаптивних схем моніторингу, які враховують сучасні кліматичні трансформації і екологічні особливості агроекосистем.

БІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ЗАХИСТУ ОГІРКІВ (CUCUMIS SATIVUS L.) ВІД ХВОРОБ У ЗАКРИТОМУ ҐРУНТІ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

В. Ю. Пелих — 2025-10-17

Хвороби огірків у тепличних умовах залишаються серйозною загрозою для виробництва, тоді як традиційні хімічні методи захисту супроводжуються екологічними й економічними ризиками, що зумовлює необхідність пошуку альтернативних рішень. Метою огляду є систематизація сучасних знань про біологічні методи захисту огірків від хвороб у закритому ґрунті. Встановлено, що основними збудниками є грибні патогени (Fusarium spp., Rhizoctonia solani, Pythium spp.) і оомікоти (Pseudoperonospora cubensis), які спричиняють кореневі гнилі, в’янення та листкові захворювання з потенційними втратами врожаю до 70%. Показано, що сучасний біологічний захист огірків у закритому ґрунті базується на застосуванні антагоністичних мікроорганізмів (грибів і бактерій), арбускулярних мікоризних грибів і препаратів на їх основі. Біологічний контроль за участю Trichoderma spp., Bacillus spp., Pseudomonas spp. забезпечує високу ефективність завдяки поєднанню механізмів антагонізму, мікопаразитизму та стимуляції системної стійкості рослин.Додатково арбускулярні мікоризні гриби підвищують стійкість огірків до ґрунтових патогенів, покращують мінеральне живлення та загальний фізіологічний стан рослин. Зроблено висновок, що біологічні методи є екологічно безпечними, не призводять до накопичення токсичних залишків у продукції, не сприяють розвитку резистентності в патогенів і можуть застосовуватися протягом тривалого часу. Найвищої ефективності досягають інтегровані системи захисту, що поєднують біологічні засоби з агротехнічними прийомами, вирощуванням стійких сортів і оптимізацією умов культивування. Водночас біологічні засоби потребують профілактичного застосування та врахування впливу зовнішніх чинників. Перспективи розвитку біологічного захисту пов’язані зі створенням нових високоефективних штамів, локально адаптованих препаратів, а також інтеграцією біотехнологічних і генетичних підходів. Обґрунтовано доцільність упровадження біологічних методів як ефективної альтернативи хімічним засобам, що відповідає принципам екологічної безпеки та сталого розвитку аграрного сектору. Наведено рекомендації щодо підвищення ефективності застосування біологічних препаратів у системі захисту огірків у закритому ґрунті.

ВПЛИВ ІНОКУЛЯЦІЇ НАСІННЯ ПШЕНИЦІ АГРОНОМІЧНО КОРИСНИМИ БАКТЕРІЯМИ НА БІОМЕТРИЧНІ ТА ФІЗІОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ РОСЛИН

М. М. Селінний — 2025-10-17

Досліджено ефективність інокуляції насіння пшениці сортів Тобак і Артіст бактеріями Bacillus sp. 4, Azospirillum sp. Вивчено зміну морфометричних і фізіологічних параметрів вегетуючих рослин за різних варіантів передпосівної бактеризації. Виявлено, що обробка насіннєвого матеріалу селекціонованими мікроорганізмами сприяє збільшенню біометричних параметрів рослин пшениці. Установлено, що висота рослин збільшувалась на 13% за комплексної бактеризації насіння культурами Bacillus sp. 4 та Azospirillum sp., але монокультура Azospirillum sp. забезпечувала приріст росту рослин сорту Артіст на 7,5%, що дещо перевищує значення даного показника у варіанті з поєднаним застосуванням бактерій. Методом спектрофотометрії визначено вміст фотосинтезуючих пігментів у листках рослин пшениці. За отриманими результатами, більше накопичення пігментів фотосинтезу спостерігалося у варіантах з передпосівною бактеризацією насіння Bacillus sp. 4 та Azospirillum sp., зокрема за їх поєднання, що забезпечує високу функціональну активність фотосинтетичного апарату рослин пшениці. Інтенсивність ростових процесів і ефективність роботи фотосинтетичного апарату визначають рівень накопичення сухої речовини рослинами. У варіантах досліду з вищими показниками висоти рослин та вмісту фотосинтетичних пігментів очікувано встановлено й більшу масу сухих речовин. Варто зазначити, що ключову роль у впливі інтродукованих бактерій на покращення росту та розвитку рослин відіграють їх вторинні метаболіти, зокрема фітогормональної природи, що зумовлює необхідність проведення подальших лабораторних досліджень з якісного та кількісного вивчення біологічно активних речовин селекціонованих нами бактерій. Отримані результати свідчать про доцільність та важливість передпосівної інокуляції насіння пшениці агрономічно корисними мікроорганізмами, що позитивно впливає на ростові процеси рослин протягом усього вегетаційного періоду та підвищення продуктивності рослин у підсумку.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРОСА ПРУТОПОДІБНОГО В УМОВАХ ЗМІНИ КЛІМАТУ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

А. А. Сітник — 2025-10-17

У зв’язку з посиленням кліматичних змін, деградацією ґрунтів і необхідністю підвищення ефективності використання агроландшафтів, особливо в умовах Західного регіону України, актуальним є пошук технологічних рішень для стабілізації врожайності перспективних культур. Однією з таких культур є просо прутоподібне (Panicum virgatum L.) – багаторічна злакова рослина з високим потенціалом як біоенергетична та кормова культура, що характеризується стійкістю до посухи, здатністю зростати на малопродуктивних землях і ефективно реагувати на елементи агротехнології. Дослідження проводились на дослідному полігоні кафедри лісового і аграрного менеджменту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.Мета дослідження – оцінити вплив різних систем удобрення, зокрема внесення мінеральних добрив (N₃₀P₃₀K₃₀), регулятора росту Блек Джек КС та мікродобрива Інтермаг Титан, на ріст, біометричні параметри та врожайність вегетативної маси проса прутоподібного в агроекологічних умовах Івано-Франківської області протягом 2022–2024 років. Методами досліджень були: польовий, лабораторний, статистичний і аналітично-розрахунковий. У результаті досліджень встановлено істотний вплив погодних умов років досліджень на ріст і продуктивність культури. Найнижчу врожайність зафіксовано в контрольному варіанті: 12,2–16,8 т/га залежно від року. Внесення лише мінерального добрива підвищило врожайність до 18,7 т/га, використання лише мікродобрив – до 19,2–19,9 т/га. Максимальні показники отримано за комбінованого застосування N₃₀P₃₀K₃₀ із мікродобривами – 21,5–22,1 т/га, що на 31–44% вище за контроль.Найвищі результати були отримані за поєднання мінерального добрива з позакореневими препаратами.Наукова новизна роботи полягає у виявленні високої ефективності поєднання мінерального фону з мікродобривами для підвищення біомаси проса прутоподібного в умовах регіональних кліматичних коливань. Практична значущість полягає в можливості використання результатів для розроблення адаптивних технологій вирощування енергетичних культур в умовах нестабільного зволоження та на низькопродуктивних землях.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ БУРЯКІВ ЦУКРОВИХ ЗА ОПТИМІЗАЦІЇ ЇХ МІКРОЕЛЕМЕНТНОГО ЖИВЛЕННЯ

С. В. Філоненко — 2025-10-17

У статті наведені результати досліджень з вивчення впливу позакореневого внесення різних доз мікродобрива Маджестик Бор на продуктивність буряків цукрових, які проводилися впродовж 2022–2024 років на полях бурякосіючого господарства Полтавської області.Метою наших дослідів було вивчення впливу різних доз мікродобрива Маджестик Бор, яке вносили позакоренево, на продуктивні та якісні характеристики буряків цукрових в умовах Лівобережного Лісостепу України.Обліки густоти рослин буряків цукрових перед збиранням урожаю показали, що якщо на контролі до збирання врожаю густота рослин зменшилася на 27,3%, то на варіантах із різними дозами Маджестик Бор цей показник виявився меншим у 1,5–2,3 раза. Проте найменше за роки досліджень знизилася густота рослин культури на ділянках варіанту, де Маджестик Бор вносили двічі дозами по 1,5 л/га, – на 12,1%.Тут кількість рослин на 1 га на час збирання виявилася найбільшою і становила 96,8 тис./га.Урожайність коренеплодів за роки досліджень виявилась максимальною і доказово більшою на варіантах, де вносили Маджестик Бор двічі дозами по 1,5 л/га (57,8 т/га) і один раз дозою 3 л/га (56,3 т/га).Це значно перевищило контрольний варіант (45,2 т/га), а також виявилося більшим за варіант із подвійним внесенням Маджестик Бор дозою по 1 л/га (52,4 т/га).Щодо накопичення цукру в коренеплодах, то цей процес найактивніше проходив у рослин буряків на варіантах із подвійним внесенням мікродобрива дозами 1,5 л/га і разовим його внесенням дозою 3 л/га. Саме тут цукристість виявилась найбільшою і становила в середньому 18,7 і 18,5% відповідно, що виявилось більшим на 1,4–1,2% за контроль.Головний інтегральний показник бурякоцукрового виробництва – збір цукру з 1 га – за результатами трирічних досліджень виявився максимальним на тих же варіантах, де була найбільшою врожайність коренеплодів, тобто на ділянках, де вносили Маджестик Бор двічі по 1,5 л/га (10,81 т/га) і один раз дозою 3 л/га (10,42 т/га).

ПОТЕНЦІАЛ І ЕФЕКТИВНІСТЬ БІОФУМІГАЦІЇ ҐРУНТУ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ РЕДЬКИ ОЛІЙНОЇ В СИСТЕМІ ЛІТНЬОЇ ПРОМІЖНОЇ СИДЕРАЦІЇ

Я. Г. Цицюра — 2025-10-17

Обґрунтовано ефективність та значущість застосування біофумігації ґрунту завдяки використанню сидеральних культур. Сформульовано основні переваги цього агротехнологічного заходу з огляду на комплексність у забезпеченні зниження ґрунтовтоми, істотного обмеження сегетальної рослинності та ґрунтових патогенів, підсилення мікробіологічного потенціалу ґрунту тощо. Мета передбачала дослідження ефективності та доцільності біофумігації завдяки використанню як одновидового варіанту редьки олійної, вирощуваної як сидерат проміжного (літнього) періоду вегетації.За багаторічний цикл досліджень (2020–2024 роки) визначено основні складники ефективності використання редьки олійної як одновидового біофуміганту на сірих лісових ґрунтах за такими показниками, як: надземна та коренева біопродуктивність, здатність до реалізації біопродуктивного потенціалу за динамічної зміни кліматичних умов періоду оцінювання, глюкозинолатний потенціал листостеблової та кореневої маси, антисигетальний потенціал загального та внутрішньовидового типу, вплив на мікробілогічну структуру ґрунту тощо.За результатами досліджень визнано доцільним у плані реалізації концепції ґрунтовідновлення та ґрунтозбереження за застосування компонентів і складників природного біоорганічного походження технології біофумігації у сівозміні, який передбачає систематичне використання в сівозміні редьки олійної (Raphanus sativus L. var. oleiformis Pers.), вирощеної за літнього строку сівби на неудобреному фоні з нормою висіву 2,5 млн/га схожих насінин звичайним рядковим способом, скошеної у фазі цвітіння (BBCH 64–67) з одночасним подрібненням на відрізки завдовжки 3–4 см та заробленої у ґрунт шляхом інтенсивного ротаційного дискового переміщування із ґрунтом на глибину 14–16 см з подальшим біоконсервуванням на 5–7 діб через укриття поверхні ґрунту білим агроволокном звичайного геотекстильного типу щільністю 30–50 г/м2. Застосування такого технологічного варіанту біофумігації дозволило в сівозміні за п’ятирічний цикл обліків досягти зниження показника кількісної забур’яненості на 41,16%, вагової – на 33,35%, за зниження потенційної засміченості ґрунту в шарі 0–30 см на 17,28% порівняно з контролем. Встановлено також позитивний вплив даної технології на зміну структури мікробіологічної структури ґрунту: збільшення загальної кількості мікроорганізмів на 18,51%, амоніфікаторів – на 27,27%, фосформобілізуючих бактерій – на 10,53%, актиноміцетів – на 50,0% за одночасного зниження кількості оліготрофів на 22,23%, грибів – на 13,56%.

ПЕРСПЕКТИВИ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПАМ’ЯТОК ПРИРОДИ ДУБЕНСЬКОГО РАЙОНУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Т. П. Безсмертнюк — 2025-10-17

Актуальність дослідження зумовлена щораз більшим інтересом до екологічного туризму та необхідністю ефективного використання природно-рекреаційного потенціалу регіонів, зокрема Рівненської області. Аналіз можливостей рекреаційно-туристичного використання пам’яток природи Дубенського району є важливим кроком до формування стратегій сталого розвитку регіону.Метою дослідження є визначення перспектив рекреаційно-туристичного використання пам’яток природи Дубенського району Рівненської області. Для досягнення поставленої мети використовувалися такі методи дослідження, як аналіз, синтез, описовий, картографічний, статистичний, узагальнення, систематизація. Пам’ятки природи Дубенського району становлять 26,2% від загальної кількості природно-заповідних об’єктів території та 1,8% від усієї площі природно-заповідного фонду району. Ботанічні пам’ятки природи Дубенського району становлять 76,5% від загальної кількості пам’яток природи території та 75,7% від усієї площі пам’яток природи району.Незважаючи на наявність різних типів пам’яток природи, їх рекреаційно-туристичне використання залишається фрагментарним і переважно локальним, без інтегрованої концепції розвитку та належної інфраструктури. Дубенський район має значний потенціал для створення екологічних маршрутів і стежок, розвитку спеціалізованих видів туризму та залучення місцевого населення до туристичної діяльності. Перспективним є формування сучасної екотуристичної інфраструктури та ефективної системи маркетингу, що сприятиме підвищенню привабливості території. Розвиток рекреаційно-туристичного використання пам’яток природи Дубенського району потребує комплексного підходу, що включає екологічні, економічні та соціальні аспекти.Наукова новизна результатів дослідження полягає в обґрунтуванні перспективних напрямів рекреаційно-туристичного використання пам’яток природи Дубенського району. Отримані результати можуть бути корисними як науково обґрунтована база для подальшого поглибленого розроблення регіональних стратегій та районних програм розвитку туризму в частині використання природно-рекреаційного потенціалу.

ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОШИРЕННЯ АНТРОПОНІМІВ ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

І. В. Захарчук — 2025-10-17

Метою дослідження є виявлення геокультурних закономірностей розподілу прізвищ та аналіз впливу просторових факторів на морфологію прізвищ. Здійснено детальний географічний аналіз поширення антропонімів (прізвищ) у межах семи західноукраїнських областей: Волинської, Рівненської, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької. Західні регіони України розглядаються як неоднорідний простір із різноманітними факторами формування прізвищ: історико-географічними, соціальними тощо. Дослідження базуються на масиві понад 20 тисяч унікальних прізвищ, зібраних із відкритих джерел – демографічних реєстрів, електронних картографічних сервісів, архівних документів та краєзнавчих словників. У статті відображається чітка геопросторова та культурна локалізація багатьох прізвищ, що свідчить про їх географічні фактори формування. Виявлено кілька етнокультурних кластерів антропонімів, наприклад, у Закарпатті переважають прізвища угорського походження, в Чернівецькій – прізвища з румунськими коренями, які формують окремі антропонімічні зони.Дослідження підтвердило вплив географічних чинників на морфологію прізвищ, серед яких: у різних історико-географічних краях та землях західних областей України домінують різні структурні типи прізвищ (патронімічні форми, топонімічні прізвища тощо). Отримані результати поглиблюють розуміння геокультурної ідентичності населення західних регіонів України та мають значення для подальших географічних досліджень. Зокрема, запропонований підхід до вивчення антропонімів може доповнити напрацювання культурної топоніміки та сприяти міждисциплінарним дослідженням у галузі етногеографії та культурної спадщини.

ГІДРОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ГЕОДИНАМІЧНОГО ТА СЕЙСМІЧНОГО СТАНУ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

В. В. Ігнатишин — 2025-10-17

Карпатський регіон, у тому числі Закарпаття, Прикарпаття та прилеглі території сусідніх країн, відзначається сейсмічною активізацією. Територія Закарпатського внутрішнього прогину періодично зазнає погіршення метеорологічного, гідрологічного та сейсмічного стану середовища.До них варто віднести паводки, буревії, проте є небезпека виникнення землетрусу. Тут можливі 7–8 бальні землетруси. Останній потужний землетрус на території Закарпаття відбувся в 1908 році поблизу м. Сваляви (Закарпатська область). Періодичність прояву сильних підземних поштовхів на території Закарпатського внутрішнього прогину становить один раз на 100±30 років, тому ймовірність прояву підземної стихії зростає. Метою представленого дослідження є виявлення закономірностей прояву метеорологічного та гідрологічного стану регіону, вивчення сучасних горизонтальних рухів кори в зоні Оашського глибинного розлому, просторово-часового розподілу регіональної та місцевої сейсмічності, встановлення взаємозв’язків між екологічним станом регіону та динамікою змін геодинамічного та сейсмічного стану навколишнього середовища. Для висвітлення результатів наукових досліджень використано результати комплексних геофізичних спостережень, що проводяться на території Карпатського регіону.Тут проводяться метеорологічні, гідрологічні, геодинамічні та мікросейсмічні спостереження на пунктах режимних геофізичних спостережень Інституту геофізики імені С.І. Субботіна НАН України. Дослідження проведено з використанням сучасних методик та технологій, порівняльного аналізу, кореляційного аналізу, математичного забезпечення, картографічних методів, методів аналізу та синтезу, інтернет-ресурсів. Розглянуто сучасні рухи кори та місцеву сейсмічність.Сейсмічність регіону підвищується в періоди, коли рухи кори представлені максимальними величинами зміщень кори. Досліджено атмосферні опади та сучасні рухи кори в регіоні та показано, що інтенсивні атмосферні опади супроводжуються стисненнями кори, оскільки поява додаткової маси на поверхні земної кори приводить до стиснення порід. Вивчено варіації атмосферних опадів в центральній частині Закарпаття та просторово-часовий розподіл регіональної та місцевої сейсмічності. Виявлено, що інтенсивні атмосферні опади протягом наступного інтервалу часу супроводжуються місцевими землетрусами. Важливо відмітити інтервали часу, що об’єднують динамічні зміни параметрів геофізичних полів та варіацій параметрів гідрологічного стану в регіоні. Вперше проаналізовано фактори впливу параметрів гідрологічного стану середовища в комплексі на сейсмотектонічні процеси в сейсмонебезпечному регіоні, вказано на геодинамічний аспект місцевої сейсмічності у 2024 році. Отримані в роботі результати можуть бути використані під час вивчення екологічного стану Закарпаття, Карпатського регіону, географії регіону, геофізичних характеристик сейсмонебезпечних територій Землі. Методики дослідження можуть бути запропоновані на заняттях гуртків природничого спрямування в загальноосвітній школі, гуртків позашкільної освіти, в системі МАН України. Алгоритми дослідження можуть бути застосовані в роботі над курсовими та дипломними проєктами вищої школи.

МЕРЕЖА ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ: СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ

Н. І. Колосівський — 2025-10-17

Культурна галузь відіграє одну із провідних ролей у формуванні світогляду, національної ідентичності, суспільних цінностей та соціальної згуртованості. З огляду на її значущість у житті людини постає потреба в систематичному науковому дослідженні цієї сфери. Обрана тема є особливо актуальною в умовах збройної російської агресії проти України. Мета статті – провести аналіз динаміки та сучасного стану мережі закладів культури Чернівецької області. Методи дослідження: аналіз, синтез, описовий, узагальнення, моделювання, картографічний, порівняльно-географічний, статистичний, математичний.Проаналізовано динаміку кількості закладів культури Чернівецької області та забезпеченості ними населення за 2013–2023 роки. Виявлено переважно скорочення мережі таких закладів.Розглянуто сучасний стан інфраструктури культурно-мистецької сфери, яка включає: бібліотеки, клубні заклади, демонстраторів фільмів, мистецькі школи, музеї, театри, філармонію, архіви тощо. Розраховано коефіцієнти локалізації та територіальної концентрації окремих закладів культури на рівні територіальних громад регіону. Результати розрахунків свідчать про нерівномірний розподіл закладів по території. До громад Чернівецької області з найнижчими значеннями інтегрального коефіцієнта локалізації закладів культури (щодо чисельності населення) відносимо Чернівецьку, Чагорську, Чудейську, Боянську та Магальську громади.Найнижчий рівень територіальної концентрації закладів (щодо площі території) спостерігається в Селятинській, Берегометській, Чудейській, Боянській і Магальській громадах. Водночас найвищі показники локалізації закладів культури характерні для Вижницької, Конятинської, Вікнянської, Усть-Путильської та Брусницької громад, а територіальної концентрації – для Новодністровської, Чернівецької, Вижницької, Неполоковецької та Кострижівської громад.

НАУКОВІ ПІДХОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

І. І. Костащук — 2025-10-17

У статті розглянуто особливості визначення поняття «інтелектуальний потенціал» як суспільно-географічної категорії. Проаналізовано наукові праці в галузі економіки, соціології, педагогіки, соціології та психології з метою всебічного розуміння даного поняття як важливого ідентифікатора економічного та суспільного розвитку окремих територіальних громад чи районів, областей в умовах децентралізації та війни. Визначено місце інтелектуального потенціалу у збереженні економічної та соціальної безпеки, як складників національної безпеки в сучасних умовах.У сучасних умовах стрімких трансформацій інформаційного суспільства й інтелектуалізації регіонального розвитку зростає актуальність дослідження інтелектуального потенціалу як важливого чинника суспільно-географічних процесів. Незважаючи на зростання кількості публікацій на цю тему, поняття інтелектуального потенціалу досі не має усталеного трактування у вітчизняній географічній науці.Метою підготовки статті є систематизація наукових підходів до визначення сутності інтелектуального потенціалу й обґрунтування доцільності його розгляду як окремої суспільно-географічної категорії.У дослідженні використано такі методи, як порівняльно-аналітичний аналіз наукових джерел, систематизація термінологічного апарату, логіко-теоретичне узагальнення, а також елементи системного та структурно-функціонального підходів.У результаті дослідження визначено основні наукові парадигми трактування інтелектуального потенціалу – економічну, соціологічну, освітню та географічну; здійснено їх зіставлення та акцентовано на специфіці просторового виміру цього поняття. Запропоновано авторське визначення інтелектуального потенціалу як просторово організованого комплексу людських ресурсів із високим рівнем освіченості, знаннєвої активності та здатності до інноваційного розвитку.Наукова новизна полягає в уточненні змісту категорії «інтелектуальний потенціал» у контексті просторової диференціації та регіонального розвитку. Практична значущість полягає в можливості застосування результатів дослідження для оцінювання інтелектуальних ресурсів територій, планування освітньої та інноваційної політики на регіональному рівні.

СУЧАСНА СТРУКТУРА ПОЛІВ СТАТИСТИЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК РОЗПОДІЛУ СНІГОВОГО ПОКРИВУ В ОДЕСЬКОМУ РЕГІОНІ

Л. В. Недострелова — 2025-10-17

У статті проведено аналіз статистичних параметрів розподілу снігового покриву на території Одеської області впродовж 1996–2018 років. Сніговий покрив є одним з найважливіших кліматичних показників, що впливає на водний баланс, аграрний сектор, гідрологічний режим річок, а також на екосистеми. Одеська область належить до регіонів, де сніговий покрив зазвичай нестійкий.Відповідно, спостереження за умовами формування і характером залягання снігу мають велике значення, оскільки несуттєві зміни його характеристик можуть призвести до негативних наслідків в економічному, екологічному й соціальному секторах економіки країни. Метою роботи є проведення аналізу статистичної структури розподілу снігового покриву в Одеському регіоні.Спостереження за сніговим покривом складається зі щоденних спостережень за станом снігового покриву та періодичних знімань стану снігового покриву з метою визначення кількості снігу й запасів води у природному ландшафті. Для визначення статистичних параметрів розподілу снігового покриву використано апарат досліджень фізичних параметрів атмосфери, що ґрунтується на методах математичної статистики й теорії імовірностей. Для опису кліматичних параметрів снігового покриву розраховують середні висоти снігу не для місяців, а для декад місяців холодного періоду.За результатами дослідження наведено аналіз статистичних і кліматичних характеристик снігового покриву впродовж 1996–2018 років, побудовано поля статистичної структури розподілу снігу.Поле ізоліній максимальних значень вказує на зменшення максимальної висоти з півночі області на її південь. Середні значення деяким чином повторюють розподіл максимальних висот з максимумом на півночі й мінімумом на півдні області. Розподіл середнього квадратичного відхилу схожий на попередні поля з максимумом у Любашівці й мінімумом на станції Білгород-Дністровський. Коефіцієнти асиметрії і ексцесу більші за нуль, це дає можливість зробити висновки, що асиметрія правостороння, а крива розподілу висоти снігу має витягнуту форму. В Одеській області максимум повторюваності притаманний висоті снігу від 1 до 5 см. Висоти снігового покриву 50 см і більше простежуються на півночі області, зокрема на станції Любашівка.

СТРУКТУРА ПРИРОДНОГО РОКУ НА МЕТЕОСТАНЦІЇ ЛУЦЬК І ТЕНДЕНЦІЇ ЇЇ ЗМІН УПРОДОВЖ 2001–2024 РОКІВ

Т. С. Павловська — 2025-10-17

Структура природного року є важливим індикатором регіональних проявів кліматичних змін у помірному поясі. Аналіз тривалості та часових меж метеорологічних пір року дає можливість простежити трансформації сезонної ритміки природних процесів і оцінити масштаби кліматичних змін на локальному рівні. Мета дослідження полягала в з’ясуванні тенденцій змін тривалості й часових меж метеорологічних пір року на метеостанції Луцьк упродовж 2001–2024 років з використанням методів камеральної обробки даних (математико-статистичний, графічний, порівняльний аналіз) Волинського обласного центру з гідрометеорології про дати переходу середньодобових температур повітря через критичні значення 0 і +15℃ для оцінювання статистичної значущості лінійних трендів досліджуваних параметрів. Установлено, що у структурі природного року домінує літо (приблизно 33%), найменшу частку становить зима (трохи більше за 17%), а весна й осінь охоплюють майже однакові частки – по 24–25%. У середньому тривалість зими на метеостанції Луцьк становить 64, весни – 92, літа – 119, осені – 90 днів. Для зими й осені характерні тенденції зменшення їхньої тривалості, а для літа й весни – зростання. Зміни тривалості зимового й весняного сезонів є статистично значущими. Тривалість літа зростає насамперед вересневими днями, а тривалість весни збільшується через домінування додатних температур у січні та лютому. Тривалість метеорологічної зими скорочується через потепління в холодний період року. Особливе значення мають виявлені випадки аномально коротких зим, зокрема й відсутність зимового сезону у Волинській області у 2022/2023 роках (1 день), що є нетиповим явищем для помірного клімату. Осінній сезон, попри слабо виражену тенденцію до зменшення його тривалості, є найбільш стабільним за тривалістю. Змінюються лише його хронологічні межі, зміщуючись до зими. Означені закономірності узгоджуються із сучасними тенденціями подовження теплого періоду року в помірному кліматичному поясі.Результати дослідження можуть бути корисними для вивчення агрокліматичного, біокліматичного, рекреаційного потенціалів міста та прилеглих територій.

ХМАРНІСТЬ НА МЕТЕОСТАНЦІЇ ЛУЦЬК І ТЕНДЕНЦІЇ ЇЇ ЗМІН УПРОДОВЖ 2001−2020 РОКІВ

С. В. Стельмах — 2025-10-17

Статтю присвячено дослідженню річного режиму загальної хмарності та багаторічних тенденцій змін її місячних, сезонних і річних значень на метеостанції Луцьк упродовж 2001−2020 років у контексті глобальних кліматичних змін та їхніх регіональних проявів у Волинській області. У роботі використано фондові матеріали Волинського обласного центру з гідрометеорології та застосовано математико-статистичний, графічний, системний, описовий і порівняльно-географічний методи дослідження. Установлено, що середньорічна хмарність на метеостанції становить 6,4 бала.Найвища хмарність спостерігається взимку (7,9 бала), найнижча – улітку (5,5 бала). У холодний період року (листопад – березень) хмарність становить 7,5 бала, у теплий період (квітень – жовтень) – 5,6 бала. Щодо місяців року, то максимальні значення хмарності характерні для грудня та січня (відповідно 8,0–8,1 бала), а мінімальні (5,0 балів) – у серпні. Ключовим результатом дослідження є виявлення статистично значущих трендів зростання хмарності для середньорічних значень, середніх значень хмарності холодного і теплого періодів року, зимового та літнього сезонів. Виявлена тенденція зростання хмарності свідчить про суттєві зміни кліматичних умов регіону та пояснюється фізичними механізмами розвитку кліматичних процесів, зокрема підвищенням температури атмосферного повітря, інтенсифікацією процесів випаровування та хмароутворення з подальшим перенесенням вологих повітряних мас з Атлантичного океану на схід у помірному кліматичному поясі. Отримані результати мають велике наукове та практичне значення для розуміння регіональних проявів глобальних кліматичних змін у Волинській області, розроблення адаптаційних стратегій для сільського, лісового та водного господарства регіону, а також для прогнозування майбутніх змін погодно-кліматичних умов і оцінювання їхнього впливу на різні сектори економіки, стан екосистем і добробут населення.