Український журнал природничих наук

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ ТЕРИТОРІЙ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ: ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ТА КРИТЕРІЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

М. О. Барановський — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Нещодавно уряд України затвердив методологічні підходи, показники та критерії ідентифікації функціональних типів територій. Потреба в такій ідентифікації стала актуальною після оновлення Державної стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки. Попри затвердження показників і критеріїв, їх практичне застосування на рівні громад ще не реалізоване спеціальною комісією. Це стало підґрунтям для дослідження, у якому проведено тестування методологічних підходів ідентифікації функціональних типів територій на прикладі прикордонної Чернігівської області, вибраної як пілотний регіон. Дослідження базується на офіційних статистичних даних, нормативних документах, що регулюють політику регіонального розвитку, а візуалізація його результатів – на програмному середовищі QGIS 3.30. У статті вперше на регіональному рівні виокремлені функціональні типи територій на основі нової національної методології. Полюсами зростання визначено Чернігів, Ніжин і Прилуки. Мена й Корюківка розглядаються лише як потенційний біцентричний полюс другого порядку. Підтверджено, що реальні полюси зростання можуть формуватися лише навколо середніх і великих міст, а критерії їхньої ідентифікації потребують уточнення. З-поміж територій з особливими умовами для розвитку ідентифіковано три групи – техногенних катастроф, сільські території та громади з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Найчисленнішими є сільські території, що охоплюють майже три чверті області. Визначення територій сталого розвитку залишається складним завданням через специфічність підходів та обмежену інформацію щодо окремих показників. Встановлено, що частина громад належить до кількох категорій проблемних територій одночасно. Це демонструє комплексність викликів, потребу в інтегрованих інструментах регіональної політики та в обґрунтуванні пріоритетності державної підтримки. Затверджена національна система функціональних типів територій, показники та критерії їхньої ідентифікації потребують удосконалення. У прикордонних і прифронтових регіонах доцільно виділити території з безпековими обмеженнями, а в регіонах із низьким рівнем заселеності й недостатньою мережею міст – адаптувати порогові значення окремих критеріїв. Результати проведеного дослідження можуть стати підґрунтям для вдосконалення чинної в Україні системи ідентифікації функціональних типів територій.

МІЖНАРОДНІ МЕТОДОЛОГІЇ МОДЕЛЮВАННЯ РІЧКОВИХ МЕРЕЖ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ ОГЛЯД ТА АДАПТАЦІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Д. І. Ігонькін, В. Ю. Ющенко — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано міжнародний досвід створення та підтримки картографічних і геоінформаційних даних річкових систем у провідних країнах і наднаціональних структурах, зокрема у Сполученому Королівстві, Сполучених Штатах Америки та Європейському Союзі. Розглянуто підходи, що застосовуються для просторової ідентифікації водотоків. Розглянуто набір даних та алгоритми, які використовуються в цих державах (на основі публічної інформацій). Показано особливості організації національних і пан’європейських гідрографічних баз даних, а також їхні методологічні та просторові обмеження. Метою дослідження є розробка методики ідентифікації річок низьких порядків на основі аналізу наукового досвіду розвинутих країн і результатів власного моделювання річкової мережі. Цю методику доцільно використовувати в Україні в сучасних умовах. У роботі запропоновано використовувати дані дистанційного зондування Землі ALOS PALSAR та формувати річкову мережу за допомогою інструментів Geomorphons, flow accumulation і black top-hat у геоінформаційній системі QGIS. Запропонована методика розглядається як інструмент формування більш повної та обґрунтованої моделі річкової мережі, що створює передумови для визначення порядкової структури річкових систем і виділення річкових басейнових систем хоричного рівня. Отримані результати можуть бути використані в задачах інтегрованого управління річковими басейнами та ландшафтно-басейнового планування в Україні.

КІЛЬКІСНА ОЦІНКА ТА ГЕОГРАФІЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ГІДРОЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ БАСЕЙНУ РІЧКИ ПРУДНИК

В. О. Фесюк, І. А. Мороз — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження гідроекологічного стану басейну річки Прудник зумовлена посиленням антропогенного навантаження на малі річки Волинського Полісся. Причиною погіршення гідроекологічного стану є поєднання осушувальної меліорації, трансформації землекористування та локальних джерел забруднення. Басейн річки Прудник є показовим прикладом такої взаємодії природних і техногенних чинників, а тому потребує комплексної кількісної оцінки. Метою роботи є визначення гідроекологічного стану басейну р. Прудник і моделювання просторових патернів антропогенного впливу й екзогенних процесів із використанням сучасних методів географічного аналізу. Методологія передбачала ГІС-моделювання, статистичну обробку даних, індексну оцінку стану водотоку й аналіз структури землекористування. Результати дослідження виявили, що сільськогосподарські землі становлять 41,4 %, ліси – 43 % площі басейну. Ґрунти понад 1/3 площі басейну зазнають ерозії. Ідентифіковано більш ніж 20 точкових джерел забруднення. Серед них найбільший вплив мають промислові, житлово-комунальні й аграрні підприємства. Це спричиняє забруднення річки, перевищення вмісту БСК, амонію та нітритів у річковій воді. Просторовий аналіз засвідчив активне замулення русла, розвиток ерозії, карсту й підтоплення. Меліоративні зміни зумовили погіршення водності та гідроморфологічної стабільності водотоку. Наукова новизна полягає в інтеграції ГІС-моделювання, гідрохімічного аналізу й оцінки екзогенних процесів у єдину модель гідроекологічного стану басейну. Практична значущість передбачає можливість використання отриманих результатів для оптимізації природоохоронних заходів, розробки паспортів малих річок, управління водними ресурсами територіальних громад.

ЕКОТОКСИКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АЛОВИДІВ PLANORBARIUS CORNEUS SENSU LATO (MOLLUSCA: GASTROPODA: PULMONATА: PLANORBIDAE) ГІДРОМЕРЕЖІ УКРАЇНИ ЗА ВПЛИВУ РІЗНИХ СИНТЕТИЧНИХ МИЮЧИХ ЗАСОБІВ

Ю. В. Іконнікова — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Досліджено вплив різних концентрацій (0,001–1000 мг/л) широко застосовуваних в Україні безфосфатних («LOSK», «Друг») і фосфатних («Savex», «Teo Bebe») миючих засобів на екотоксикологічні особливості генетичних аловидів-вікаріантів витушки рогової Planorbarius corneus s. lato – «західного» і «східного». Встановлено значення основних токсикологічних показників (LC0, LC50, LC100), межі латентного періоду, летальний час і летальний середній час, а також коефіцієнти витривалості та пристосування для обох аловидів. З’ясовано, що за шкалою токсичності речовин для аловидів P. corneus s. lato використані синтетичні миючі засоби належать до категорій слабкотоксичних («LOSK», «Друг»), сильнотоксичних («Teo Bebe») і високотоксичних («Savex») речовин, формуючи за ступенем зменшення токсичності такий ряд: «Savex» > «Teo Bebe» > «LOSK» > «Друг». У піддослідних молюсків за дії досліджених концентрацій токсикантів розвивався незворотний патологічний процес – отруєння, що включало п’ять фаз: латентну, стимуляційну, депресивну, сублетальну та летальну. Смертність особин аловиду «східного» за однакових концентрацій використаних у дослідах детергентів була вищою порівняно з аловидом «західним». Отримані значення екотоксикологічних показників свідчать про різну чутливість аловидів витушок до впливу досліджених токсикантів (p≤0,05). Аловид «східний» виявився значно чутливішим і менш пристосованим до дії різних СМЗ, ніж аловид «західний». Отже, обидва аловида-вікаріанти P. corneus s. lato можуть бути рекомендовані як індикаторні об’єкти для біомоніторингу рівня забруднення природних вод України синтетичними детергентами.

ФЕНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ SALVIA CREMENECENSIS BESS. ТА S. NUTANS L. НА ПОДІЛЛІ

В. Ю. Білівська, Т. І. Чубата — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті наведено результати багаторічних фенологічних досліджень двох близьких видів роду Salvia – Salvia cremenecensis Bess. та S. nutans L., які зростають у межах Поділля. Актуальність дослідження зумовлена недостатньою вивченістю сезонних ритмів розвитку цих видів, зокрема ендемічної та рідкісної S. cremenecensis, а також необхідністю оцінки впливу природних і антропогенних чинників на перебіг їхніх фенологічних фаз у різних умовах зростання. Метою дослідження було встановлення особливостей сезонних ритмів, строків настання, тривалості та динаміки основних фенологічних фаз Salvia cremenecensis і S. nutans в умовах культури та природних біотопів Поділля. Дослідження проводили у двох локалітетах: у Кременецькому ботанічному саду (2012–2016 рр.) та в ботанічному заказнику місцевого значення «Мукшанський» (2018–2022 рр.). Фенологічні спостереження здійснювали за загальноприйнятою методикою з фіксацією строків початку і завершення основних фенофаз: вегетації, росту пагонів, бутонізації, цвітіння, плодоношення та дозрівання насіння. У результаті досліджень встановлено, що в умовах Кременецького ботанічного саду середня тривалість повного комплексу фенологічних фаз у S. cremenecensis становить близько 224 днів, тоді як у S. nutans – 213 днів. У природних умовах заказника «Мукшанський» ці показники були дещо меншими і складали 212 та 210 днів. Виявлено, що строки настання та тривалість окремих фенологічних фаз суттєво варіюють залежно від кліматичних умов року, експозиції схилів, кількості опадів, температурного режиму, а також рівня антропогенного навантаження. Отримані результати узагальнено у вигляді зведеного феноспектру, який наочно відображає відмінності у сезонних ритмах розвитку досліджуваних видів залежно від умов зростання. Результати досліджень мають наукове та практичне значення для поглиблення уявлень про фенологію рідкісних і ендемічних видів флори Поділля, можуть бути використані у фітосозологічних дослідженнях, плануванні заходів з охорони та інтродукції рослин, а також у прогнозуванні реакції видів на зміни клімату.

БІОХІМІЧНІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ ЯК ЧИННИК ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ, СПОРТИВНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ТА ВІДНОВЛЕННЯ

Н. М. Бовсуновська, Я. Р. Оксентюк, Т. В. Шевчук — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено результати дослідження особливостей фактичного харчування та рівня обізнаності з біохімічних основ раціонального харчування спортсменів-волейболістів групи підвищеної спортивної майстерності з різних видів спорту (волейбол). Адже знання наукових основ раціонального харчування необхідні кожній людині, особливо спортсменам, діяльність яких пов’язана із підтримкою високої фізичної працездатності, необхідністю швидкого відновлення, набуття певної конституції тіла. Дослідження проведено серед 27 спортсменів-волейболістів, які займаються у групі підвищеної спортивної майстерності з волейболу. Мета дослідження – оцінити рівень обізнаності спортсменів-волейболістів групи підвищеної спортивної майстерності з різних видів спорту (волейбол) в основних теоретичних аспектах раціонального харчування та його біохімічних основ. Для вирішення поставленої мети використовувалися наступні методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел; анкетування; метод педагогічних контрольних випробувань (тестування); методи математичної статистики. Результати дослідження показали, що більшість спортсменів дотримуються рекомендованої кратності прийомів їжі, однак лише частина з них забезпечує повноцінність основних прийомів харчування. Виявлено недостатнє споживання окремих груп продуктів, зокрема риби та молочних продуктів, а також фрагментарний характер використання вітамінно-мінеральних добавок. Середній рівень обізнаності респондентів з біохімічних основ раціонального харчування становив 46,41 бала зі 100 можливих, що свідчить про недостатню сформованість системних знань, особливо у питаннях енергетичної цінності раціону, співвідношення макронутрієнтів, забезпечення вітамінами та мінеральними речовинами. Спираючись на результати проведених досліджень, можна констатувати, що проведення комплексної роботи та вирішення практичних задач щодо аналізу харчових раціонів спортсменів-волейболістів сприятиме оптимізації їх тренувального процесу.

ОСОБЛИВОСТІ РОСТУ ТА ДИНАМІКИ РІВНЯ КОРТИЗОЛУ У ТЕЛЯТ ІЗ РІЗНОЮ РЕАКЦІЄЮ НА СТРЕС

М. А. Вінтонів — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Стрес у сільськогосподарських тварин призводять до погіршення показників продуктивності, загальної життєздатності, а також суттєво впливає на якість отриманої продукції. Питання добробуту тварин є актуальним і потребує поглибленого вивчення для запобігання хронічним стресовим навантаженням. Метою досліджень було – виявлення особливостей росту та динаміки стресової реакції у телят із різною реакцією на стрес Дослідження проведені у стаді дослідного господарства «Шевченківське» на телятах української чорно-рябої молочної породи. Для типізації телят за ознакою чутливості до стресу проводили еозинофільний тест, що враховує кількість еозинофільних клітин у зразках крові телят. Показано наявність негативного впливу стресу на ріст телят. Протягом всього періоду вирощування спостерігали тенденцію переважання стресостійких телят за живою масою. Ця різниця з віком поступово зростала, досягаючи статистично значущого рівня у віці 12 місяців (+19 кг, Р < 0,05). Різниця між показниками абсолютного приросту живої маси між групами телят різного стрес-статусу була статистично значущою (Р < 0,05) у період 3,1–6,0 місяців. За показником середньодобового приросту живої маси стресостійкі телиці переважали ровесниць. Із віком різниця за цим показником зростала з 18 до 51 г. У період 9,1–12,0 місяців міжгрупова різниця за цим показником була статистично значущою (Р < 0,05). Для дослідження особливостей адаптаційної здатності визначали тривалість прояву стресової реакції у телят після експериментально індукованого стресу (перегонка телят в інше приміщення). Базовий (середній перед стресовим впливом) рівень кортизолу в сироватці був більший у групі стресчутливих телят (18,0±2,59 нг/мл) порівняно з групою стресостійких (12,2±2,21 нг/мл). Рівень кортизолу у сироватці телиць різко вірогідно (Р < 0,001) збільшується через 30 хвилин після дії стресора. Надалі рівнь кортизолу поступово зменшується до базового: через 60 хвилин – на 52 % і 59 % по групі стресостійких і стресочутливих телят відповідно. Для групи стресостійких телят спостерігається більш швидке відновлення базового рівня кортизолу (за 2 години) поріняно зі стресочутливими (12 годин). Отримані дані щодо динаміки рівня кортизолу у двох групах телят демонструє особливості розвитку і затухання стресової реакції, що є актуальним для визначення рівня адаптаційної здатності тварин. Саме тому визначення індивідуальної реакції та тривалість порушення гомеостазу у відповідь на дію стресора за використання біомаркерів має практичне значення для раннього визначення та типізації телят за чутливістю до стресу. Диференціація телиць за результатами еозинофільного тесту у ранньому віці має зв’язок із рівнем кортизолу у сироватці крові. Наявність індивідуальної мінливості за ознакою чутливості до стресового навантаження потребує подальших досліджень і може бути основою для селекції молодняку за ознакою стійкості до стресу.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ISOPYRUM THALICTROIDES L.

І. П. Діденко, А. І. Ковтонюк, Л. Л. Джус, І. В. Бойко, М. І. Парубок — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті узагальнено й висвітлено результати сучасного характеру вивчення Isopyrum thalictroides L. в Україні й світі. Було опрацьовано зарубіжні та вітчизняні наукові публікації, присвячені дослідженням флори та рослинності. Результати досліджень доповнені матеріалами гербарних фондів: KW, KWHA, SOF, UPU, UM, а також інформації з платформ громадянської науки (iNaturalist та UkrBin). Умовно виділено п’ять основних етапів історії дослідження I. thalictroides в Україні. Перший етап (кінець XIX ст. – початок XX ст.) – початковий фрагментарно-флористичний, який характеризується флористичними дослідженнями загального характеру, за результатами проведення яких наведено перші відомості про поширення виду. Другий етап (1950–2000 рр.) – хорологічний. У цей період вітчизняними науковцями проводяться роботи по виявленню I. thalictroides у різних регіонах України та збору гербарних зразків. Третій етап (2000 р. й дотепер) – ми умовно поділили на три напрямки: хорологічно-флористичний, фітоценотичний та інтродукційний, так як ці дослідження проводилися в один проміжок часу. Хорологічно-флористичний напрямок характеризується дослідженнями значної кількості вітчизняних дослідників, які з’ясовували поширення виду у різних адміністративних областях України. Фітоценотичний напрямок вирізняється розвитком синфітоіндикаційних та созологічних досліджень на об’єктах природно-заповідного фонду. Для інтродукційного напрямку характерним є встановлення біологічних і екологічних особливостей I. thalictroides ex situ, у співставленні з характером еколого-фітоценотичного середовища in situ. Аналізуючи сучасні дослідження наукової спільноти, пропонуємо проводити комплексний популяційний аналіз, що містить у собі оцінку онтогенетичної, віталітетної та гендерної структури популяцій для оцінки статусу рідкісності видів.

ЗНАЧЕННЯ СТАТЕВОГО ФАКТОРУ У ФОРМУВАННІ ОЗНАК ІМУНОСЕНЕСЦЕНЦІЇ У ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ ЗА УМОВ ТРИВАЛИХ СТРЕСОВИХ ВПЛИВІВ

І. В. Кобаль, С. В. Соколенко — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Імуносенесценція – характерні вікові зміни різних аспектів діяльності імунної системи. Наявні дослідження, які демонструють значення у таких змінах статевого фактору. При цьому важливо враховувати, що старіння імунної системи є наслідком складної взаємодії між внутрішніми змінами клітинного старіння та факторами зовнішнього середовища, зокрема, хронічним стресом. Мета роботи: оцінити вплив статевого фактора на формування ознак імуносенесценції в осіб, що працюють у галузі освіти, в періоди тривалих стресових впливів. Показники лейкоцитарної формули та С-реактивного білка визначали у 2021 році (на другому році пандемії COVID-19), та у 2023/2024 роках (під час воєнного стану). Проаналізовано показники 110 педагогічних працівників закладів середньої освіти м. Черкаси та Черкаського району віком 26–52 років, котрі проходили планові медичні огляди. Враховували стать обстежених та вікову групу. Показники оцінювали на біохімічних аналізаторах Diagon D-cell 60 (Угорщина) та Biossays 240 Plus (Китай), додатково використали аналіз фарбованого за Паппенгеймом мазка крові. Статистичну обробку результатів проводили за t-критерієм Стьюдента з довірчими інтервалами P < 0,05, P < 0,01 та P < 0,001. Як показники норми використали референтні значення, прийняті в клініко-діагностичній лабораторії. Встановлено, що у 2023/2024 роках у працівників освіти чоловічої статі першого зрілого віку спостерігалося більше виражене зниження кількості лімфоцитів та зростання кількості паличкоядерних нейтрофілів, ніж в осіб жіночої статі. Як наслідок, у період воєнного стану чоловіча стать є потенційним фактором підвищеного ризику розвитку початкових ознак стрес-індукованої імуносенесценції у відносно молодому віці. Статева варіативність формування прозапальних явищ найбільше проявилася на рівні кількості моноцитів. Для прогнозування передчасного старіння імунної системи в періоди тривалих стресових впливів доцільно проводити регулярний моніторинг її доступних біомаркерів. Зокрема, це показники лейкоцитарної формули.

ТРАНСФОРМАЦІЯ КИСЛОТНО-ОСНОВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ҐРУНТОВИХ РОЗЧИНІВ ПІД ВПЛИВОМ ВИБУХІВ: ЕКОЛОГІЧНІ РИЗИКИ ТА НАСЛІДКИ

І. П. Онищук, О. Ю. Кичкирук — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У роботі представлено результати дослідження кислотно-основних властивостей ґрунтів різних типів (чорноземи південні та звичайні, каштанові, дерново-підзолисті) у зонах техногенного впливу вибухів авіаційних боєприпасів (КАБ) на території Запорізької, Донецької, Херсонської та Сумської областей. Встановлено, що вибухові процеси спричиняють суттєву трансформацію кислотно-основного режиму ґрунтів, яка проявляється у зниженні обмінної кислотності, підвищенні гідролітичної та локальному підкисленні ґрунтового розчину. Найбільш виражені зміни зафіксовано у чорноземах Запорізької області та дерново-підзолистих ґрунтах Сумщини, де спостерігається порушення буферної здатності та накопичення іонів H⁺ і Al³⁺ у ґрунтовому вбирному комплексі. Для кількісної оцінки прихованої кислотності розраховано індекс кислотного навантаження (ІКН), який показав найвищі значення у контрольних дерново-підзолистих ґрунтах (0,001713), що свідчить про їхню природну вразливість до кислотного навантаження. Проби з вирви у Веселівці мали нижчий, але все ще високий ІКН (0,000866), що підтверджує збереження прихованої кислотності після вибуху. У чорноземах Запорізької та Донецької областей ІКН відповідає помірному рівню ризику, тоді як контрольні чорноземи та каштанові ґрунти демонструють низькі значення, що свідчить про їхню відносну стійкість. Екологічне зонування територій за ступенем ризику дозволило виділити зони дуже високого (дерново-підзолисті ґрунти), високого (зони вибухів у Сумській області), помірного (чорноземи Запорізької та Донецької областей) та низького ризику (контрольні чорноземи, каштанові ґрунти). Отримані результати свідчать про тісний взаємозв’язок між змінами кислотності та рухливістю біогенних і важких металів, здатністю ґрунтів до акумуляції токсичних речовин та їхнім потенціалом самовідновлення. Це підкреслює необхідність системного моніторингу та застосування диференційованих стратегій ремедіації для збереження стійкості ґрунтових екосистем у постконфліктних регіонах.

ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЇ ЛЕГЕНІВ ЛИСИЦІ ЗВИЧАЙНОЇ (VULPES LINNAEUS, 1758)

І. В. Цанько, Л. П. Горальський — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Найтиповішим розповсюдженим представником хребетних тварин класу Ссавці у фауні дикої природи із родини собачих є лисиця звичайна (Vulpes vulpes Linnaeus, 1758), яка здавна виступає об’єктом промислового, зоологічного та наукового інтересу. Добре пристосовуючись до різних умов, цей вид широко розповсюджений у природних та антропогенних біотопах, зокрема в лісах, на відкритих територіях, у передмістях і навіть урбанізованих зонах. Тому морфологічні дослідження дикої фауни на органному рівні, особливо органів дихання, набуває особливої актуальності. Це пов’язано з тим, що орган дихання у хребетних тварин є однією з найважливіших функціональних систем організму, забезпечуючи газообмін, терморегуляцію, регуляцію кислотно-лужного балансу, та беруть участь в імунному захисті. При порівняльні видові дослідження апарату дихання має важливе значення для розуміння еволюційних адаптацій, оцінки функціонального стану тощо. Метою дослідження було з’ясувати морфологічні особливості будови легенів лисиці звичайної на макро- та мікроскопічному рівнях. Макроскопічно встановлено, що міжчасткові вирізки легенів мають значну глибину і досягають головного бронха. Усі частки легенів (правої та лівої) не з’єднані між собою паренхімою, за вийнятком краніальної і середньої часток лівої легені, які поєднані в дорсальній ділянці. За результатами органометрії, загальна довжина легень дорівнює 14,9 ± 0,35 см, ширина – 13,1 ± 0,3 см, товщина – 6,8 ± 0,28 см. За таких показників, індекс розвитку легень становить 114 ± 0,35 %, що відповідає розширено-видовженому типу. Гістоархітектоніка бронхів включає три оболонки: слизову, волокнисто-хрящову та адвентиційну. Згідно морфометрії зовнішній діаметр великих бронхів становить 3478,4 ± 28,92 мкм, внутрішній – 1750,2 ± 12,38 мкм, товщина стінки таких бронхів дорівнює 864,1 ± 9,32 мкм, зокрема: слизової – 367,8 ± 7,78 мкм, волокнисто-хрящової – 404,6 ± 4,83 мкм, адвентиційної – 91,7 ± 1,55 мкм. Гістометричні дослідження виявили статистично достовірне зменшення лінійних параметрів у середніх бронхах (р ≤ 0,01) та термінальних бронхіолах (р ≤ 0,001) порівняно з великими бронхами, що відображає закономірності структури бронхіального дерева за ступенем розгалуження. Згідно результатів паренхіми легенів, їх респіраторна частина дорівнює 52,74 ± 0,62 %, сполучнотканинна основа – 47,26 ± 0,75 %. При тім, середній об’єм альвеол становить 90,4 ± 1,55 тис. мкм³. Отримані результати морфологічних досліджень легенів лисиці звичайної значно поглиблюють розуміння морфофункціональних особливостей дихальної системи м’ясоїдних та можуть бути використанні при проведенні міжвидових порівняльних аналізів і моделюванні патологічних станів у ветеринарній практиці тощо.

ФІТОПЛАНКТОН Р. ДУБОВЕЦЬ (БАСЕЙН ДНІПРА) ЯК ІНДИКАТОР ЯКОСТІ ВОДИ МАЛОЇ РІЧКИ

Ю. С. Шелюк, І. В. Роговський, О. П. Житова, Л. А. Константиненко — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У роботі обговорюються результати дослідження фітопланктону притоки Тетерева – р. Дубовець, отримані впродовж експедиційних досліджень упродовж 2025 р. (квітень, липень і жовтень). Загалом у річковому фітопланктоні виявлено 94 види водоростей, представлених 104 внутрішньовидовими таксонами з номенклатурним типом виду включно з 7 відділів: Chlorophyta 37 видів (40 в.в.т.), Bacillariophyta − 28 (31), Euglenozoa − 11 (13), Cyanobacteria − 9 (10), Ochrophyta − 5 (6), Miozoa і Cryptophyta − по 2 (2) відповідно. Структуроутворюючими відділами в усі сезони були зелені і діатомові водорості, також найбільшу частоту трапляння мали діатомові, зелені і евгленові. Найбільше насичення родів видами та внутрішньовидовими таксонами у відділів Euglenozoa і Ochrophyta, що вказує на найвищий адаптаційний потенціал цих груп водоростей на сучасному етапі функціонування річкової екосистеми. Середнє значення біомаси фітопланктону р. Дубовець склало 2,65±0,12 мг/дм3, чисельності – 5,54±2,59 млн. кл/дм3. Отже, за біомасою фітопланктону якість річової води належить до ІІІ класу якості вод «забруднені» категорії «слабко забруднені». Проте підвищення рівня біомаси спостерігалося у літній період (4,38±0,99 мг/дм3) переважно за рахунок інтенсивної вегетації синьозелених (їх частка у структурі біомаси влітку склала 51%, чисельності – 92%). У цей період спостерігали й зниження індексу Шеннона, а отже, перехід від полідомінантної структури фітопланктону упродовж весни і осені до олігодомінантної влітку. На здатність автотрофної ланки річкової екосистеми до самовідновлення вказує значна частка видів-домінантів у складі домінуючого комплексу, які, маючи високий продукційний потенціал, визначають компенсаторний механізм підтримання сталого балансу органічної речовини. У структурі фітопланктону р. Дубовець провідна роль належала планктонно-бентосним формам. За географічним поширенням водоростевий планктон річки є гетерогенним, проте, основу його флористичного складу формують види-космополіти. За відношенням до рН водорості здебільшого належать до індиферентів та до алкаліфілів; за галобністю – індиферентів і галофілів; за реофільністю – індиферентами; за температурною приуроченістю – евритермами. У фітопланктоні водотоку переважають β-мезосапроби, індекс сапробності, розрахований за біомасою фітопланктону, сягав 1,9±0,06 (клас якості вод «чисті» категорія «досить чисті»).

УРОЖАЙНІСТЬ ТА АДАПТИВНІСТЬ ГІБРИДІВ КУКУРУДЗИ РІЗНИХ ГРУП СТИГЛОСТІ В УМОВАХ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛІССЯ

Є. В. Адамчик, Е. А. Захарченко — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Чернігівське Полісся характеризується специфічними ґрунтово-кліматичними умовами, які істотно відрізняються від традиційних зон вирощування кукурудзи, тому підбір найбільш продуктивних гібридів у контексті зміни клімату є актуальним на цей час. Метою досліджень було оцінити рівень урожайності, стабільності й адаптивності сучасних гібридів кукурудзи різних груп стиглості за ФАО в умовах Чернігівського Полісся, а також встановити особливості їх реакції на зміну гідротермічних умов років вирощування. Дослідження проводили на основі експериментальних даних урожайності зерна середньоранніх і середньостиглих гібридів кукурудзи різних компаній у 2024 та 2025 рр. Встановлено, що урожайність гібридів кукурудзи у 2025 році була вищою порівняно з 2024 роком, що пов’язано з більш сприятливими гідротермічними умовами вегетаційного періоду: у 2024 році – 7,49–9,95 т/га, у 2025 році – 9,69–11,44 т/га. Між урожайністю гібридів у 2024 і 2025 роках виявлено помірний позитивний кореляційний зв’язок, що свідчить про наявність генотипової стабільності продуктивності. Регресійний аналіз показав, що близько чверті варіації урожайності у 2025 році пояснюється рівнем урожайності у 2024 році. Досліджувані гібриди кукурудзи в умовах Чернігівського Полісся демонструють різний рівень стабільності й адаптивності залежно від групи стиглості за ФАО. Середньостиглі гібриди мають вищий потенціал реалізації урожайності за сприятливих умов, тоді як середньоранні гібриди характеризувалися більш стабільною урожайністю та меншою міжгібридною варіабельністю за різних умов року. Порівняльний аналіз показав, що опади в липні мають більш тісний зв’язок з урожайністю, ніж середня температура вегетаційного періоду, що підтверджує ключову роль водного фактора в умовах Чернігівського Полісся. Було встановлено більш стабільні гібриди: P7818, KWS Oltenio, ДКС 3527; високопотенційні (інтенсивні): П8436, 31240, 357М, ДКС 4031 та чутливі до стресу: 30273, 31330. Найкраща реалізація потенціалу у 2025 році зумовлена рівномірнішим зволоженням та помірнішими температурами в критичні фази розвитку. Отримані результати можуть бути використані для обґрунтування вибору гібридів кукурудзи з урахуванням кліматичних ризиків та оптимізації структури посівів у регіоні.

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ВПЛИВ ЕФЕКТИВНИХ МІКРООРГАНІЗМІВ ТА ПІДЩЕПИ BEAUFORT НА РЕГЕНЕРАЦІЮ І ФІЗІОЛОГІЧНИЙ СТАН ЩЕПЛЕНИХ РОСЛИН ТОМАТА

М. М. Ковальов, О. О. Шевченко, І. М. Соколовська — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується потенціал інтеграції ЕМ-технологій у промислове овочівництво гібридних томатів. Метою досліджень було оцінити ефективність застосування ЕМ-препаратів (ефективних мікроорганізмів) у технології вирощування щеплених рослин томата та визначити їхній вплив на приживлюваність щепи на підщепі Beaufort Tm Cn VF¹Fr. Додатковими завданнями дослідження є встановлення оптимальних параметрів підготовки компонентів щеплення, з’ясування взаємозв’язку між концентрацією та способом внесення ЕМ-препаратів і показниками фізіологічного стану рослин після щеплення, а також визначення потенціалу інтеграції ЕМ-технологій у промислове розсадництво гібридних томатів. Польові досліди проводили протягом 2019–2021 років на базі Центральноукраїнського національного технічного університету відповідно до «Методики польового досліду в овочівництві і баштанництві». У роботі використано щеплені рослини томата гібрида Пінк Делайт F₁ на підщепі Beaufort Tm Cn VF¹Fr. Дослідження передбачало три варіанти обробки: контроль без застосування ЕМ-технології, ЕМ5 + ЕМ Агро у стандартній концентрації (1 : 100) та підвищеній концентрації (1 : 50). ЕМ-препарати вносили шляхом замочування підщепи та прищепи перед щепленням (10–15 хв) з подальшим обприскуванням рослин у камері вкорінення та внесенням у субстрат. Щеплення виконували методом верхівкового зближення з використанням силіконових кліпс діаметром 1,5–2,0 мм. Рослини розміщували в камері з контрольованим мікрокліматом (температура 24–26 °С, відносна вологість 85–95 %, затемнення 60–70 % протягом перших трьох діб). Протягом 14 діб визначали відсоток приживлюваності, швидкість утворення калюсу, морфометричні параметри, SPAD-індекс та частоту прояву фізіологічних відхилень. Застосування ЕМ-препаратів суттєво підвищило приживлюваність щеплених рослин томата: використання ЕМ5 + ЕМ Агро у концентрації 1 : 100 забезпечило приживлюваність 94,8 % на 14-ту добу після щеплення проти 82,5 % у контролі, а підвищена концентрація (1 : 50) дала можливість досягти 96,4 %. Процес утворення калюсу прискорився на 2,4–3,1 доби, скорочуючись з 9,2 доби у контролі до 6,1–6,8 доби у варіантах з ЕМ-обробкою. Морфометричні показники рослин на 21-шу добу після щеплення суттєво покращилися: висота збільшилася на 17,9–25,5 %, діаметр стебла – на 16,7–22,9 %, площа листкової поверхні – на 25,0–35,2 % порівняно з контролем. SPAD-індекс у варіантах з ЕМ-обробкою виявився вищим на 15,9–20,4 %, що свідчить про кращу збереженість фотосинтетичного апарату. Частота прояву в’янення знизилася з 24,6 до 5,2–8,4 %, некрозу тканин – з 12,3 до 1,5–3,1 %, розриву в місці щеплення – з 5,2 до 1,5–2,1 %. Економічний аналіз показав високу ефективність технології: вихід стандартної розсади підвищився на 14,9–16,8 %, забезпечуючи додатковий прибуток 1845–2085 грн із розрахунку на 1000 щеплених рослин за рентабельності додаткових витрат 613–1025 %. ЕМ-препарати є ефективним інструментом підвищення приживлюваності щеплених рослин томата на підщепі Beaufort Tm Cn VF¹Fr. Оптимальною для виробничих умов є концентрація ЕМ5 + ЕМ Агро 1 : 100, яка забезпечує приживлюваність понад 94 %, прискорює загоєння на 2–3 доби та характеризується найвищою рентабельністю (1025 %). Комбінація генетичних переваг підщепи Beaufort із стимулюючим впливом ЕМ-препаратів на мікробіом забезпечує синергетичний ефект, що проявляється у високій приживлюваності, покращених морфометричних та фізіологічних показниках рослин. Технологія має значний потенціал для впровадження у промислове розсадництво томатів в умовах захищеного ґрунту.

ПОКАЗНИКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ЯЧМЕНЮ ЗВИЧАЙНОГО ЯРОГО ЗА ПРИПОСІВНОГО ЛОКАЛЬНОГО ВНЕСЕННЯ САПРОПЕЛЮ

Б. М. Макарчук, Т. В. Герасько — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Україна посідає значне місце у світовому виробництві ячменю, експортуючи його до численних країн Африканського та Азійського континентів. З огляду на це, вдосконалення агротехнологій вирощування ячменю ярого є актуальним завданням як для наукової спільноти, так і для сільськогосподарських виробників. Локалізоване припосівне внесення органічних добрив, зокрема сапропелю, може сприяти не лише підвищенню показників продуктивності зернової культури, а й мати сприятливий вплив на екологічну ситуацію. Метою даної роботи було встановлення впливу припосівного рядкового внесення сапропелю в дозі 100 кг/га на показники продуктивності ячменю звичайного ярого за умов органічної системи землеробства у Лісостеповій зоні України. Упродовж трирічного експериментального періоду (2023–2025 рр.) припосівне внесення гранульованого сапропелю у дозі 100 кг/га сприяло підвищенню показника життєздатності рослин до фази збирання на 1–5 %, індексу продуктивного кущення – на 1–4 %, а також кількості зерен у колосі – на 2–3 %. Ці сприятливі тенденції корелювали зі зростанням біологічної урожайності ячменю ярого. У середньому за три роки досліджень, припосівне локальне внесення сапропелю зумовило підвищення біологічної врожайності ячменю ярого на 3–4 ц/га, що становить приріст від 7 до 11% відносно контрольного варіанту, де внесення сапропелю не здійснювалося. При цьому вплив внесення сапропелю на продуктивні характеристики ячменю ярого продемонстрував сортову специфічність: найбільший приріст врожаю після внесення сапропелю спостерігався для сорту Командор і становив 10–11%. Отримані нами результати узгоджуються з раніше задокументованими даними щодо сприятливого впливу сапропелевих субстанцій на культуру ячменю ярого (Hordeum vulgare L.). Ймовірно, цей позитивний ефект зумовлений присутністю у складі сапропелю гумінових сполук, які відомі своїм біостимулюючим впливом на рослинні організми. Крім того, локальне внесення сапропелю під час посіву може сприяти формуванню оптимального мікросередовища для розвитку симбіотичного мікробного угруповання у ґрунті. Наявні дані відкривають перспективи для подальших досліджень, а саме, з’ясування структури та таксономічного складу мікробних ценозів у ризосфері ячменю ярого, що формуються за умов припосівного внесення сапропелю.

АНАЛІЗ СОРТОВИХ РЕСУРСІВ НУТУ ЗВИЧАЙНОГО ЗА КОМПЛЕКСОМ ГОСПОДАРСЬКО-ЦІННИХ ОЗНАК В УКРАЇНІ

А. М. Рибальченко, А. В. Баган — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Одним із головних завдань ефективного виробництва зерна нуту є визначення факторів, що здатні впливати на урожайність культури. До таких факторів належать підбір сортів, що є адаптованими до ґрунтово-кліматичних умов зони вирощування. Варто враховувати сортові особливості нуту та господарсько-цінні ознаки для успішного вирощування культури. Сорти нуту характеризуються показниками господарської придатності, зокрема урожайністю, тривалістю періоду вегетації, висотою рослин, висотою прикріплення нижнього бобу, масою 1000 зерен, вмістом білка, стійкістю до вилягання рослин, стійкістю до обсипання насіння, стійкістю до посухи, стійкістю до аскохітозу, стійкістю до кореневих гнилей, стійкістю до зернівки. У статті наведено результати дослідження, виконані на основі аналізу сортів нуту за показниками господарської придатності, що наявні в Державному реєстрі сортів рослин, придатних до поширення в Україні на 2025 рік. За рівнем урожайності сорти Державного реєстру розподілилися таким чином: Зехавіт – 3,9 т/га, Лара – 3,4 т/га, Кіра – 3,3 т/га, Єва – 3,2 т/га, Вента – 2,8 т/га, Зодіак – 2,8 т/га, Козерог – 2,7 т/га, Октавіус – 2,5 т/га, Овен – 2,0 т/га. Найбільш скоростиглим сортом нуту Державного реєстру був сорт Лара (74 доби), найбільш пізньостиглі сорти нуту – Вента, Октавіус (95 діб). Максимальний показник маси 1000 зерен формували сорти нуту Державного реєстру: Овен – 475 г, Козерог – 440 г, Зехавіт – 430 г. Максимальний вміст білка в зерні нуту – 28 % – відзначено у сорту Зодіак і сорту нуту Овен – 26,5 %. Висота рослин у сортів нуту Державного реєстру максимальною була у сорту Вента – 70 см, мінімальною у сорту Зехавіт – 53 см. Висота прикріплення нижнього бобу найвищою була у сорту нуту Зехавіт – 28,5 см, у сорту Вента вона становила 25 см, Єва – 22 см, у сортів Кіра, Козерог, Октавіус – 20 см, у сорту Овен – 19 см, у сортів Лара, Зодіак – 18 см. Важливим фактором у виборі сортів нуту до вирощування в певних ґрунтово-кліматичних умовах є їх стійкість до несприятливих умов навколишнього середовища. Стійкість сортів нуту до вилягання становила 7–9 балів, у сорту нуту Кіра – 9 балів, Зодіак – 9 балів. Показник стійкості до обсипання насіння у сортів нуту становив 6–9 балів, у сорту нуту Кіра – 9 балів, Козерог – 9 балів, Овен – 9 балів. Показник стійкості до обсипання насіння у сортів нуту становив 6–9 балів, у сорту нуту Кіра – 9 балів, Козерог – 9 балів, Овен – 9 балів. Стійкість до аскохітозу у сортів нуту перебувала в межах 6–9 балів, у сорту Зодіак – 9 балів, Овен – 9 балів. Стійкість до кореневих гнилей у сортів нуту перебувала в межах 5–8 балів, у сорту Зодіак – 8 балів, Козерог – 8 балів, Овен – 8 балів. Стійкість до зернівки у сортів нуту становила 5–9 балів, у сорту Овен – 9 балів. Дослідження бази сортів нуту дасть можливість підвищити ефективність виробництва зерна нуту в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах.

ВПЛИВ СИСТЕМИ ПІДЖИВЛЕННЯ НА ВРОЖАЙНІСТЬ СОРТІВ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ РІЗНОГО ПОХОДЖЕННЯ

С. В. Тараненко, М. І. Кулик, І. І. Рожко, С. О. Антонюк, Д. О. Коваль — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

На сьогодні актуальним є збільшення виробництва зернових культур в Україні як основного експортера продукції за кордон. Важливим також є забезпечення внутрішнього споживання продуктів переробки зерна для продовольчої безпеки в реаліях сьогодення. Тому з метою встановлення впливу системи підживлення на врожайність сортів пшениці озимої різного походження в умовах агрогосподарства Полтавської області було проведено експеримент. Матеріалом для дослідження були сорти пшениці озимої: українські – Довіра Одеська і Спадщина Одеська та зарубіжної селекції: Мейса та Кубус. Польові дослідження здійснено відповідно методики дослідної справи в агрономії та відповідних наукових рекомендацій. За результатами досліджень визначено, що залежно від системи підживлення та погодних чинників, в умовах 2023 року було сформовано найбільшу врожайність зерна пшениці озимої – від 3,8 до 5,2 т/га, в умовах 2025 року – від 3,8 до 5,2 т/га, а у 2024 році – найнижчі, від 2,7 до 3,3 т/га. Встановлено, що сорти українського походження, порівняно із іноземними збільшують врожайність за зменшеної дози азотних добрив у підживлення. Так, у середньому за роки порівняно з контрольними варіантами зафіксовано істотне збільшення врожаю у сортів Довіра Одеська, Спадщина Одеська на варіантах підживлення N57 та N63. Зарубіжні сорти: Мейса і Кубус формували високу врожайність на варіантах збільшених доз внесення добрив N69-75, прибавка до контролю сягала 0,4–0,5 т/га. За встановлення впливу факторів на врожайність пшениці озимої виявлено найбільший вплив погодних умов року (за гідро-термічним коефіцієнтом – ГТК) 70,6 % (фактор А), сорту (фактор Б) – 10,2 % та підживлення (фактор В) – 11,4 % і незначної їх взаємодії – 0,05-3,1 % Таким чином, визначено, що з-поміж сортів пшениці озимої найбільш суттєву прибавку врожаю до контролю забезпечують сорти іноземного походження Мейса (0,6 т/га) і Кубус (0,5 т/га т/га) на варіантах збільшених доз внесення добрив (N69-75). Українські сорти (Довіра Одеська та Спадщина Одеська) формують порівняно високий рівень врожайності, відповідно 4,3 і 3,9 т/га з прибавкою врожаю до контролю 0,5-0,8 т/га при внесенні менших норм азоту у підживленні посівів (N57-63).

ВИКОРИСТАННЯ ЕСПАРЦЕТУ ПІЩАНОГО (ONOBRYCHIS ARENARIA KIT.) ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ДЕГРАДОВАНИХ ҐРУНТІВ

О. П. Ткачук, В. І. Вергеліс — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Подальша деградація ґрунтів в Україні, що зумовлена інтенсифікацією землеробства, посилюється військовою агресією. Понад 16 млн. га українських ґрунтів деградовано. За таких умов для українських ґрунтів характерна низька екологічна стійкість, сильна уразливість до антропогенних та кліматичних впливів, що зумовлює скорочення обсягів виробленої сільськогосподарської продукції, зниження її екологічної безпеки, що ставить під пряму загрозу здоров'я і життя населення. Багаторічні бобові трави відіграють важливу фітомеліоративну роль на орних землях. Серед фітомеліоративних властивостей бобових багаторічних трав важливу роль, особливо в умовах зміни клімату, відіграє еспарцет піщаний (Onobrychis arenaria Kit.). Мета дослідження – встановити комплексний агроекологічний вплив на стан ґрунту дво- і чотирирічного вирощування еспарцету піщаного (Onobrychis arenaria Kit.). Оцінка еколого-агрохімічного стану ґрунту здійснювалася за такими показниками: вміст гумусу, гідролізованого азоту, рухомих форм фосфору і калію, рівень рН ґрунтового розчину та гідролітична кислотність. Дворічне вирощування еспарцету піщаного (Onobrychis arenaria Kit.) сприяє покращенню агроекологічного стану ґрунту завдяки формуванню розвиненої кореневої маси трав, яка еквівалентна внесенню 35–40 т/га гною. Це забезпечує підвищення вмісту рухомих форм фосфору на 5,1%, калію – на 23,8%, зменшення гідролітичної кислотності до 26,4% і підвищення рівня рН ґрунтового розчину на 0,3–0,7 одиниць. При чотирирічному вирощуванні цієї культури у ґрунті фіксується збільшення вмісту гумусу на 0,3%, гідролізованого азоту – на 6,3%, рухомих форм фосфору – на 12,2%, калію – на 30,4% та зростає реакція рН ґрунтового розчину на 2,8%. Дворічне вирощування еспарцету піщаного (Onobrychis arenaria Kit.) сприяє значному зменшенню вмісту рухомих форм важких металів у ґрунті: свинцю – на 74,6%, кадмію – на 96,7%, міді – на 11,8% та цинку – на 69,2%. При чотирирічному вирощуванні еспарцету піщаного встановлено ще істотніше зниження цих показників: свинцю – на 74,6%, кадмію – на 98,3%, міді – на 94,1% та цинку – на 73,6%.

ПРОДУКТИВНІСТЬ СОЇ ПІД ВПЛИВОМ УДОБРЮВАЛЬНИХ ПРОДУКТІВ В УМОВАХ ПІВНІЧНО-СХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

В. О. Триус, А. О. Бутенко, А. С. Готвянська, І. М. Сологуб — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено результати досліджень щодо впливу передпосівної інокуляції насіння препаратом Ризогумін та систем позакореневого підживлення стимуляторами Гуміфілд ВР-18 і Фульвігрін Бор на формування продуктивності сої сорту Сіверка в умовах Лісостепу України протягом 2024–2025 рр. Встановлено, що застосування інтегрованої схеми обробки (варіант А2В4) забезпечило формування найвищих середніх показників індивідуальної продуктивності: кількості бобів (12,8 шт.), кількості насінин на рослині (26,1 шт.) та маси зерна з рослини (4,85 г). Середня врожайність у даному варіанті досягла 2,88 т/га, а маса 1000 насінин – 185,5 г, що перевищувало показники контролю на 11,6% та 14,9 г відповідно. Однак результати статистичного оцінювання за критерієм Дункана свідчать про відсутність математично достовірної різниці між варіантами досліду, оскільки зафіксований фактичний приріст урожайності (0,30 т/га) та маси насіння не подолав поріг критичного розмаху значущості (0,84 т/га та 61,7 г відповідно). Це дозволяє констатувати, що незалежно від інтенсивності використання інокулянтів та добрив, статистично істотної переваги жодного з варіантів не зафіксовано, а виявлена варіабельність показників зумовлена значною внутрішньою мінливістю ознак та домінуючим впливом гідротермічних умов вегетаційного періоду над дією агротехнічних факторів.

ДИНАМІКА ПРОРОСТАННЯ ЦИБУЛИН КУЛЬТУРНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДУ ALLIUM L.

І. В. Хом’як — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У публікації розглядаються можливості вирощування культурних представників роду Allium на місячному реголіті із поверхні місячних морів. У дослідженні було використано симуляцію місячного реголіту ETL-1, часник сорту «Гуляйпільський» та цибуля сорту «Стригунівська». Для контрольного експерименту було використано чистий промитий кварцовий пісок. Вирощування супроводжувалося поливом дистильованою водою без додавання елементів мінерального живлення. Метою роботи є вивчення можливості використання місячного реголіту із поверхні місячних морів, як гідропонічного субстрату агроекосистем стаціонарних баз на Місяці. В рамках мети було необхідно: дослідити потенціал використання імітації місячного реголіту ETL-1 для вирощування культурних сортів роду Allium, змоделювати потенціал поглинання вуглекислого газу та нарощування біомаси на симуляції місячного реголіту ETL-1 без додавання поживних речовин; визначити потенціал вирощування культурних рослин роду Allium на гідропонічному субстраті у вигляді місячного реголіту із поверхні місячних морів. Симулятор місячного реголіту місячних морів ETL-1 не проявляє агресивної або пригнічуючої дії на саджанці. Перші паростки з’являються на 16 день для часнику сорту «Gulyaipilsky» та цибулі на 11 день для цибулі сорту «Strihunivska». Ріст пагонів Allium cepa продовжується 43 дні з моменту і 45 днів пагонів Allium sativu. Середня висота пагонів на кінець експерименту для цибулі на симуляторі реголіту дорівнює 27,3 см і 10,21 для часнику. Спостереження дозволяють висунути гіпотезу про те, що наявність деяких елементів мінерального живлення в реголіті призводить до їхнього потрапляння в водний розчин, що частково компенсує втрати хімічних речовин цибулини, витрачених на ріст.

ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА ЖИТОМИРЩИНИ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ЗЕЛЕНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

О. Ф. Дунаєвська, І. М. Сокульський, М. М. Світельський, О. В. Іщук — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Екологізація аграрних підприємств є ключовим напрямом сталого розвитку сільського господарства, що поєднує економічну ефективність із збереженням природних ресурсів та біорізноманіття. В умовах інтенсифікації виробництва та зростання антропогенного навантаження на довкілля особливо актуально впроваджувати системні підходи до управління ресурсами, енергією та відходами, а також інтегрувати екологічні технології на всіх етапах виробничого циклу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю мінімізації негативного впливу аграрного виробництва на навколишнє середовище та забезпечення сталого розвитку сільськогосподарських підприємств. Метою роботи є комплексна оцінка впливу виробничої діяльності ПАФ «Єрчики» (Житомирська область) на довкілля, аналіз стану впровадження сучасних екологічних технологій та формування рекомендацій щодо підвищення екологічної ефективності підприємства. Дослідження виконано з використанням комплексного системного підходу, що передбачає моніторинг стану довкілля, оцінку впливу продукції на довкілля протягом її життєвого циклу, аналіз потоків речовин, польові та лабораторні дослідження, агрономічні спостереження, екологічний аудит та оцінку систем управління екологічною безпекою. Оцінка охоплювала всі напрями діяльності підприємства: рослинництво, кормовиробництво, тваринництво (молочне скотарство, рибництво). Моніторинг річки Унава у 2024 році показав, що всі гідрохімічні та мікробіологічні показники перебувають у межах нормативних значень. Отримані результати відповідають періоду після впровадження комплексу природоохоронних заходів (2021–2022 рр.), що свідчить про ефективне функціонування діючих технологій екологізації (буферні смуги, анаеробна дигестія, компостування гною тощо). Досягнення таких показників зумовлене впровадженням на підприємстві комплексу екологічно орієнтованих технологічних та управлінських рішень, спрямованих на зменшення антропогенного навантаження та підвищення ефективності використання природних ресурсів. Використання «зелених» технологій, таких як буферні смуги, системи стабілізації та компостування гною, анаеробна дигестія, енергоефективне обладнання, точне землеробство та оптимізація кормової бази, забезпечує мінімізацію антропогенного навантаження на довкілля. Крім того, інтеграція соціально-економічних заходів, зокрема створення робочих місць та підтримка місцевої громади, сприяє підвищенню ефективності впровадження екологічно безпечних технологій. Отримані дані демонструють доцільність системного підходу до екологізації агровиробництва, який поєднує технологічні, організаційні та природоохоронні рішення, забезпечуючи сталий розвиток підприємства та територіальної громади.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЦІННИХ ЛІСОВИХ ЕКОСИСТЕМ ШЛЯХОМ РОЗШИРЕННЯ ТЕРИТОРІЇ ПРИРОДНОГО ЗАПОВІДНИКА «ГОРГАНИ»

В. В. Клід, Я. В. Петращук, М. С. Чорній, М. Р. Лазоришин — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто результати дослідження щодо проєктованого розширення території природного заповідника «Горгани». Загальна площа території розширення становить 5 308 га. Територія розташована в межах Надвірнянського та Калуського районів Івано-Франківської області. Мета дослідження – проаналізувати перспективи збереження цінних лісових екосистем Горган в результаті проєктованого розширення його території. В якості території розширення запропоновано 3 кластери: Бистрицький, Сивулянський і Грофецький. Переважаючим типом рослинності на території розширення є лісовий, який займає близько 90 % площі. Кам’яні розсипи, поширені переважно у верхніх частинах схилів і на гребенях хребтів, займають близько 8 % території заповідника. На угруповання лучного типу припадає біля 1 %, а на річки та потоки – 0,2 % території розширення. Серед лісів переважають фітоценози формації Piceeta abietis, які займають близько 80% вкритої лісовою рослинністю площі, решта – зайнята фітоценозами формацій Fageta sylvaticae, Abieta albae, Pineta sylvestris, Pineta cembrae, Pineta mugi. Специфічні едафічні умови розташування території розширення сприяли збереженню осередків реліктових угруповань із сосен кедрової європейської (Pinus cembra L.) і гірської (Pinus mugo Turra) та сосни звичайної реліктової (Pinus sylvestris L.). Збільшення площі природного заповідника «Горгани» за рахунок території розширення дасть можливість зберегти типові та унікальні лісові природні комплекси. Значимість збереження лісових екосистем як домінуючих пов’язана зі збереженням рідкісних ендемічних асоціацій, зокрема Sorbo aucupariae-Aceretum pseudоplatanі із союзу Tilio platyphyllis-Acerion pseudoplatani, формації Pineta cembrae, занесеної до Зеленої книги лісів України, а також із високим ступенем збереженості характерних для Горган асоціацій. Цінність проєктованої території розширення полягає у наявності ділянок пралісів, квазівпралісів і природних лісів (мають статус пралісових пам’яток природи) та інших цінних природоохоронних об’єктів. Встановлено, що включення об’єктів природно-заповідного фонду та пралісових пам’яток природи, які розміщені в межах кластерів території розширення до складу природного заповідника «Горгани», дозволить ефективніше зберігати природні комплекси через надання їм вищого природоохоронного статусу в межах неперервних кластерів.

МОНІТОРИНГ РОСЛИННИХ УГРУПОВАНЬ НА НАЯВНІСТЬ ЗАНЕСЕНИХ ДО ЗЕЛЕНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ ТА ПРИСУТНІСТЬ ВИДІВ РОСЛИН, ЗАНЕСЕНИХ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ, ПОБЛИЗУ ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО РОДОВИЩА ПІСКОВИКІВ КАЛУСЬКОГО РАЙОНУ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Т. М. Коткова, І. Ф. Карась, Л. Л. Довбиш — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

В статті наведено результати моніторингових досліджень видового різноманіття флори та рослинних угруповань на виробничих майданчиках кар’єру з видобутку каменю пісковика та в межах 300-метрової санітарно-захисної зони Шевченківського родовища Калуського району Івано-Франківської області. Дані дослідження були частиною проекту оцінки впливу на довкілля (ОВД) виробничої діяльності кар‘єру з видобутку будівельного каменю, що використовується у різних сферах народного господарства, але, переважно, для будівництва доріг і належить Державному підприємству «Івано-Франківський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». В ході досліджень встановлено, що на самому виробничому майданчику та майданчику відвантаження та сортування каменю і зберігання техніки рослинність майже відсутня. Як залишки збереглися лише витривалі та заносні, нетипові для Карпат рослини. Вздовж доріг, під’їздів до кар’єру природними збереглися лише дерев’янисто-кущові угруповання, трав’янисті – дуже змінені з переважанням адвентивних та агресивних видів. На існування окремих видів та їх угруповань вплинула виробнича діяльність Шевченківського родовища пісковиків. В межах санітарно-захисної зони (включаючи майбутню зону розширення кар’єру) спостерігається більше видове різноманіття рослин та представлене типовими видами, що збереглись. Серед них рідкісні види та такі, що потребують охорони, в тому числі і ті, що занесені до Червоної книги України та охороняються Бернською конвенцією, відсутні. Угруповання рослин, що занесені до Зеленої книги України, в межах проекту відведеної під видобуток пісковику ділянки також відсутні. Відсутні такі угруповання і в межах майбутньої санітарно-захисної (300м) зони родовища. Виявлені найближчі локалітети рідкісних та зникаючих видів знаходяться на значній відстані від ділянки Шевченківського родовища пісковиків, захищені гірськими хребтами та перевалами, тому майбутня виробнича діяльність підприємства на їх існування не вплине.

ВПЛИВ КОНЦЕНТРАЦІЇ ТА РОЗМІРУ ТВЕРДОЇ ФАЗИ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФЛОКУЛЯЦІЇ ТА СЕДИМЕНТАЦІЇ ТОНКОДИСПЕРСНИХ ЗАВИСЛИХ ЧАСТОК ВУГІЛЬНИХ ШЛАМІВ

С. С. Кулініч, А. О. Шкоп, А. С. Босюк, О. В. Шестопалов, І. О. Лаврова — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Представлено результати досліджень впливу концентрації твердої фази та присутності грубодисперсної фракції на ефективність флокуляції й седиментації тонкодисперсних завислих часток у вугільних шламах вуглезбагачувальних фабрик. Використано реальні проби рідких відходів із концентрацією твердої фази 13–48 г/л, де частка тонкодисперсних часток (<20 мкм) становить 77–79 %. Гранулометричний аналіз проведено методом мокрого просіювання, кінетику седиментації досліджено в мірних циліндрах об’ємом 500 мл при 19 °С. Встановлено, що при низьких концентраціях (~13 г/л) переважає вільне осідання з початковою швидкістю до 0,14 мм/с без чіткої межі розділу фаз. При концентраціях понад 48 г/л одразу формується чітка межа, процес переходить до стисненого осідання зі швидкістю 0,01–0,013 мм/с. Максимальна швидкість осідання досягається при 40–80 г/л. Досліджено вплив додавання грубодисперсної фракції (>0,1 мм) на флокуляцію з використанням аніонного (А-19), неіоногенного (ТФН) та катіонного (Zetag 8185) флокулянтів. Введення 6–30 г/л грубодисперсних часток підвищує швидкість седиментації флокул з 3,2 до 18 мм/с і міцність агрегатів (швидкість після руйнування – від 0,04 до 3,8 мм/с). Грубодисперсна фаза сприяє утворенню більших і важчих флокул, що зменшує витрати флокулянтів та підвищує стійкість до гідродинамічних впливів. Отримані результати свідчать про доцільність підготовки шламів перед флокуляцією шляхом регулювання концентрації твердої фази (розбавлення або змішування потоків) та введення грубодисперсної фракції. Це дає змогу оптимізувати процеси очищення стічних вод у відстійниках, зменшити витрати реагентів, підвищити ступінь освітлення води та інтенсифікувати зневоднення шламів. Запропоновані підходи можуть бути впроваджені на промислових підприємствах для підвищення екологічної та економічної ефективності водно-шламових схем вуглезбагачення.

ВМІСТ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ В ОРГАНІЗМІ ДІЙНИХ КОРІВ З РІЗНИМИ РАЦІОНАМИ ГОДІВЛІ

С. В. Портянник, О. М. Маменко, О. М. Церенюк, А. О. Онищенко — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

Забруднення довкілля важкими металами (ВМ) чинить негативний вплив на стан сільськогосподарських угідь і тварин. Екологічна безпека в умовах війни є надзвичайно загрозливою. Важкі метали Cd, Pb та ін. швидко мігрують у біосфері, потрапляючи з раціоном в організм дійних корів, акумулюються у внутрішніх органах, тканинах. Експеримент проведено на коровах, відібраних методом аналогів за живою масою і продуктивністю. Наприкінці досліду, що тривав 120 днів, забито по три тварини з кожної піддослідної групи. Аналіз середніх зразків нирок, печінки, селезінки, легень, серця, кісткової і м’язової тканини на вміст екотоксикантів зроблено атомно-абсорбційним методом. Мета досліджень – встановлення концентрації кадмію та плюмбуму в нирках, печінці, легенях, серці, селезінці, кістковій та м’язовій тканині лактуючих корів за різних раціонів годівлі. Найбільша концентрація Cd спостерігалася в нирках, м’язах, печінці, легенях, селезінці, серці, кістках, а Pb – у легенях, нирках, м’язах, печінці, кістках, селезінці, серці. На нирки, м’язи, печінку припадало 57 % від загальної кількості перевищення гранично допустимої концентрації кадмію. Печінка, нирки, селезінка, легені найбільше акумулювали кадмій. Нирки та печінка приймали на себе головний удар екотоксиканта кадмію. На них разом припадало 38 % контамінації. По 69 % перевищення гранично допустимої концентрації Pb припадало на нирки, печінку, м’язи, легені, по 31 % – селезінку, кістки, серце. У нирках, печінці, головному мозку, кістковій тканині акумуляція плюмбуму була найвищою. Нирки, печінка, легені найбільше концентрують важкі метали, кадмій та плюмбум, котрі є небезпечними контамінантами. Їх акумуляційний вплив змінюється залежно від виду раціонів і застосованих антидотів у вигляді преміксу та фітобіопрепарату в технологічному процесі виробництва екологічно безпечного коров’ячого молока.

РІЧКОВИЙ ДОВГОПАЛИЙ РАК (PONTASTACUS LEPTODACTYLUS) ЯК БІОІНДИКАТОР ПРИРОДНИХ ВОДОЙМ ЖИТОМИРЩИНИ

М. В. Слюсар — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У сучасних умовах підвищеного антропогенного впливу на природні водойми зростає потреба у дієвих методах екологічного моніторингу стану водних екосистем. У статті представлено результати комплексного дослідження популяцій ракоподібних місцевого виду Pontastacus leptodactylus у природних водоймах Житомирської області як біоіндикаторів якості води. Дослідження охоплювали морфометричні, демографічні та екологічні параметри їхніх популяцій у різних за ступенем забруднення водоймах. Виявлено, що рівень забруднення, зокрема концентрації важких металів і ПХБ, суттєво впливає на розміри, та наявність морфологічних аномалій у ракоподібних. Отримані дані підтверджують високу біоіндикаторну цінність цього виду для оцінки екологічного стану гідроекосистем і обґрунтовують необхідність їх систематичного моніторингу. Проведений аналіз дозволив виділити ключові показники для ефективного екологічного контролю, що сприятиме своєчасному виявленню негативних змін у природних водоймах і розробці заходів щодо збереження біорізноманіття регіону. Застосування методів біоіндикації з використанням ракоподібних є важливою складовою комплексного підходу до охорони водних ресурсів, зокрема в умовах Полісся України. Пропоновані рекомендації щодо інтеграції біоіндикаторів у системи екологічного моніторингу можуть бути корисними у подальшому удосконаленні природоохоронної політики та забезпеченні сталого розвитку Житомирської області. Отримані результати мають значення не лише для регіонального управління природними ресурсами, а й для науковців, екологів та практиків у сфері охорони навколишнього середовища.

ТЕРМОДИНАМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТРОХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПЕРЕТВОРЕННЯ СИРОВИНИ ЯК ДЖЕРЕЛА УТВОРЕННЯ ПРОМИСЛОВИХ ВІДХОДІВ

В. С. Волошин, О. В. Кленін — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У роботі розглянуті питання специфіки походження промислових відходів в електрохімічних та споріднених із ними технологічних процесах, які дещо відрізняються від аналогічних механізмів, притаманних іншим технологіям. Показано, що відходи електрохімічних технологій зазвичай мають властивості не первинної сировини, а принципово інших речовин, які створені завдяки діям електрохімічних сил атомарного рівня, що мають місце в таких реакціях, і пов’язані з уніфікованим принципом термодинамічної двоєдиності, що передбачає подільність системи щодо термодинамічної нерівноважності сировинних складових. Зокрема, у таких процесах поряд із хімічними явищами мають місце тепло- і масообмін на мікроскопічному рівні, дифузійні та інші явища, які впливають на процеси відходоутворення. Метою досліджень є виявлення механізмів і створення умов для мінімізації відходів в електрохімічних технологічних процесах. Як основу таких досліджень запропоновано використання методів термодинамічного аналізу складних систем, що базується на принципах термодинамічної двоєдиності як механізмі відтворення та мінімізації відходів у межах самого технологічного процесу. Це потребує комплексного підходу до питань утворення відходів, які в цьому випадку є як продуктами хімічних реакцій, так і результатом термодинамічних процесів, не рахуючи допоміжних процесів, орієнтованих на перетворення побічних продуктів електрохімічних реакцій. Показано, що в таких технологіях існує кілька причин виникнення відходів, кожна з них вимагає свого механізму. Запропоновано розділяти промислові відходи на ті, що виходять унаслідок основних електрохімічних перетворень, і на ті, що стосуються забезпечення промислової технології. Термодинамічні умови через уведення додаткової енергії іншої якості (або зміну якості базової електричної енергії шляхом її модифікації), яка спроможна змінити стан відходоутворювальної частини сировини, можуть стати основою для мінімізації електрохімічних відходів. При цьому виконуються умови співвідношення між додатковою та базовою енергіями в пропорції E E w 0 0,62 0, що становить наукову та прикладну частини роботи.

ВПЛИВ НЕОРГАНІЧНИХ РЕЧОВИН НА ЯКІСТЬ ПОВІТРЯ ВІД ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ПІДПРИЄМСТВА ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Н. Ю. Душечкіна, О. В. Кочубей, С. В. Совгіра — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено вплив підприємств фармацевтичної промисловості на якість атмосферного повітря та оцінено екологічні ризики, пов’язані з викидами неорганічних речовин, що містяться в технологічних газових викидах. Встановлено, що, хоча фармацевтичні підприємства не належать до основних джерел забруднення атмосфери, їхня діяльність може формувати локальні осередки підвищеного вмісту оксидів азоту, діоксиду сірки, аміаку та неорганічного пилу. Аналіз концентрацій цих речовин у межах санітарно-захисних зон підприємств показав, що навіть наближення до гранично допустимих значень створює потенційні ризики для здоров’я населення, особливо для осіб із хронічними захворюваннями органів дихання та осіб, що постійно проживають у зоні впливу. Результати дослідження підтвердили доцільність використання комплексних індексів забруднення для оцінки стану повітря, що дозволяє проводити порівняльний аналіз антропогенного навантаження та визначати пріоритетні напрями екологічного управління на промислових територіях. Виявлено, що характер забруднення є локальним і концентрується у межах санітарно-захисних зон, що обумовлює необхідність систематичного моніторингу якості атмосферного повітря та застосування інтегрованих підходів до оцінки екологічної безпеки. На основі отриманих результатів запропоновано комплексний підхід до екологічного управління на підприємствах фармацевтичної промисловості, що включає технологічну модернізацію виробничих процесів, впровадження сучасних методів очищення газових викидів, а також організаційні заходи щодо контролю за станом навколишнього середовища. Реалізація таких заходів сприятиме зменшенню негативного впливу на довкілля, підвищенню рівня екологічної безпеки населення та забезпеченню сталого розвитку промислових територій, а також дозволить поєднати ефективну діяльність підприємств з виконанням вимог сучасного природоохоронного законодавства.