НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ІНДЕКСУ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ІНТЕГРАЛЬНОГО ПОКАЗНИКА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Анотація

У статті розглянуто концептуальні, теоретичні та методичні засади розроблення індексу екологічної культури (ІЕК) як інтегрального показника рівня сталого розвитку суспільства. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю врахування культурно-ціннісних і поведінкових чинників у процесах екологізації суспільства, оскільки сучасна парадигма сталого розвитку вимагає поєднання екологічних, економічних, соціальних і гуманітарних складників. Відсутність у науковій і практичній площині уніфікованих кількісних показників, які б комплексно характеризували рівень екологічної культури населення, ускладнює оцінювання ефективності державної екологічної політики, програм освіти для сталого розвитку та комунікаційних стратегій у сфері охорони навколишнього природного середовища. Метою статті є науково-методичне обґрунтування підходів до формування інтегрального індексу екологічної культури, що може бути використаний як інструмент кількісного оцінювання стану екологічної свідомості, поведінкових моделей і соціальної активності громадян у контексті реалізації цілей сталого розвитку. Методологічну основу дослідження становлять методи системного, порівняльного та структурно-функціонального аналізу, статуеточного моделювання, експертного оцінювання, контент-аналізу й соціологічного опитування. Застосування системного підходу дозволило визначити структуру індексу екологічної культури як багатовимірної системи, що охоплює п’ять взаємопов’язаних компонентів: когнітивний, який відображає рівень екологічних знань і поінформованості населення; ціннісно-емоційний, що характеризує ставлення до екологічних проблем і готовність діяти на користь довкілля; поведінковий, який фіксує екологічно орієнтовані практики в повсякденному житті; соціально-інституційний, пов’язаний із діяльністю органів влади, громадських організацій і бізнесу; комунікаційний, що охоплює інформаційні потоки, медіаактивність і просвітницькі кампанії. Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні концептуальної моделі індексу екологічної культури, яка поєднує якісні соціологічні та кількісні статистичні параметри, а також у розробленні методики його побудови на основі нормалізації показників, зважування компонентів та інтеграції в єдину узагальнену оцінку. Доведено, що індекс екологічної культури може не лише виконувати функцію моніторингу стану екологічної культури в регіонах, а й слугувати аналітичним критерієм оцінювання ефективності державної політики у сфері екологічної освіти, інформаційної відкритості, розвитку громадянського суспільства й екологічного управління. Практична значущість дослідження полягає в можливості застосування індексу екологічної культури для порівняльного аналізу територій, розроблення регіональних програм підвищення екологічної культури, оцінювання результативності освітніх і комунікаційних проєктів, формування системи індикаторів для національної звітності за Цілями сталого розвитку та вдосконалення механізмів управління у сфері довкілля. Отримані результати можуть бути використані органами державної влади, закладами освіти, науковими установами та громадськими організаціями для підвищення ефективності заходів із формування екологічно свідомого суспільства та реалізації стратегічних пріоритетів екологічної політики України в умовах європейської інтеграції.