Український журнал природничих наук

ЕКОЛОГО-ФАУНІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ХРЕБЕТНИХ ТВАРИН ФАУНИ ПАРКУ «ПЕРЕМОГИ» В МІСТІ ЧЕРКАСИ

А. А. Білушенко — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Робота присвячена дослідженню видового різноманіття хребетних тварин фауни парку «Перемоги» в місті Черкаси. Парк знаходиться в південно-західній частині міста, являється пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення, штучно створений, оскільки має у своїй структурі, як пейзажну, так і меморіальну складові. Черкаський міський зоологічний парк, являється невід’ємним композиційним елементом цього парку, що і підкреслює багатофункціональність місця проведених досліджень. Результатом проведених досліджень була наявність 77 видів диких хребетних тварин, що належать до 16 рядів, чотирьох відомих таксонів: земноводні, плазуни, птахи, ссавці. Найменш чисельними таксонами є земноводні – три види (Pelophylax ribibunda, P. lessonae, Bufo virids) та плазуни – чотири види (Emys orbicularis, Trachemys sсripta elegans, Lacerta agilis, Natrix natrix), що складає 9 % від усього фауністичного комплексу хребетних фауни парку. Найчисельнішою систематичною групою як було, так і лишається птахи – 54 види, що складає майже 71 %, від усього видового комплексу хребетних, серед яких найчисельнішим є ряд Горобцкподібні (Passeriformes) – 67%. Серед екологічних груп птахів, найчисельнішою є дендрофільна – 69%. Склерофільні птахи – 11%, дуплогніздники – 24%. Серед ландшафтно-генетичних фауністичних комплексів, найбільш широко представлені птахи європейського неморального та стародавньо-неморального комплексів. Ссавці складають 16 видів – 20% комплексу хребетних фауни парку. У місцевій фауні простежується тенденція з боку чужорідних видів для плазунів, птахів, ссавців. Четверта частина видового складу відмічених тут видів, мають природоохоронний статус. У рамках Бернської конвенції 55 видів хребетних. Вісім видів рукокрилих занесені до Червоної книги України. Ці результати досліджень є підтвердженням того, що міські парки є одним із найбагатших на видове різноманіття місць в системах міст, а також підтверджує ключові екологічні теорії, які стосуються градієнтного підходу та теорії острівного середовища існування для міських парків.

ДИНАМІКА ПАРАМЕТРІВ БІОРІЗНОМАНІТТЯ КЛІЩІВ-АКАРИД НА ПАСІКАХ УЖГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ НИЗОВИНИ

А. Т. Дудинська, В. О. Романко, Л. О. Адамчук — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Робота спрямована на з’ясування структурно-функціональної організації популяцій акарид у гніздах карпатської медоносної бджоли та визначення екологічних чинників, що детермінують динаміку їхньої чисельності. Мета роботи – характеристика видового складу акаридієвих кліщів та їх чисельності у бджолиних гніздах в умовах низовинної зони Закарпаття (на прикладі приватних пасік Ужгородського району). Об’єктом досліджень слугували комірні кліщі з групи Аcaridia. Матеріал досліджень був субстрат (пилок та інші органічні домішки зібраних із на вуликів на досліджуваних пасіках в межах сіл Малі Геївці, Тисаагтелек та Велика Добронь. У роботі застосовано комплекс методів: системний аналіз наукової літератури, лабораторне мікроскопіювання з ідентифікацією акарид, розрахунок екологічних індексів (домінування, щільності, частоти трапляння) та методи варіаційної статистики (MS Excel 2010). У межах досліджуваного регіону ідентифіковано 9 видів акаридієвих кліщів. За структурою домінування виділено чотири екологічні групи: «види-домінанти» (Glycyphagus domesticus, Tyrophagus similis, Carpoglyphus lactis); «види-субдомінанти» (Acarus siro, Tyrophagus putrescentiae, Tyrophagus longior, Neoacotyledon redikorzevi); «субдомінанти 1 порядку» (Neoacotyledon sokolovi) та «другорядні члени» (Monieziella berlesiana). В залежності від різних чинників спостерігали варіювання параметрів біорізноманіття кліщів- акарид на досліджуваних пасіках Ужгородського району. Доведено, що мінімальна чисельність акаридієвих кліщів характерна групам «сильним» та «дуже сильним» бджолосім’ям особливо у третій квартал року (липень–вересень). Найменші показники біорізноманіття (щільність виявляли, частоту трапляння та індекс домінування) спостерігали у кліщів виду M. berlesiana. Обґрунтування наступних етапів роботи базується на необхідності встановлення закономірностей поширення акарид залежно від висоти над рівнем моря. Дослідження фокусується на порівняльному аналізі видового складу та чисельності акарид у низовинній, передгірній та гірській зонах Закарпаття.

РОСЛИННІ УГРУПОВАННЯ ARTEMISIETEA VULGARIS У МОДЕЛЯХ СПОНТАННОГО ТЕРАФОРМУВАННЯ ПОЗАЗЕМНИХ ЕКОСИСТЕМ

І. В. Хом’як — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню перспектив використання рослинних угруповань класу для тераформування ізольованих позаземних екосистем. Метою дослідження є встановлення місця рослинності класу Artemisietea vulgaris у моделях спонтанного тераформування позаземних екосистем. Відповідно до мети було поставлено такі завдання: здійснити аналіз екологічного спектру рослинності класу Artemisietea vulgaris; встановити місце угруповань класу в моделях динаміки відновлення рослинності на субстратах аналогічних місячному реголіту. Матеріалами дослідження стали стандартні геоботанічні описи, на основі яких здійснювалася класифікація рослинних угруповань та синфітоіндикаційний аналіз. В ході дослідження встановлено, що Рослинність класу Artemisietea vulgaris на території Українського Полісся належить до 2 порядків, 5 союзів та 20 асоціацій згідно із класифікацією за системою Браун-Бланке. Приуроченість угруповань класу Artemisietea vulgaris до певних типів оселищ, помітна на рівні союзів. Рослинні угруповання союзу Agropyrion repentis пристосований до поширення на порушених субстратах із мінімальною кількістю поживних речовин. Рослинні угруповання союзу Arction lappae частіше зустрічається в місцях, де відбувається антропогенне накопичення органічних та мінеральних речовин в поєднанні із порушеннями, які пригнічують природну рослинність. Найменш зволожені екотопи із найвищими показниками континентальності займає рослинність союзів Dauco- Melilotion та Onopordion acanthii. Рослинні угруповання союзу Rorippo austriacae-Falcarion vulgaris є рудеральними узліссями та екотонним із угрупованнями нітрофілів класу Galio-Urticetea. За даними синфітоіндикаційного аналізу рослинні угруповання класу формуються в умовах переважання антропогенної динаміки над автогенною. Середні показники рівня антропогенної тран- сформації коливаються від 9,39 бала (союз Rorippo austriacae-Falcarion vulgaris) до 10,30 бала (союз Dauco-Melilotion), що відповідає еугемеробному рівню антропотолерантності. Моделювання за синфітоіндикаційним показниками вказує на те, що рослинність класу Artemisietea vulgaris може формуватися, як на повністю порушених субстратах із виходами гірських порід так і на ріллі. Наступною стадією позитивної автогенної сукцесії буде стадія чагарників (клас Rhamno-Prunetea) або молодих похідних лісів (клас Robinietea). На перебіг сукцесій впливають едафічні умови, насіннєва діаспора та рівень антропогенної трансформації

ПОШИРЕННЯ РАРИТЕТНИХ ВИДІВ СУДИННИХ РОСЛИН У БАСЕЙНІ РІЧКИ СУЛА У МЕЖАХ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А. П. Вакал, Ю. І. Литвиненко — Mon, 29 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано стан популяцій раритетних видів судинних рослин, поширених у басейні р. Сула у межах Сумської області. Актуальність досліджень обумовлена необхідністю інвентаризації видового складу видів рослин, які потребують особливої охорони, що є передумовою їх збереження. У процесі досліджень, які проводилися протягом 1999–2025 років, було встановлено, що угруповання природної рослинності в результаті антропогенного впливу на значних площах території були повністю знищені, а на тих, що залишилися, спостерігається збіднення видового та популяційного різноманіття рослин. У ході проведених досліджень на території басейну р. Сула у межах Сумської області виявлено популяції 22 видів раритетних рослин. Серед них 18 видів занесені до Червоної книги України – Adonis vernalis L., Allium ursinum L., Anacamptis palustris (Jacq.) R.M. Bateman, Pridgeon et M.W. Chase, Astragalus dasyanthus Pall., Bulbocodium versicolor (Ker-Gawl.) Spreng., Dactylorhiza incarnata (L.) Soó, Dactylorhiza majalis (Rchb.) PFHunt & Summerh., Epipactis helleborine (L.) Crantz, Fritillaria meleagroides Patrin ex Schult. & Schult.f., Galanthus nivalis L., Gladiolus imbricatus L., Gladiolus tenuis Baker, Iris pineticola Klokov, Listera ovata (L.) R.Вг., Neottia nidus-avis (L.) Rich., Pulsatilla pratensis (L.) Mill., Salvinia natans (L.) All., Stipa capillata L. Чотири види занесені до Резолюції №6 Бернської конвенції і два – до Європейського Червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зниження у світовому масштабі. Ці рослини можна віднести до категорії особливо цінних для збереження, які потребують захисту і збалансованого використання як самих цих видів, так і комплексу біоценозу на території їх поширення. Проведений аналіз показав, що 8 видів рослин представлені лише однією популяцією, а 6 видів – ростуть за межами території об’єктів природно-заповідного фонду. Для збереження рідкісних представників флори, знайдених у басейні р. Сула на Сумщині, доцільно збільшити площу наявних і створити нові об’єкти природно-заповідного фонду.

ЕКОЛОГО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ МІСЬКИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ З УРАХУВАННЯМ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ

М. В. Геков — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано екологічно-правові питання впровадження принципів сталого розвитку в містах України, з урахуванням міжнародного досвіду та окремих практик його адаптації на місцевому рівні. Актуальність дослідження зумовлена багатогранними соціальними, екологічними та економічними викликами, що постають перед міськими територіями через інтенсивну урбанізацію, забруднення навколишнього середовища, зміни клімату та нерівномірне економічне зростання. Встановлено, що чинне законодавство України закладає основу для досягнення цілей сталого розвитку, однак його ефективність обмежена фрагментованістю, недостатньою інтеграцією міжнародних норм, обмеженим фінансуванням муніципальних програм та недостатньою участю громадськості. Метою роботи було науково обґрунтувати напрями вдосконалення правових механізмів реалізації цілей сталого розвитку на рівні міст та сформулювати пропозиції щодо їх покращення з урахуванням міжнародної практики. Для досягнення поставленої мети застосовувались методи системного аналізу, порівняльного правознавства та аналітичного дослідження, а також узагальнення і систематизація нормативно-правових актів України та міжнародних документів, включаючи Цілі сталого розвитку ООН та директиви Європейського Союзу. Отримані результати свідчать, що світова практика впровадження сталого розвитку у містах характеризується інтегрованим та комплексним підходом, який передбачає поєднання правових положень, стратегічного планування, фінансових заохочень, механізмів участі громади та системи моніторингу досягнення цілей. Українські міста демонструють позитивні зміни у правовому регулюванні, проте потребують вдосконалення фінансових та організаційних механізмів, розвитку системи громадського нагляду та контролю за реалізацією стратегій. Наукова новизна роботи полягає у всебічному порівняльному аналізі вітчизняного та міжнародного законодавства щодо сталого розвитку міських територій, а також у систематизації ефективних правових інструментів для їх адаптації до українських реалій. Практична цінність полягає у розробці конкретних рекомендацій для законотворців, органів місцевого самоврядування та муніципальних установ щодо покращення екологічно-правового забезпечення впровадження цілей сталого розвитку. Це сприятиме підвищенню екологічної безпеки, соціальної єдності та економічної стабільності міських громад України.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕКОСИСТЕМНИМИ ПОСЛУГАМИ НА ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЯХ

Я. Т. Місик, Т. В. Козуля — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретико-методологічні засади формування системи управління екосистемними послугами на природ оохоронних територіях із позицій інтегрованого екологічно-орієнтованого підходу. Обґрунтовано, що сучасні під ходи до управління екосистемними послугами здебільшого зосереджені на економічній оцінці природ них ресурсів і не забезпечують належного відновлення природних процесів та підтримання екологічної рівноваги. Визначено актуальність переходу від галузевого до системного управління природоохоронними територіями як склад ними соціо-екологічними системами. У роботі здійснено аналіз сучасних наукових під ходів і міжнародних методологій (MEA, TEEB, CICES), що д озволило систематизувати напрями д осліджень у сфері екосистемних послуг, зокрема їх класифікацію, економічну оцінку, правове рег улювання та управління. Встановлено недостатню розробленість комплексної метод ології, орієнтованої на пріоритет екологічної складової при прийнятті управлінських рішень. Запропоновано системологічний підхід до управління екосистемними послугами, який передбачає інтеграцію екологічних, соціально-економічних та управлінських компонентів у єдину модель. Розроблено концептуальну мод ель управління, що базується на використанні методів когнітивного моделювання, матричного аналізу та сценарного прогнозування. Це дозволяє формалізувати взаємозв’язки між компонентами системи, оці нювати їх стійкість та прогнозувати наслідки управлінських рішень. Обґрунтовано принципи екологічно-орієнтованого підходу, серед яких: збереження екосистемної цілісності та біорізноманіття, інтегрованість управління, ад аптивність, превентивність, відкритість і відповідальність, а також системність оцінювання ефективності. Доведено, що пріоритетність екологічних критеріїв при формуванні еко системних послуг забезпечує баланс між соціально-економічною д іяльністю та відновленням природних ресурсів. Практичне значення результатів полягає у можливості застосування запропонованої моделі для обґрунтування ефективних управлінських рішень на природ оохоронних територіях та забезпечення довгострокової екологічної й соціально-економічної стабільності.

РЕЛОКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ

В. В. Луцюк — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

В умовах воєнного стану явище вимушеного переміщення населення на виробництв стало як реакцією на збройну агресію, так і способом збереження й відновлення економіки держави. Тому метою дослідження було проаналізувати суспільно-географічні аспекти релокації підприємств України в умовах воєнного стану та виявити закономірності впливу цих процесів на територіальне планування. У статті проаналізовано процеси релокації підприємств України в умовах воєнного стану з позицій суспільної географії. Розглянуто теоретичні засади поняття релокації як механізму економічної безпеки. Систематизовано результати досліджень наукових праць щодо впливу релокації на територіальне планування та регіональний розвиток. Проаналізовано статистичні дані офіційних джерел, на основі яких виділено три основні етапи у перебігу релокації в умовах воєнного стану в Україні, кожен із яких мав свої особливості перебігу. Якщо у перші місяці повномасштабного вторгнення відбувалося стихійне й намасовіше переміщення, то починаючи від 2024 року ми фактично фіксуємо розмірене, прораховане та стратегічно сплановане явище. Розкрито умови релокації, які на сучасному етапі створені у контексті стратегічної адаптації економіки на п’ятому році повномасштабного вторгнення за участі Уряду України та міжнародних партнерів. Також вказано на низькій активності співпраці підприємців із програмою уряду з підтримки релокованих підприємств (11%), що ставить під сумнів масштабність охоплення вказаної програми та взагалі її корисність. Існує нагальна потреба у врахуванні в програмах регіонального розвитку додаткового навантаження на соціальні служби та ринок житла, потреб в реконструкції інфраструктури, включаючи транспортні мережі, медичні заклади, ринок нерухомості, освітні заклади та логістичні системи підтримки, пов’язаних із процесами релокації.

ГЕОГРАФІЧНІ ЦЕНТРИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД САРНЕНСЬКОГО РАЙОНУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЯК ТУРИСТИЧНІ АТРАКЦІЇ

С. М. Остапчук, А. В. Прокопчук, О. П. Остапчук — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Географічні центри територій є важливими просторовими орієнтирами, які можуть виконувати низку функцій, зокрема туристично-краєзна вчу, культурно-об’єднавчу та природничо-пізнавальну. У роботі на основі науково обґрунтованого метод у визначення центру ваги площинної фіг ури обчислено координати географічних центрів 11 територіальних громад Сарненського району Рівненської області. Вихід ними даними для дослідження слугували оцифровані ад міністративні межі громад у масштабі 1:10 000, оброблені із застосуванням програмних середовищ Digitals та AutoCad. Загальна кількість оцифрованих точок всієї території становила більше 10 тисяч. З метою забезпечення коректності і зручності використання отриманих результатів, коорд инати географічних центрів (широти і довготи) подано у двох системах відліку – СК-42 та WGS-84. Зазначено також назви найближчих д о отриманих локацій населених пунктів чи озер. Визначено середню квадратичну похибку положення г еографічних центрів, яка становить 7,1 м у натурі. Побудовано картосхему просторового розміщення обчислених центрів. Порівняльний аналіз знайдених коорд инат географічних центрів із результатами, які були отримані за даними серверу OpenStreetMap після опрацювання у середовищі QGIS, засвідчив їх високу точність (вона виявилася кращою більш ніж на порядок) . Створення пам’ятних знаків у визначених авторами точках розташування геог рафічних центрів територіальних громад Сарненського району сприятиме популяризації цих територій, активізації культурно-освітніх процесів, посиленню патріот ичного виховання як молод і, так і дорослого населення, а також стимулюватиме розвиток місцевої економіки. Зазначено, що запропонований під хід може бути використаний д ля визначення географічних центрів територіальних громад інших адміністративних одиниць.

ОЦІНКА ВОДНОГО РЕЖИМУ РІЧКИ СІРЕТ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ РЕСУРСАМИ

О. В. Паланичко, О. О. Катринін — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Досліджено водний режим річки Сірет до м. Сторожинець з метою оцінки його особливостей та значення для управління водними ресурсами. Річка Сірет, притока Дунаю, є транскордонним водотоком. Вона характеризується складними умовами формування стоку, змішаним живлення та значною сезонною нерівномірністю водності. Використано багаторічні дані гідрологічних спостережень (1971–2020 рр.) із гідропоста, що розташований у місті Сторожинець. Було здійснено аналіз середньорічних та середньомісячних витрат води, оцінку багаторічної мінливості стоку, екстремальних витрат і сезонних закономірностей водного режиму. Для визначення багатоводних та маловодних періодів застосовано різницеві інтегральні криві модульних коефіцієнтів, а для просторового аналізу – геоінформаційні методи. Встановлено переважання весняного водопілля, літні зливові паводки та виражену багаторічну мінливість водності, включаючи маловодні періоди (1971–1980, 1986–2001 рр.) і тривалий багатоводний період (2001–2016 рр.). Результати дослідження дозволяють оцінити водозабезпеченість територій, прогнозувати можливі дефіцити водних ресурсів і визначити напрями управління річкою Сірет, включаючи регулювання стоку, удосконалення систем водовідведення та раціональне використання водозбірних територій. Поєднання статистичних та геоінформаційних методів забезпечує комплексну оцінку водного режиму та формує науково обґрунтовану основу для водогосподарського планування, охорони водних ресурсів та зменшення паводкових ризиків у межах басейну річки Сірет. Отримані результати мають практичне значення для ефективного управління водними ресурсами та розробки водоохоронних заходів у транскордонному басейні.

СУЧАСНА ГЕОДЕМОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИМІСЬКИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД МІСТА ТЕРНОПІЛЬ

І. Р. Рудакевич, Б. В. Заблоцький — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізована геодемографічна характеристика приміських територіальних громад міста Тернопіль. У публікації досліджено особливості людності 6 приміських громад: Байковецької, Білецької, Великоберезовицької, Великобірківської, Великогаївської та Підгороднянської. У цих адміністративних одиницях ще від 1980-их років відстежувався ріст кількості населення внаслідок процесу субурбанізації. Однак з 2022 року людність цих громад почала зменшуватися головно через активну фазу російсько-української війни. Продовжується зростання кількості мешканців Байковецької громади через активне житлове будівництво. З 64 населених пунктів у приміській зоні міста Тернопіль ріст населення помітний у 13, а зниження людності в 51 поселенні, що відображено на відповідній картосхемі. Зростання людності характерне для сіл, які межують з містом, а у віддалених населених пунктах простежується зниження кількості жителів. На прикладі населених пунктів Підгороднянської територіальної громади проаналізована зміна кількості населення сіл протягом ХХ століття. Статевовікова структура населення охарактеризована на прикладі поселень Байковецької громади. У ній помітна тенденція щодо старіння людності, особливо із віддаленням сіл від адміністративних центрів. Показники природного та міграційного приросту населення проаналізовані на прикладі Великоберезовицької територіальної громади. Для неї характерний негативний природний приріст, однак позитивний міграційний баланс людності. Відповідно, села поблизу міста Тернопіль мають кращі показники природного та міграційного приросту, на відміну від більш віддалених населених пунктів. На динаміку населення приміських громад м. Тернопіль суттєво вплинула російсько-українська війна, яка призвела до посилення міграції та зменшення людності населених пунктів.

ПРИРОДНІ ХОРИЧНІ РІЧКОВІ ЛАНДШАФТИ ТА БАСЕЙНОВІ ГЕОСИСТЕМИ (ХОРИЧНО-РЕГІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ ЛАНДШАФТНОГО УСТРОЮ РАЙОНІВ РІЧКОВИХ БАСЕЙНІВ)

Ю. С. Ющенко, М. Д. Пасічник, А. А. Мельник — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто методологічні та методичні засади формування гідроморфологічної хорично-регіональної моделі ландшафтного устрою річкових басейнових систем і районів річкових басейнів. Актуальність дослідження зумовлена сучасними потребами інтеграції басейнового управління водними ресурсами з ландшафтним і просторовим плануванням, що особливо важливо в умовах посилення антропогенних впливів та необхідності узгодження управлінських рішень із природною ієрархією річкових геосистем. Вихідним положенням є розуміння того, що річкові ландшафти мають гідроморфологічну природу, формуються у процесі функціонування системи потік–русло та повинні аналізуватися з урахуванням полімасштабності й кросмасштабності ландшафтної організації. У роботі виконано огляд і порівняльний аналіз підходів українських учених до фізико-географічної та геоморфологічної регіоналізації, з’ясовано співвідношення регіонального, хоричного і топічного рівнів у дослідженні річкових басейнових систем. Особливу увагу приділено ролі геоморфологічної основи, насамперед ерозійно-акумулятивного рельєфу, який визначає просторову організацію річкових долин, басейнів і пов’язаних із ними ландшафтних комплексів. Показано, що для обґрунтування хорично-регіональної моделі необхідно поєднати загальну ієрархію ландшафтів із порядковою ієрархією річкових басейнових систем та парагенетичною ієрархією річково-долинних ландшафтів. Обґрунтовано, що до хоричного рівня переважно належать річкові басейнові системи перших чотирьох порядків, однак їх ідентифікація не може бути суто формальною і повинна здійснюваПри переході до регіонального рівня ключового значення набувають річкові долини як парагенетично організовані ландшафтні системи. Використання парагенетичної таксономії дає змогу виокремлювати територіальну структуру долинно-річкових ландшафтів, зокрема молодого річкового ландшафту, сформованого сучасними руслами і заплавами. У цьому контексті показано, що пояс парагенетичного річкового ландшафту відповідає регіональному рівню, тоді як сектори і ланки належать до хоричного рівня та забезпечують детальніше розкриття внутрішньої будови річкових долин. Запропонований підхід дає змогу інтегрувати басейнове та ландшафтне планування, розглядати райони річкових басейнів як поєднання хоричних річкових басейнових систем і регіональних ділянок долин, а також уточнювати наукове розуміння малих річок через їх зв’язок із хоричним рівнем організації. Сформована модель може бути використана як теоретична й методична основа для гідроморфологічних досліджень, територіального аналізу річкових ландшафтів і підготовки управлінських рішень у сфері охорони та збалансованого використання водних ресурсів.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЛІФЕНОЛЬНИХ СПОЛУК У ЗРАЗКАХ МЕДУ РІЗНОГО БОТАНІЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ

В. М. Іщенко, Н. П. Квітковська, І. В. Попова, М. В. Іщенко, В. С. Танчин — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Проведено дослідження по кількісному визначенню біологічно активних компонентів українського меду, зокрема поліфенолів та флавоноїдів, які зумовлюють його антиоксидантні, антибактеріальні та протизапальні властивості. У роботі проаналізовано 13 зразків меду врожаю 2023–2024 років із різних регіонів України, що включали монофлорні (соняшниковий, липовий, ріпаковий, акацієвий), поліфлорні (різнотрав’я) та купажовані сорти. Основним методом кількісного аналізу загального вмісту поліфенолів обрано колориметричний метод Фоліна–Чокальтеу (вимірювання при 750 нм), а для визначення флавоноїдів – фотометричну реакцію з AlCl3 у лужному середовищі (вимірювання при 510 нм). Встановлено, що загальний вміст фенольних речовин у вітчизняних зразках становить від 108 до 770 мг GAE/кг. Найвищі показники характерні для меду з різнотрав’я, тоді як мінімальні значення зафіксовано в акацієвому та липовому медах. Для монофлорних та поліфлорних сортів не виявлено прямої залежності показників вмісту поліфенолів від їхнього ботанічного походження. Вміст флавоноїдів у досліджуваних зразках становить від 3 до 28 мг/кг. Для швидкої наближеної оцінки загального вмісту поліфенолів у зразках проведено їх спектрофотометричне дослідження. Встановлено, що світлопоглинання при 280 нм (A280) має недостатньо сильну кореляцію із загальним вмістом поліфенолів через можливий вплив нефенольних компонентів, тому воно не рекомендоване для експрес-аналізу. Натомість виявлено сильну кореляцію між оптичною густиною при 450 нм (A450) та вмістом флавоноїдів, що дозволяє використовувати цей показник для оперативної оцінки антиоксидантного потенціалу меду. Отримані дані підкреслюють високу конкурентоспроможність українського меду на міжнародному ринку.

ФУНКЦІОНАЛІЗОВАНІ НАНОКОМПОЗИТИ FE3O4 ЯК ПЛАТФОРМИ ДЛЯ ІММОБІЛІЗАЦІЇ БІОАКТИВНИХ МОЛЕКУЛ ТА ЦІЛЬОВОЇ ДОСТАВКИ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

Н. В. Кусяк, К. П. Свиридюк — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У цьому огляді узагальнено окремі сучасні підходи до синтезу та функціоналізації магнітних наночастинок магнетиту (Fe₃O₄) та проаналізовано їхнє застосування як платформ для іммобілізації біологічно активних молекул і фармацевтичних сполук. Обговорено основні методи отримання наночастинок Fe3O4, зокрема копреципітаційний, гідротермальний, сольвотермальний та зольгель-синтез, з акцентом на їхньому впливі на морфологію, розмір та магнітні властивості матеріалів. Особлива увага приділяється поверхневій функціоналізації наночастинок шляхом силаннізації з використанням APTES, MPTES та TEOS, що сприяє утворенню активних функціональних груп (–NH2, –SH, Si–OH) та визначає механізми взаємодії з молекулами лікарських препаратів. Проаналізовано основні типи взаємодій, зокрема електростатичні, водневі, ковалентні та координаційні зв’язки, які визначають ефективність іммобілізації та кінетику вивільнення лікарського препарату. Наведено приклади іммобілізації білків, ферментів, імуноглобулінів та протипухлинних препаратів (доксорубіцину, цисплатину) на поверхні магнітних нанокомпозитів. Продемонстровано, що хімічна природа поверхні визначає не лише адсорбційні властивості, а й біосумісність, стабільність та терапевтичну ефективність систем. Окремо розглядається застосування наночастинок Fe3O4 цільовій доставці лікарських засобів, магнітно керованих системах, гіпертермії та біосенсорах. Зроблено висновок про великий потенціал створення багатофункціональних нанокомпозитів з керованими поверхневими властивостями для сучасних застосувань у наномедицині

ОЦІНКА ЕЛЕМЕНТНОГО СКЛАДУ ВОДНИХ ЕКОСИСТЕМ КИЇВЩИНИ МЕТОДОМ АТОМНО-ЕМІСІЙНОЇ СПЕКТРОМЕТРІЇ

О. І. Хижан, Л. О. Ковшун, О. І. Хижан, А. Г. Галстян — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Сучасний стан водних систем потребує контролю їх хімічного складу, оскільки антропогенний фактор може призводити до накопичення у водному середовищі потенційно небезпечних речовин. Значну увагу привертають важкі метали, які відзначаються високою токсичністю, здатністю до біоакумуляції та негативним впливом на водні екосистеми і здоров’я населення навіть у дуже низьких концентраціях. З огляду на це, визначення елементного складу природних вод є пріоритетним завданням сучасного екологічного та аналітичного контролю. Актуальність дослідження пояснюється необхідністю отримання достовірних даних щодо вмісту хімічних елементів у водних системах Київщини для оцінки їх екологічного стану та відповідності нормативним вимогам. Метою роботи було визначення елементного складу зразків води з різних водних об’єктів Київщини, зокрема встановлення концентрацій важких металів та оцінка їх розподілу у поверхневих водах регіону. Отримані результати мають важливе значення для аналізу якості водних ресурсів Київщини, а також для створення комплексу заходів щодо їх раціонального використання, охорони та відтворення. Дослідження виконувалися в Українській лабораторії якості і безпеки продукції АПК НУБіП України, що акредитована відповідно до вимог стандарту ДСТУ ISO/IEC 17025 і гарантує достоводних зразків застосовано метод атомно-емісійної спектрометрії з індуктивно-зв’язаною плазмою (ICP-AES). Цей метод характеризується високою чутливістю, точністю та можливістю одночасного визначення значної кількості хімічних елементів у низьких концентраціях. Межа детектування для основної більшості елементів становить близько 0,01 мг/дм³, що дає змогу виявляти навіть слідові кількості металів у водних пробах. Для досягнення точності та контролю якості аналітичних вимірювань використовували багатоелементний стандартний розчин IV виробництва Merck KGaA (Німеччина). Аналіз отриманих даних показав, що концентрації таких важких металів, як кобальт (Co), кадмій (Cd), свинець (Pb), нікель (Ni), хром (Cr) та мідь (Cu) у зразках води, що досліджувались, є незначними та не перевищують встановлених нормативних значень. Крім того, з’ясовано, що вміст цинку (Zn), мангану (Mn), молібдену (Mo), вісмуту (Bi), арсену (As) та ртуті (Hg) перебуває в межах допустимих концентрацій. Результати свідчать про задовільний екологічний стан досліджених водних об’єктів Київщини з точки зору вмісту важких металів. Наукова новизна роботи полягає у комплексному визначенні елементного складу природних вод регіону із застосуванням сучасного високочутливого методу ICP-AES. Це дозволило одержати достовірні дані щодо концентрацій мікроелементів та важких металів у водних об’єктах Київщини. Практичне значення даного дослідження полягає у можливості застосування отриманих результатів для оцінки екологічного стану водних ресурсів регіону, прогнозування ризиків їх забруднення та забезпечення екологічної безпеки. Крім того, отримані дані можуть бути використані для оцінки впливу якості води на безпечність вирощування сільськогосподарської продукції та формування системи ефективного моніторингу водних ресурсів.

ФІТОРЕМЕДІАЦІЙНІ ВЛАСТИВОСТІ ДЕРЕВНИХ ВИДІВ РОСЛИН У СКЛАДІ ПОЛЕЗАХИСНИХ ЛІСОСМУГ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є. В. Асмаковський, О. І. Яковенко — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Повномасштабні бойові дії на території України спричинили формування нових осеред ків техногенного забруднення та посилили міграцію важких металів у ґрунтах. Найбільші їх концентрації відзначаються вздовж транспортних коридорів та прилеглих до них полезахис- них лісосмуг. Відновлення ґрунтів у післявоєнний період у межах процесів ремедіації потребуватиме, зокрема, науково-обґрунтованого добору деревних видів, здатних зменшувати біодоступність і мобільність токсичних елементів, підтримувати ґрунтотворні процеси та забезпечувати стабільність суміжних із лісосмугами агроланд шафтів. Мета роботи – узагальнити видовий склад деревних видів, зафіксованих у складі деревостанів полезахисних лісосмуг Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся, оцінити толерантність видів до важких металів, розкрити особливості їх акумуляції та основні механізми фіторемедіації. Дослідження має оглядово-аналітичний характер і ґрунтується на результатах польових досліджень 2019–2025 рр. у межах Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся. Оцінювання видів здатних до фіторемедіації виконано шляхом порівняльного узагальнення нау кових публікацій іноземних та вітчизняних авторів. Встановлено, що у складі деревного ярусу полезахисних лісосмуг регіону досліджень присутні: Quercus robur L., Tilia cordata Mill., види роду Acer L. та Ulmus L., Fraxinus excelsior L., Robinia pseudoacacia L., Betula pendula Roth, види род у Populus L. та Salix L., Alnus glutinosa (L.) Gaertn., Pinus sylvestris L.,локально – Carpinus betulus L. і поодиноко Picea abies (L.) H.Karst. та представники родини Rosaceae. Встановлено, що для більшості розглянутих видів домінуючим є механізм фітостабілізації із локалізацією важких металів у коренях і корі, тоді як види роду Salix і Populus демонструють підвищений потенціал до фітоекстракції за рахунок швидкого набору біомаси та підвищеної здатності до транслокації забруднювачів у надземну біомасу. Встановлено здатність Alnus glutinosa, Robinia pseudoacacia до фітостимуляції за рахунок симбіотичних зв’язків з азотфіксувальними мікроорганізмами. Встановлено, що найбільший впли в на відновлення ґрунтів Лівобережного Полісся будуть становити змішані насадження лісосмуг регіону, які поєднують у собі механізми фітостабілізації, фітоекстракції та фітостимуляції.

ГНІЗДУВАННЯ ГОРЛИЦІ САДОВОЇ (STREPTOPELIA DECAOCTO) ЯК ПРОЯВ ЕВОЛЮЦІЙНО ЗУМОВЛЕНИХ АДАПТАЦІЙ ДО УРБАНІЗОВАНОГО СЕРЕДОВИЩА

Л. М. Мороз, С. І. Сорокіна, Л. Ю. Соболенко — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено результати багаторічного комплексного моніторингу популяційних та репродуктивних параметрів горлиці садової (Streptopelia decaocto) в умовах урболандшафтів Центрального Лісостепу України. Дослідження, що охоплює період 2015–2025 рр., базується на детальному аналізі 77 випадків гніздування в межах дендропарків «Софіївка» та «Олександрія», міських скверів м. Умань, Черкаси, Монастирище, а також приміських лісових масивів. Актуальність роботи зумовлена необхідністю актуалізації даних про екологію виду в умовах інтенсивних техногенних трансформацій міських екосистем протягом останнього десятиліття. Встановлено, що гніздова щільність виду суттєво детермінується типом антропогенного ландшафту та рівнем мозаїчності біотопів. У великих паркових масивах зафіксовано щільність 0,11–0,37 ос./га, тоді як у малогабаритних міських скверах цей показник зростає до 1,8–5,0 ос./га. Виявлено стратегію вертикальної диференціації гніздування як механізм мінімізації фактора занепокоєння: у скверах із високим пішохідним трафіком 75,86 % гнізд зосереджені у верхньому ярусі (6–8 м), тоді як у великих парках переважає висота 4–5 м. Також проаналізовано просторову архітектоніку гніздування: у скверах спостерігається чітке зміщення гнізд у середню частину бічних гілок (72,41 %), що свідчить про адаптивну гнучкість виду. Розраховано інтегральні показники успішності гніздування, які в дендропарках становлять 66,66 ± 5,56 %, а в скверах – 62,96 ± 2,42 %. Середня величина кладки становить 1,85–1,93 яєць. Визначено ключові елімінуючі фактори, серед яких провідну роль відіграє хижацтво з боку вивірки звичайної (Sciurus vulgaris), воронових птахів та бродячих котів, що спричиняє деструкцію до 30,76 % гнізд у скверах. Доведено, що стабільність локальних популяцій забезпечується високим репродуктивним потенціалом, що дозволяє виду успішно компенсувати деструктивний вплив хижаків та антропогенний тиск, підтверджуючи статус S. decaocto як успішного облігатного синантропа

ПОСУХО- ТА ЖАРОСТІЙКІСТЬ КУЛЬТИВАРІВ РОДУ ACER L. ЗА ПОКАЗНИКАМИ АСИМІЛЯЦІЙНОГО АПАРАТУ В УРБОЦЕНОЗАХ ПІВНІЧНОГО СТЕПУ (НА ПРИКЛАДІ М. ДНІПРО)

О. А. Пономарьова — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Останні роки все більше в озелененні використовують декоративні форми дерев роду Acer L., потенціал стійкості яких для урбоценозів Степу вивчений недостатньо. Порівнювали показники водного обміну (вміст води, водний дефіцит, водоутримувальну здатність) та жаростійкість листків для шести декоративних форм представників роду Acer L.: культивари Acer рlatanoides ‘Crimson King’, ‘Royal Red’ (листя червоного забарвлення), ‘Princeton Gold’ (листки жовтого кольору), ‘Globosum’ (листки зеленого кольору), ‘Drummondii’ (листя строкатого забарвлення), Acer negundo ‘Variegatum’ (листя біло-зеленого забарвлення). Дослідження проводили у парковій зоні м. Дніпро в червні 2025 року. Рослини віком близько 15-ти років зростають групами у газоні в однакових умовах. Для дослідження відбирали листя на висоті 1,5–2 м зі східної сторони крони. Встановлено, що найбільша оводненість листків та найменший дефіцит води притаманний культиварам зі строкатим забарвленням листків – A. platanoides ‘Drummondii’ та A. negundo ‘Variegatum’. Найвищі показники водного дефіциту виявлені у клена гостролистого f. ‘Globosum’. Динаміка водоутримувальної здатності показала, що через дві години найбільші втрати води притаманні листкам A. platanoides ‘Globosum’ та A. negundo ‘Variegatum’ (13,8 і 11,3 % відповідно). Найвищі показники водоутримувальної здатності у A. platanoides ‘Drummondii’ та червонолистих форм кленів ‘Crimson King’ та ‘Royal Red’ (втрати води складали відповідно 6,8, 8,4 та 9,9 %) . Жаростійкість у цілому корелювала з кольором листків: сильніше пошкоджувались високими температурами клени зі світлим забарвленням органів асиміляції (A. negundo ‘Variegatum’ та A. рlatanoides ‘Princeton Gold’), менше пошкоджень за однакових умов виявлено у червонолистих форм і культивару з зеленими листками. За комплексною оцінкою A. platanoides ‘Drummondii’ можна рекомендувати для озеленення як відносно посухостійкий та жаростійкий культивар. Строкатолиста форма клена ясенелистого ‘Variegatum’ внаслідок низької жаростійкості і порівняно слабкої водоутримувальної здатності в умовах посухи і високої сонячної інсоляції може втрачати декоративність.

ДОВГОСТРОКОВІ ЗМІНИ УГРУПОВАНЬ ЗООПЕРИФІТОНУ КАНІВСЬКОГО ВОДОСХОВИЩА (БАСЕЙН ДНІПРА

О. О. Протасов, І. О. Морозовська, П. М. Шкуро — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Розглянуто зміни у складі зооперифітону у верхній частині Канівського водосховища. Порівняння складу угруповань зроблено за дослідженнями проведеними у 1970–х роках, та в сучасності. Такий аналіз показав, що в минулому у зонах акваторій з природним температурним режимом формувалися угруповання з домінуванням прикріплених молюсків Dreissena polymorpha Pallas, в той час, як в зоні впливу підігрітих викидів Трипільської ТЕС домінували мохуватки, переважно Plumatella emarginаta Allman. В теперішній час угруповання з домінуванням дрейсенід (D. polymorpha та D. bugensis Andr.) були зафіксовані як домінуючі на експериментальних субстратах при довгій (декілька місяців) експозиції, тому їх можна вважати клімаксними. Для сукцесії в теперішній час характерним є поступовий розвиток дрейсенових угруповань, який переривається інтенсивний розвитком мохуваток, в першу чергу Plumatella fungosa Pallas. У 2024 р. було зафіксовано появу у перифітоні Канівського водосховища інвазивного виду мохуваток Pectinatella magnifica Leidy, стратегія якої дуже агресивна: її колонії практично знищили поселення дрейсенід на експериментальних субстратах. Вселення цього виду може стати чималою загрозою в аспекті створення біологічних перешкод в роботі систем водопостачання енергетичних станцій, що вкрай небезпечно, особливо у воєнний час. Дослідження за допомогою методу експериментальних субстратів у двох локалітетах однієї з правобережних заток водосховища, що відрізнялися за показниками трофності, показало, що саме у мезотрофних умовах формуються угруповання з домінуванням дрейсенід, в той час, як у евтрофних умовах протягом всього вегетаційного сезону домінували мохуватки, найчастіше – рухомі колонії Crуstatella mucedo Cuvier. Наведено припущення, що виявлені види мохуваток мають бути віднесені до організмів з більшими індексами сапробності, ніж вважається зараз. Метод експериментальних субстратів слід розглядати як важливий не тільки для вивчення сукцесій, а й як один з ефективних інструментів для виявлення можливих та реальних біоперешкод в системах водопостачання. За останні пів сторіччя відбулася суттєва зміна складу зооперифітону, зміна домінантів угруповань, а також зафіксовано появу інвазивного, потенційно небезпечного виду.

ШЛЯХИ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ КУЛЬТУРИ ЯБЛУНІ В УМОВАХ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН ТА ЙОГО РОЛЬ У ПОКРАЩЕННІ ЕКОСИСТЕМИ

В. С. Бурлака, В. В. Волошина, Л. І. Білик — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті висвітлено питання формування та шляхи збереження генетичного біорізноманіття яблуні та його значна роль у покращенні екосистеми в цілому. На прикладі колекційних насаджень Дослідної станції помології ім. Л.П. Симиренка ІС НААНУ де зберігається в живому стані 1272 зразки культури яблуні виявлено, що найбільший відсоток зразків у колекції має українське походження. Зразки колекції представлені: селекційними сортами, сортами народної селекції, гібридними формами, спонтанними клонами, різними видами культури, дикорослими формами. Крім сортів та гібридів яблуні домашньої Malus domesticа Borkh. до колекції входить більше 30 видів та підвидів культури. Стародавні, так звані «місцеві» сорти та форми, характеризуються різноманітною якістю плодів, високою біопластичністю до різних умов вирощування, стійкістю або толерантністю до хвороб і шкідників; також джерелом цінних генетичних ознак є різні види та дикорослі форми. Кожен зразок колекції є окремою одиницею генофонду на весь об'єм колекції створено паспортну базу даних. Електронна версія бази містить інформацію про цінність, походження зразка, оригінатора, дані про автора (авторів), доступність матеріалу, біологічний статус, місце збору та іншу інформацію щодо виду, сорту чи гібридної форми. Ефективне використання генетичного видового та сортового різноманіття яблуні, його збереження у життєздатному стані та генетичній автентичності особливо актуальне для майбутніх поколінь, тому ефективними шляхами вирішення проблем збереження генофонду яблуні є: 1) розробка методів зберігання та відновлення життєздатності вегетативних частин, меристем плодових культур, кріоконсервація вегетативних органів; 2) популяризація старовинних локальних, колекційних сортів їх ґрунтовне вивчення та введення в виробництво; 3) створення в садівничих господарствах любої форми власності мікрозаказників, що є осередками відтворення екосистем та збереження біорізноманіття з обов’язковими насадженнями різновидів яблуні.

ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОКАЗНИКІВ ВРОЖАЙНОСТІ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ ВІД СТРОКІВ СІВБИ В УМОВАХ ПІВНІЧНО-СХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті наведено результати дворічних досліджень (2024–2025 рр.) щодо впливу строків сівби на морфо-біометричні показники та врожайність пшениці озимої сортів Богдана та Вигадка в умовах Північно-східного Лісостепу України на базі відділу землеробства Інституту сільського господарства Північного Сходу НААН. Встановлено, що аномально теплі та посушливі умови осені 2024 року суттєво нівелювали переваги ранніх строків сівби, проте дисперсійний аналіз підтвердив високодостовірний (p < 0,001) вплив чинників на формування структури колоса та висоту рослин. Аналіз врожайності досліджуваних сортів пшениці озимої залежно від строків сівби виявив чітку диференціацію продуктивності та різний рівень адаптивної реакції генотипів на зміну агрокліматичних умов. Сорт Богдана виявився більш інтенсивним, сформувавши максимальну врожайність понад 7,6 т/га та найвищу масу 1000 зерен (49,9 г) за висіву 20 вересня. Характерною особливістю цього сорту є підвищена чутливість до гідротермічного режиму початкових етапів вегетації. Тоді як сорт Вигадка проявив вищу адаптивність до пізніх строків сівби (листопад), забезпечуючи стабільну озерненість колоса (до 35,0 шт.) при меншій залежності від гідротермічних стресів. Попри зафіксовані тенденції до зниження продуктивності за надпізніх термінів, статистична оцінка врожайності (p = 0,20) вказує на переважаючий вплив лімітуючих чинників середовища над сортовими особливостями в екстремальні роки, що обґрунтовує необхідність диференційованого підходу до вибору строків сівби залежно від пластичності конкретного генотипу. Ці дані підтверджують гіпотезу про те, що вибір оптимального строку сівби має базуватися на специфічних адаптивних властивостях конкретного сорту. Отримані результати дають підстави рекомендувати сорт Богдана для інтенсивних технологій за умови дотримання оптимальних термінів сівби, а сорт Вигадка – як страховий пластичний компонент сівозміни, здатний формувати стабільний урожай за ширшого діапазону календарних дат у контексті аридизації клімату регіону

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЮЧИХ РЕЧОВИН ФУНГІЦИДІВ ЗА ВИРОЩУВАННЯ ТОМАТІВ У ПЛІВКОВИХ ТЕПЛИЦЯХ

П. М. Вергелес, В. В. Мостовенко — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано ефективність та значимість застосування фунгіцидів для гарантування високих рівнів урожайності та товарності продукції томата за його вирощування в умовах плівкових теплиць на ґрунтовому субстраті за комбінованої системи регулювання мікроклімату. Проаналізовано 5 варіантів діючих речовин фунгіцидів рекомендованих до використання у технологіях тепличного вирощування томатів з позиції впливу на ефективність захисту та формування продуктивності рослин. Мета досліджень передбачала двохрічну оцінку різних варіантів фунгіцидів за одноразового та дворазового їх застосування у визначені критично стадійні періоди з огляду на ідентифікований спектр хвороб на підставі супутнього їх моніторингу. За період досліджень (2021–2025 рр.) було оцінено такі фунгіциди з відповідним їм діючими речовинами як: Квадріс 250 SC (азоксистробін), Ридоміл Голд MZ 68 WG(640 г/кг манкоцеб, 40 г/кг металаксил-М), Зорвек Інкантія SE, СЕ(оксатіапіпролін 30 г/л, фамаксадон 300 г/л), Фундазол, ЗП(беноміл (500 г/кг), Танос WG, ВГ(250 г/кг фамоксадону + 250 г/кг цимоксанілу. Застосування фунгіцидів передбачало два варіанти внесення у такі фенологічні фази як фаза бутонізації (ВВСН 45–47) + та фаза початку плодоношення (ВВСН 68–70). За результатами досліджень визначено ефективність дії фунгіцидів у варіанті одноразового застосування на рівні 65,73%, а за двохразового –80,30%. Застосовані фунгіциди у виразі їх діючих речовин за підсумком як одинарного, так і бінарного способу застосування було розміщено у такому ранжованому порядку зростання їх ефективності з позиції контролю розвитку вивчаємих хвороб томата та гарантування високих рівнем урожайності та товарності вирощеної продукції томату: Фундазол, ЗП– Квадріс 250 SC – Зорвек Інкантія SE, СЕ – Ридоміл Голд MZ 68 WG – Танос WG, ВГ.

МОДЕЛІ ЛАНДШАФТНОЇ АДАПТАЦІЇ ЯК СПОСІБ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ОСУШУВАНИХ ҐРУНТІВ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ

В. А. Гаврилюк, Р. Я. Мелимука — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті проведено комплексний аналіз сучасного стану та динаміки трансформації осушуваних ґрунтів Західного Полісся в умовах інтенсивного антропогенного навантаження та за підсилення цього процесу глобальними кліматичними змінами. О б’єктом дослідження виступають осушувані легкі мінеральні ґрунти, які через низьку буферну зд атність та специфіку морфологічної будови, а також органогенні осушувані ґрунти, які є вразливими до деградації. Встановлено, що традиційні системи землеробства на меліор ованих землях стимулюють процеси мінералізації органічної речовини, перетворю ючи акумулятивні екосистеми на джерела активної емісії парникових газів. На основі результатів моніторингових д осліджень 2021–2025 років, запропоновано та науково обґрунтовано три мод елі ландшафтної адаптації: ощадне землеробство, адаптивне землеробство та природне відновлення. Модель ощадного землеробства, орієнтована на вирощування багаторіч них ягідників (лохини), продемонструвала здатність стабілізувати агрофізичні показники (щільність 0,69–0,72 г/см³) та знижувати рівень емісії д іоксиду карбону. Модель адаптивного землеробства базується на впровад женні раціональних сівозмін із багаторічними травами та системах крапельного зрошення, забезпечує приріст вологи у верхньому горизонті на 3,1–4,1%, виконуючи роль ефективного терморе гулятора ґрунтового профілю. Найвищу екологічну ефективність підтверд жено для моделі природного відновлення. Результати на цілинних д ілянках свідчать про мінімальну інтенсивність «д ихання ґрунту» (132,3–132,9 мг/м²/год) та максимальну акумуляцію продуктивної вологи (понад 500 мм). У результаті досліджень доведено, що ренатуралізація д еградованих торфовищ є ключовим інструментом секвестрації вуглецю та відновлення екосистемних послуг регіону. Запропоновані моделі корелюють із засадами «Європейського зеленог о курсу» та пропонують дієвий механізм підвищення кліматичної стійкості агроланд шафтів через диференційоване управління земельними ресурсами.

ФОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ КВАСОЛІ ПІД ДІЄЮ СУЧАСНИХ БІОПРЕПАРАТІВ У СХІДНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

В. Д. Дімов, Л. М. Поташова — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

В умовах зростання вартості енергоресурсів, добрив та засобів захисту рослин особливого значення набувають ресурсоощадні технології вирощування, важливим елементом яких є застосування бактеріальних і біологічних рістрегулюючих препаратів для допосівної інокуляції насіння та листкового підживлення рослин. Метою дослідження було визначення впливу допосівної обробки насіння квасолі окремими біопрепаратами та їх сумішшю у комплексі з листковим підживленням біодобривом на врожайність сортів Панна і Мавка у Східному Лісостепу України. Польові дослідження проводили у 2023–2025 рр. на чорноземі типовому важкосуглинковому на карбонатному лесі в умовах ННВЦ «Дослідне поле Докучаєвське» Державного біотехнологічного університету. Схема досліду мала такі варіанти: контроль (сухе насіння); вода; Гумат калію; Азотікс; Азотікс + Гумат калію; Азотікс + Гумат калію + одноразове підживлення Мега врожай; Азотікс + Гумат калію + дворазове підживлення Мега врожай. Установлено, що застосовані біопрепарати позитивно вплинули на густоту, виживаність, біометричні, симбіотичні, фотосинтетичні та структурні показники рослин. У середньому за три роки досліджень урожайність зерна квасолі сорту Панна по варіантах досліду коливалася від 1,13 до 1,41 т/га, у сорту Мавка – від 1,06 до 1,35 т/га із мінімумом на контролі і максимумом за використання Азотіксу і Гумату калію для допосівної обробки насіння та дворазового підживлення посівів біодобривом Мега врожай. На варіантах комплексного застосування біопрепаратів отримали найбільший приріст урожайності: у сорту Панна 0,28 т/га або 24,8 %, у сорту Мавка 0,29 т/га або 27,4 % у порівнянні з контролем. Рекомендуємо здійснювати допосівну обробку насіння квасолі біологічно активними препаратами Азотікс і Гумат калію у комплексі з подвійним листковим підживленням біодобривом Мега врожай у період інтенсивного росту рослин (фази гілкування та бутонізації).

РЕАКЦІЯ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ МУДРІСТЬ ОДЕСЬКА НА КОМПЛЕКСНІ ПРЕПАРАТИ

Р. Г. Мешко, І. І. Ярчук — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

В умовах північного Степу України реалізація продуктивного потенціалу пшениці м’якої озимої істотно залежить від поєднання мінерального живлення, водного режиму та застосування фізіологічно активних речовин. У сучасних технологіях найбільш активно використовуються комплексні (полікомпонентні) препарати, що поєднують поживні, регуляторні та антистресові компоненти і здатні підтримувати фізіологічний стан рослин у критичні періоди органогенезу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення та стабілізації врожайності пшениці озимої за посушливих умов, коли дефіцит продуктивної вологи обмежує кущення, засвоєння елементів живлення та налив зерна. Метою роботи було оцінити ефективність поєднання різних фонів мінерального живлення з комплексними препаратами у технології вирощування пшениці озимої сорту Мудрість Одеська та встановити їх вплив на формування урожайності і елементів структури врожаю. Дослідження проведено у польовому досліді на дослідному полі Дніпровського державного аграрно-економічного університету протягом 2023–2025 рр. Схема досліду включала 10 варіантів: контроль без добрив і препаратів; фонові елементи удобрення (P10 та N45P45K45 в основне внесення) і підживлення N30 по мерзло-талому ґрунту; а також комбінації з препаратами ВітаСтар PK+S (Вітастар), Антистрес, Поліамід, Дефенс та лінійкою NewPlant iQ (NEO, Стимулін, UNI), що застосовувалися у різні строки. Оцінювали стан рослин на час припинення осінньої вегетації, елементи структури врожаю (продуктивний стеблостій, маса зерна з колоса, маса 1000 насінин) та урожайність зерна з перерахунком на стандартну вологість 14%. Встановлено, що у фазу припинення осінньої вегетації визначальним чинником формування біометричних показників був рівень фонового мінерального живлення: за повного удобрення N45P45K45 у поєднанні з підживленням N30 маса 100 абсолютно сухих рослин зростала до 4,7–4,8 г, висота – до 13,7–14,3 см, формувалися вузлові корені (1,8–1,9 шт.) і оптимальні параметри залягання вузла кущення (0,8–1,0 см), що створювало передумови для кращої перезимівлі. За середніми показниками 2024–2025 рр. максимальну урожайність забезпечила схема N45P45K45 (основне) + Вітастар (передпосівне) + Антистрес (восени) + N30 (по мерзло-талому ґрунту) + Поліамід (навесні) – 3,93 т/га, що на 1,88 т/га перевищувало контроль. Близький результат отримано на варіанті N45P45K45 + N30 (3,90 т/га). Мінімальний фон удобрення P10 + N30 забезпечував 3,65 т/га; поєднання цього фону з комплексом препаратів підвищувало урожайність до 3,68 т/га. Варіанти, де застосовували переважно препарати без мінеральних добрив, у середньому не забезпечували істотної прибавки та в окремих випадках знижували урожайність.Наукова новизна полягає у комплексній оцінці ефективності полікомпонентних препаратів на різних фонах мінерального живлення за умов дефіциту вологи та у встановленні кількісного внеску технологічних комбінацій у формування продуктивного стеблостою і кінцевої урожайності. Практична значущість результатів полягає в обґрунтуванні доцільності застосування комплексних препаратів як складової інтегрованої системи живлення; максимальний ефект досягається за достатнього забезпечення NPK і раціонального поєднання підживлення N30 з препаратами антистресової та стимулювальної дії.

СОРТОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ ЗЕРНА НОВИХ СЕРЕДНЬОРАННІХ ГІБРИДІВ КУКУРУДЗИ ЗВИЧАЙНОЇ У ЗОНІ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ

С. М. Михайлик, І. В. Смульська, О. О. Кічігіна, А. М. Гапоненко — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Метою дослідження є визначення господарсько-цінних показників індивідуальної продуктивності нових середньоранніх гібридів кукурудзи звичайної [Zea mays L.], за вирощування в ґрунтово-кліматичних умовах зони Полісся. Вивчали 16 середньоранніх (ФАО – 200–299) гібридів української селекції. Польові дослідження проводили у Волинській, Закарпатській, Львівській та Рівненській філіях Українського інституту експертизи сортів рослин у 2024 та 2025 роках. Закладання дослідів здійснювали в останній декаді квітня – першій декаді травня. Облікова площа однієї дослідної ділянки складала 25 м2, повторність чотириразова, розміщення ділянок – рендомізоване. Агротехнічні заходи спрямовували на забезпечення оптимальних умов вегетації, живлення і стійкості рослин до хвороб та шкідників. Результати дослідження та обговорення. Кращу вологовіддачу продемонстрували гібриди ПС 311 (20,0%) Стар Сідс С 281 (20,7%) Оптікс (20,8%) та Альбом (20,9%). Найвищі середні показники збиральної вологості зерна мали гібриди Брукса (23,1%), ІР Лопань (22,7%). Середня врожайність усіх досліджуваних гібридів на 8–28% преважала умовний стандарт. Вищою врожайністю відзначились гібриди Арболь (9,80 т/га), Оптікс (9,74 т/га), ІР Лопань (9,69 т/га). Врожайність гібридів ДБ Ясіня (9,29 т/га), Соліст (9,46 т/га), Грінч 2361 (9,55 т/га), ДУ Золотарівка (9,33 т/га), Брукса (9,54 т/га) та Фрея (9,26 т/га) перевищили умовний стандарт більше ніж на 20%. Гідротермічні умови виявили вирішальний вплив на вологовіддачу зерна: у Львівській філії у 2024 році збиральна вологість зерна виявилась най меншою і сягнула 15,0–17,5%, а у 2025 році затяжні осінні дощі спричинили затримку вологовіддачі та зростання збиральної вологості до 36,2% у Рівненській філії. Гібриди Арболь, Оптікс та ПС 311 продемонстрували високу врожайність і задовільну вологовіддачу та виявились найбільш перспективними для вирощування в умовах зони Полісся.

ВПЛИВ АГРОТЕХНІЧНИХ ЗАХОДІВ НА ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ УРОЖАЙНОСТІ КУКУРУДЗИ НА ЗЕРНО В УМОВАХ ЗАХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Р. О. М’ялковський, О. І. Мулярчук, В. В. Лапчинський, Д. П. Плахтій — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Зернові культури є основою продовольчої безпеки та важливим джерелом кормів і сировини для промислової переробки. Серед них кукурудза на зерно займає провідне місце завдяки високій продуктивності, адаптивності до різних ґрунтово-кліматичних умов та універсальності використання. Ефективне формування урожаю кукурудзи значною мірою залежить від структурних елементів – кількості рядів зерен у качані, кількості зерен у ряду та маси 1000 зерен. Ці показники визначають кінцеву продуктивність рослин і взаємопов’язані з умовами живлення, сортовими особливостями та агротехнологічними заходами. Метою роботи було обґрунтувати ефективність поєднання азотних добрив і мікроелементів у технології вирощування кукурудзи на зерно шляхом вивчення їх впливу на формування структурних елементів урожайності та продуктивність гібридів. У статті досліджено вплив азотно-мікроелементного живлення на формування структурних елементів урожайності кукурудзи. Польові дослідження проводили у 2022–2024 рр. на базі ТзОВ «Емберіка» (Івано-Франківська область) на чорноземі опідзоленому, типовому для лісостепової зони. Встановлено, що покращення умов мінерального живлення суттєво підвищує показники структурних елементів урожайності. У гібриду Фернандо кількість рядів зерен зросла від 14,3 до 16,9 шт., зерен у ряду – від 27,7 до 34,0 шт., маса 1000 зерен – від 293,0 до 339,9 г. Для Лауро показники становили 16,1–18,9 рядів, 31,9–36,3 зерен у ряду та 294,4–351,0 г маси 1000 зерен. Найвищі значення демонстрував Акустика: 17,4–20,0 рядів, 34,7–41,4 зерен у ряду, маса 1000 зерен – 308,1–369,1 г. Результати свідчать, що оптимізація живлення, особливо поєднання азотних добрив із мікроелементами, стимулює інтенсивне формування генеративних органів, покращує налив зерна та накопичення сухої речовини, що забезпечує підвищення продуктивності та якості зерна. Встановлено, що реакція гібридів залежить від їх біологічних особливостей, при цьому пізньостиглі гібриди показують вищі значення структурних елементів. Отримані дані узгоджуються з вітчизняними та зарубіжними дослідженнями, підтверджуючи доцільність комплексного підходу до живлення кукурудзи на зерно для підвищення ефективності виробництва.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ НА ПОЧАТКОВИХ ЕТАПАХ ОНТОГЕНЕЗУ ЗА ВНЕСЕННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ

В. В. Остапчук, Ю. М. Михайловин, Л. М. Кононенко — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті узагальнено результати трирічних польових досліджень 2024 –2026 рр., спрямованих на вивчення впливу різних варіантів мінерального живлення на формування морфометричних показників і збереженість рослин пшениці озимої на початкових етапах органогенезу. Дослідження проведено з урахуванням внесення мінеральних добрив у різних нормах 60, 90 та 100 кг/га, під час сівби, що дозволило оцінити їх вплив на розвиток кореневої системи, надземної маси та інтенсивність кущення рослин. Встановлено, що застосування мінеральних добрив істотно впливало на формування кореневої системи пшениці озимої. За внесення суперфосфату довжина коренів у середньому становила 6,1 та 6,6 см, карбаміду 6,3 і 6,73 см, діамофоски 6,43 та 6,67 см, що перевищувало контрольний варіант без удобрення на 1,8 см. Простежувалася чітка тенденція до зростання показників із підвищенням норми добрив, де приріст довжини коренів складав у середньому від 0,2 до 0,5 см. Максимальні значення 7,3 см зафіксовано у 2025–2026 рр. за внесення карбаміду та діамофоски у нормі 100 кг/га, що свідчить про активізацію ростових процесів і покращення умов мінерального живлення. Аналіз морфометричних показників надземної частини рослин показав, що довжина рослин також залежала від виду добрива та року дослідження. Найвищі значення у 2024 році відмічено за внесення діамофоски 18,7 см, у 2025 році за внесення суперфосфату 18,5 см, тоді як у 2026 році спостерігалося певне зниження показників, що зумовлено впливом гідротермічних умов. У контрольному варіанті довжина рослин залишалася нижчою або нестабільною, що підтверджує визначальну роль мінерального живлення у формуванні вегетативної маси.

УРОЖАЙНІСТЬ РЕДИСУ (RAPHANUS SATIVUS L.) ЗАЛЕЖНО ВІД УДОБРЕННЯ ТА СОРТУ В ҐРУНТОВИХ ТЕПЛИЦЯХ В УМОВАХ ПОЛІССЯ УКРАЇНИ

В. З. Панчишин, Ю. С. Шелюк, Б. В. Матвійчук, Н. Г. Матвійчук, О. В. Гурєєв — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Метою досліджень було вивчити вплив органічного та мінерального удобрення на рослини редису різних сортів. Наведено результати дослідів впливу різних систем удобрення на урожайність та товарні показники редиски в умовах сезонних ґрунтових теплиць. Дослідження проводилися протягом 2023–2025 рр. на агробіологічній станції Житомирського державного університету за двофакторною схемою, де одним з факторів був сорт редису Ранній врожай, Селеста F1, Еспрессо F1, а іншим – удобрення (без добрив, мінеральні, органічні та їх поєднання з підживленням). Встановлено, що удобрення є визначальним фактором формування врожайності редиски, частка впливу якого становить 62%, тоді як вплив сорту – 18%. На контролі врожайність становила 1,75–1,94 кг/м² залежно від сорту. Внесення мінеральних добрив забезпечувало приріст урожайності на 23–33%, органічних – на 35–43%, тоді як поєднання основного удобрення з підживленням підвищувало врожайність на 58–69%. Максимальні показники отримано у варіанті органічного удобрення з додатковим підживленням. Серед досліджуваних сортів найвищу продуктивність забезпечив Селеста F1, який перевищував інші сорти як за врожайністю (до +1,29 кг/м² або 66% до контролю), так і за масою коренеплоду (до 32,3 г). Сорт Еспрессо F1 займав проміжне положення, демонструючи високу реакцію на покращення умов живлення (приріст до 69%), тоді як сорт Ранній врожай характеризувався нижчими абсолютними показниками, але також позитивно реагував на удобрення. Встановлено, що інтенсивність живлення впливає не лише на загальний рівень урожайності, а й на реалізацію генетичного потенціалу сортів. Зі зростанням рівня удобрення різниця між сортами збільшується, що свідчить про ефективніше використання поживних речовин більш продуктивними гібридами. Найбільшу масу коренеплоду (27,7–32,3 г) забезпечувало комбіноване застосування органічних і мінеральних добрив.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ КРЕМНІЄВМІСНИХ МІКРОДОБРИВ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ СОЇ

Я. Г. Цицюра, Б. О. Кирилюк — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

Представлено результати двохрічного циклу вивчення застосування кремнієвмісних мікродобрив у формі листкового підживлення на показники загальної стресостійкості рослин сої шляхом індикації цього процесу через показники індукції флуоресценції хлорофілу, динаміки вологовіддачі, тепловізаційного градієнту температури та результуючого показника урожайності. Застосовано інноваційні підходи із залученням мобільного флуорометра, теплові зорної камери та динамічних лабораторних методів щодо оцінки посухостійкості рослин на основі визначення вологовіддачі їх листків у інтервалі до 5 доби обліку у співставленні до контролю. Як варіанти було застосовано 3 види кремнієвмісних мікродобрив різного виробництва поширених на ринку України та рекомендованих до застосування на сої Chelatin Silicon – KORMIN Silicon Humate – Quantum AquaSil відповідно у три варіанти феностадійного застосування – у фазу гілкування, фазу бутонізації та за поєднання даних строків внесення. Відмічено за використання кремнієвих мікродобрив зростання водного потенціалу листя в інтервалі 16,1–20,2%, зниження загальної стресовості росту в інтервалі 9,3–13,2%, зростання загального індексу життєздатності рослин в інтервалі 19,8–26,2%. Визначено максимальні прирости урожайності сої за використання в підживлення Квантум АкваСил: у фенологічну фазу галуження 4,9%, фазу бутонізації 10,1% та в обидві фази 17,9%. Сформовано ранжирований ряд застосованих кремнієвмісних мікродобрив за порядком зростання позитивного їх впливу на стресостійкість у такому вигляді: Хелатин Кремній – КОРМІН Кремнієвий (Гумат) – Квантум АкваСил.

ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ ВРОЖАЮ ТА ПРОДУКТИВНОСТІ СОЇ ЗА РІЗНИХ СИСТЕМ ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ В УМОВАХ ПРАВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

В. В. Яценко, В. С. Горбенко — Fri, 29 May 2026 00:00:00 +0300

У статті наведено результати досліджень впливу різних систем обробітку ґрунту на формування індивідуальної продуктивності рослин, фракційного складу насіння та біохімічних показників зерна сої в умовах Правобережного Лісостепу України. Метою дослідження було оцінити ефективність традиційної, мінімізованої (mini-till) та смугової (strip-till) систем обробітку ґрунту під час вирощування середньостиглих сортів сої ЕС Ментор і Паллада в умовах сучасних кліматичних змін. Польові досліди проводили у 2024–2025 роках на ясно-сірому лісовому ґрунті важкосуглинкового гранулометричного складу за схемою розщеплених ділянок у чотирикратній повторності. У дослідженні оцінювали показники індивідуальної продуктивності рослин, масу 1000 насінин, натуру насіння, фракційний склад насіння, вміст білка та олії, а також умовний вихід основних біохімічних компонентів. Встановлено, що формування продуктивності сої та якості зерна визначалося комплексною взаємодією сортових особливостей і систем обробітку ґрунту. Сорт Паллада характеризувався більшою кількістю бобів і насінин на рослині, тоді як сорт ЕС Ментор формував крупніше й щільніше насіння з підвищеним вмістом білка. Традиційна система обробітку забезпечила найвищі значення загальної кількості насіння, натури зерна та умовного збору білка й олії. Водночас застосування mini-till і strip-till не спричинило істотного зниження індивідуальної продуктивності рослин і дозволило зберегти основні показники якості в межах середньої статистичної варіабельності. Аналіз фракційного складу насіння показав, що за традиційного обробітку ґрунту формувалася найбільша частка товарного, повноцінного насіння, тоді як мінімізовані технології супроводжувалися збільшенням частки дрібних фракцій, особливо за системи strip-till. Вміст білка й олії у насінні переважно визначався генотипом, тоді як їх умовний вихід залежав від загального рівня продуктивності. Отримані результати свідчать про доцільність поєднання адаптованих сортів сої з ресурсозберігаючими системами обробітку ґрунту для підвищення стабільності виробництва, збереження родючості ґрунтів і забезпечення високої якості продукції в умовах змін клімату.